Герус, який визнав реальну ціну вугілля на державних шахтах, піариться на боротьбі з Ротердам+ (ТОЧКА ЗОРУ)
Усі на боротьбу зі “злочинним” “Роттердам+”! Це краще продається, - іронізує, висловлюючи свою точку зору, економіст Борис Кушнірук.
Життя строкате, а тому нерідко дарує кумедні приклади.
Побачив спочатку на УП, а потім на сторінці Андрія Геруса наступну тезу:
"Враховуючи, що державні шахти видобудуть близько 3,3 млн тон товарного вугілля, то воно обходиться у 1,9 тис грн бюджетних грошей (з наших податків) + 2,5 тис грн із наших тарифів. Сумарно — 4,4 тис грн, або 155 доларів за тонну. В усіх інших країнах таке вугілля коштує 75-80 доларів за тонну, навіть там, де вугілля не видобувається".
Це пише той самий шанований пан Герус, який собі публічне ім’я зробив на розвінчуванні “злочинного” ціноутворення на енергетичне вугілля на базі “Роттердам+”.
Він постійно, категорично наголошував, що, насправді, собівартість енергетичного вугілля, яке видобувається в Україні, значно нижча від ціни, розрахованої на умовах “Роттердам+”.
Але з'ясовується, що таки ні. Він це сам визнає. Собівартість практично всього енергетичного вугілля, яке видобувається на державних шахтах, значно вища від ціни на нього на зовнішніх ринках. Тому, якщо встановлювати в адміністративному порядку ціну на вугілля на умовах нижче від ціни за формулою “Роттердам+”, тоді би ці шахти були ще більш збитковими, і ще більше б довелось платити з державного бюджету на їхнє утримання. Якби за це додатково платили з державного бюджету, тобто, з наших з вами кишень, тоді ця нижча ціна на вугілля, за логікою шанованого пана Геруса, вже не була б такою злочинною.
А можливо, пан Герус вважає, що ціна на вугілля, яке видобувається на приватних шахтах, має бути нижчою за ціну на вугілля на державних шахтах? Тобто, повинна визначатися в режимі ручного управління, як це було за часів, коли він був членом НКРЄКП і задовго до того. З відповідними занесенням хабарів членам НКРЄКП.
Насправді, ціна на вугілля повинна бути прив'язана саме до ціни на зовнішніх ринках з урахуванням витрат на його постачання в Україну. Державні та приватні шахти мають продавати його на рівних умовах. Якщо вони неспроможні цього забезпечити, то повинні бути продані більш ефективному власнику — або ліквідуватися.
Але у ситуації з внутрішнім ринком видобуванням енергетичного вугілля є ще дві надзвичайно важливі складові, які й мали би бути предметом для податкового та антимонопольного регулювання.
По-перше, у свій час Ахметов та інші олігархи купили або взяли у довгострокову оренду найкращі вугільні шахти з найнижчою собівартістю вугілля. Вони у такий спосіб приватизували природну ренту, пов'язану з видобуванням природних ресурсів.
По-друге, ДТЕК (власник Ахметов) займає монопольне становище на ринку регулюючих потужностей виробництва електроенергії. Саме цими ТЕЦ та ТЕС використовується вугілля за ціною на умовах “Роттердам+”. Тому, по суті, пан Ахметов має можливість шантажувати країну щодо забезпечення стабільного виробництва електроенергії. Що, до речі, якщо хтось забув, і відбувалось взимку 2014-2015 років.
Тому пану Герусу та іншим панам потрібно було не займатися дезінформуванням суспільства щодо собівартості видобування вітчизняного вугілля та загальних принципів визначення ціноутворення на нього.
Замість цього було необхідно вимагати введення рентних платежів для шахт з кращими умовами видобування вугілля та визнання монопольного становища ДТЕК у сегменті регулюючих потужностей енергоринку. З відповідним встановленням вимог про оприлюднення усіх видатків, пов’язаних з функціонуванням монополії, та примусового її розділення.
Але з такими підходами пан Герус вже не був би в очах громадян палким борцем зі злочинною владою. Він був би просто фахівцем в питаннях енергетики. А такий статус, який більше цінується в професійному середовищі, важче продати.
Тому, незважаючи на те, що шанований пан Герус визнав реальну собівартість вугілля на державних шахтах, він і далі боротиметься зі “злочинним” “Роттердам+”. І його на цьому шляху, схоже, вже ніщо не зупинить.
