Як химери змінили ненависть на любов
Спочатку була легенда. Вигадана. Для фільму-антиутопії, який ми з Анастасією Старожицькою задумали знімати тихого літа 2013-го.
Легенду у сценарії стрічки розповідає, як водиться, дідусь – онуку. Звісно, як бувальщину. За нею химери – фігури звірів та істот на "Будинку з химерами" архітектора Городецького – мають властивість вбирати у свої бетонні пори ненависть, як людей до влади, так і влади – до людей. Тут, навпроти Адміністрації президента, раніше ЦК Компартії та рейхсканцелярії під час фашистської окупації, – концентрація цієї ненависті завжди була найвищою в Києві. І раз на сто років пори бетону переповнюються, а химери оживають. Відтак всі ці кам'яні леви, пітони, гігантські жаби, слони й олені видираються, відкидаючи в усі боки каміння зі стін, і йдуть штурмувати будинок навпроти. Разом з натовпом людей-однодумців.
Наш фільм про поодинокі протести людей проти влади повинен був закінчитися цією сценою. Її до цього, поступово додаючи по персонажу (від колишнього в'язня, який відсидів безвинно через суддю-хабарника – до старого, чий з діда-прадіда чорнозем з поля вирізали і вивезли в заміський палац політика-олігарха), малював на своїй картині головний герой.
І коли ми з Анастасією, випадково опинившись поруч з Банковою 1 грудня 2013 року, почули вибухи світлошумових гранат, коли люди пішли на штурм Адміністрації президента, перша наша думка була, що химери таки ожили. А друга - що останній кадр нашого незнятого фільму став першим кадром нової реальності. В якій ми спочатку поїхали в лікарню на Подвойського, куди привозили поранених під час зіткнення, а назавтра вже опинилися на Майдані, де з дня у день фіксували події на відео нашим фотоапаратом. І на питання, що знімаємо, завжди відповідали: "Наш фільм, «Війну химер».
Тому все, що було далі, від знайомства Насті з майданівцем Валерієм Лавреновим та проводів хлопців з Михайлівської Січі Майдану на фронт до Іловайської трагедії, життя після неї тих добровольців, хто вижив, і, власне, виходу нашого фільму про все це «Війна химер», який вже побачили мільйони глядачів, і пройшло під знаком цієї міфічної сцени прориву ненависті.
Втім, ось до чого я, власне, все це розповідаю. Вперше за столітню історію – а "Будинку з химерами" дійсно сто з гаком – між ним і будинком, де завжди жила влада, замість ненависті вирували інші почуття. Як то кажуть, почуття не мої, але фото та відео очевидців передають їх досить повно. З тисяч сердець. Щиро, натхненно. Подяка, радість, любов.
І, якщо творити легенду далі, то, напевне, саме в цей момент старі химери архітектора Городецького позбулися обтяжливої віковічної ненависті, замінили її в своїх бетонних порах на приємніші почуття. Відтак змінили й хід історії, надавши нашій країні шанс змінити світ на краще. Незалежно від того, хто саме буде мешкати в будинку навпроти "Будинку з химерами", і чи взагалі буде мешкати саме в ньому.
P.S. А антиутопію ми з Анастасією Старожицькою вже іншу плануємо зняти. Абсурдистську. Як все наше нинішнє життя.
Марія Старожицька
