Як боєць ЗСУ через аватара втратив руку, але не снагу до життя
Вольові успіхи наших паралімпійців, пачки світлин спортсменів без кінцівок та з іншими вадами підняли нещодавні спогади про нашого бійця, що внаслідок необережності одного кінченого ідіота лишився без кисті, - пише журналіст і офіцер ЗСУ Роман Кулик.
Постраждалого звати Іван. Він учитель, що викладав історію в одному з навчальних закладів Кропивницького, а в батальйоні став начальником складу ракетно-артилерійського озброєння. Більш спокійного і доброзичливого військовослужбовця годі було знайти в усьому батальйоні. Його не скільки поважали, як любили за безконфліктність і безвідмовну готовність потеревенити на будь-яку тему.
Це сталось у базовому таборі восени минулого року: Ваня піднімався з першого поверху і нарвався на молодого п'яного інженера, що жонглював гранатою ф-1.
Іван попросив віддати її - інженер і віддав, але без чеки. Іван спробував викинути її у вузеньке вікно, заклеєне плівкою - і не встиг.
"Лікувався майже рік. Десь місяць тому набрав і повідомив, що приїде у батальйон за документами разом із дружиною. Я трохи боявся їх приїзду - боявся побачити зламану каліцтвом людину і жінку, змучену тяготами догляду за неповноцінним чоловіком.
Як же я помилявся. Так, Ваня був без кісті, але чертовскі жорстоко й вміло розігрував нас, подаючи праву руку й сміючись з реакції старих знайомих, що губились та не знали, як до нього підступитись".
Вони з дружиною так мило підколювали один-одного, що почасти ми не знали як реагувати на їх жарти, поки ті не починали в унісон сміятись. Було очевидно, як у них були проблеми - то вони давно позаду.
Ваня просто сяяв і не міг наговоритись.
"Наступного дня вивезли їх на автовокзал і вже з вікна машини я любувався картинкою, як вони, обнявшись, поволі чимчикували до кас", - згадує Кулик.
