Блог з окупованого Луганська: Назад у СРСР
Розумом же зрозуміло, що коли комусь повернути молоде тіло, то з досвідом і втомою дорослої людини – це вже буде не те, коли "при Сталіні було краще, бо у мене *** , як в анекдоті."
Та все-одно люди сподіваються, шукають рецептів вічної молодості, як і шляхів-доріг у "щасливе минуле" – в добу СРСР.
Нам, очевидно, "пощастило". Ми вже там. Там – це у вимірі радянського періоду, коли освіта та медицина були безкоштовними, а супермаркети називались універсамами. Якщо дивитись місцеві новини, то повірити в це простіше простого.
Яна Вікторова для ВВС з Луганська:
Кафе кумачевого кольору "Ворошиловград", "рюмочна" на Східному ринку, пельменна біля входу і супермаркет "Абсолют", комісійний "СРСР" десь між зачиненими банками.
Загалом око вихоплює всі ці атрибути – такі недолугі поруч із суші та супермаркетами. Як робот у піонерському галстуку. Але нас все-одно наполегливо переконують, що ми, хай повільно, та впевнено йдемо заданим вектором.
Щоправда, з безкоштовною медициною все якось незрозуміло. Якщо вона десь і безплатна, то тільки у вигляді безкоштовних робочих рук медсестер і знання лікарів. Все решту – принось із собою.
Про це кажуть усі, хто звертався у лікарню хоч з якихось приводів.
Бланк дозволу на щеплення дитині, ще українського зразка і українською мовою, коштує 6 рублів. Розібрати на ньому щось через невдале копіювання на ксероксі неможливо, а заповнити можна тільки за інструкціями медсестри: де саме ставити галочку, а де підпис.
У маніпулятивному кабінеті потрібен спирт, вата, шприц, бахіли, або ж названа медсестрою сума. Сума ця зазвичай у кілька разів вища за аптечну у вказаному списку. У лабораторії, беручи кров, інтелігентно просять грошей на допомогу кабінету.
Лікар, коли призначає препарати, пише назви аналогів, які, можливо, вдасться відшукати, не залишаючи місто.
Безкоштовна медицина
При госпіталізації безкоштовним залишається все те ж – знання лікаря та послуги медсестри у робочий час. За ліжко-місце треба внести суму за квитанцією, а призначені препарати потрібно купити.
Може, щось у лікарні і йде з гуманітарної допомоги, але з усіх знайомих, хто лікувався за останній рік у стаціонарі, нікого нічим безкоштовним не ощасливили. Приятелю видалили грижу за 10 тисяч рублів.
Він затятий прихильник "республіки". Я не стала йому сипати сіль на рану уточненнями, що в його ідеальному світі "ЛНР" дуже далека від досконалості.
Знайома лікувала інсульт, із безкоштовного їй дісталися пігулки від головного болю, але за ближчого розгляду - виявились простроченими.
Але навіть при тому, що сім’я мобілізувала усі сили та надсилала гроші, щоб поставити її на ноги, моя знайома дивиться на все досить спокійно – лікар же не просив грошей за призначення, а те, що за все доводилось платити і щоденно носити в лікарню їжу і воду – так це нормально.
Сусідка – старша медсестра відділення. Каже, що щоб утримати персонал від звільнення, йдуть на неймовірні виверти. Оформляють навіть на дві ставки – у нас це можна робити після листа-прохання у місцевий "мінздрав".
Шкода, що півроку праці всіх бюджетників канули в лету. Про оплату періоду наполегливо мовчать усі у "керівництві" "республіки". На "низах" ситуацію розуміють просто, що всі працівники "міністерств і відомств" свою платню отримували у той період, тому їхнього особистого інтересу у просуванні питання немає. А запущений бумеранг питань із цього приводу лишається ні з чим.
Відтік лікарів
Я б сказала, що різниця між тим, як було до війни, і як стало, незначна. Єдине, що менше стало аптек та набагато вищими стали ціни на все. Потрібно більше бігати, щоб знайти щось, звикати до російських аналогів препаратів. І ще виїхали гарні спеціалісти, яких знав і яким довіряв.
У лікарнях шукають варіанти, як замінити відсутніх лікарів, але часом це більше схоже на квест-пошук. Для оформлення медичної книжки потрібно з’їздити у пару-трійку лікарень, щоб зібрати всі підписи. І ще ті, хто може терпіти або якось лікуватись дідівськими методами самостійно, роблять це, розуміючи, як дорого зараз влазити у лікування. Про це кажуть цілком відверто.
Персоналу не вистачає навіть там, де раніше не було вакансій й навіть доплачували за шкідливість. Приятелька-лікар з тубдиспансеру поскаржилась на те, що хворим відмовляють у лікуванні, адже не вистачає рук – лікувати просто нікому.
І це при розумінні, що туберкульоз – біда нашого регіону. Про це говорять пошепки, крадькома, розуміючи, що для "республіки" це антиреклама, а офіційно ми міцно стоїмо на ногах й не потребуємо нічиєї допомоги.
Ми з приятелем-лікарем опинились в одній черзі за зарплатою у місцевому банку. Черга була хвилин на сорок й ми встигли поговорити. Він молодий і сповнений сили, а в цьому стані світ завжди видається яскравішим.
Ми говорили про кафе і ціни. Приятель зітхнув: "Останній раз ходив у кафе до війни. Любив сидіти і дивитись на місто та дороги з диванчика біля вікна у "Аврорі".
Зараз похід у цей торговий центр за самими скромними підрахунками на двох обійдеться не менше тисячі рублів. Шоста частина зарплати лікаря-ординатора і третя частина платні медсестри відділення.
А в іншому, вірогідно, ми дійсно рухаємось у той далекий та щасливий час СРСР, коли ковбаса була найсмачнішою, а ми були молоді та щасливі.
