Блог з окупованого Луганська: Колапс освіти
Луганські вузи конкурують за поріділі лави абітурієнтів, але при цьому не можуть нічого запропонувати, - пише Яна Вікторова з окупованого Луганська для ВВС Абітурієнтів перехоплюють просто на сходах, тягнуть за руки і обіцяють всі блага світу, тільки, щоб вступили на потрібну спеціальність, забезпечивши набір.
Реклама вищої освіти на фоні зачиненого ресторану Макдональдс
Уявіть собі людей, які взялися бігти марафон, але зовсім до цього не готові. Керівний склад вузів, який вже покинув "республіку", залишив після себе спадщину у вигляді бажаних крісел та перспективних посад
Співробітники, які залишились у "республіці", раптом опинились у першому ешелоні претендентів на вакантні хлібні посади.
Що вже казати про ректорів, яких за означений період змінилось як у пришвидшеному кінопоказі.
Заради стипендії
Найскладніше зараз – набрати студентів. Освіта на денній формі вся переважно бюджетна. Стипендія нижча російської (студенти жалкують "Краще б ми вже були Росією") – 1445 рублів.
На денне відділення набрали неймовірну кількість студентів: інвалідів, сусідів, друзів та друзів сусідів. Всіх, хто жив абсолютно нормально без вищої освіти, але раз вже їм обіцяна стипендія і усіляка допомога, чому б і не повчитись.
Половина набраних студентів одразу ж розчинилась у казармах, на ринках та будівництвах сусідніх країн – вони не планували ходити на заняття, але у бухгалтерії благають: хай хоча б приходять отримати свою стипендію!
Сесії вирішуються "під ключ" - як євроремонт. Головне, знайти потрібну людину й домовитись. Ситуація з навчанням парадоксальна. Щоб зберегти ставки, потрібно набрати студентів, а як це зробити, якщо у "республіці" працюють вісім, на хвилиночку, вузів!
А 80% випускників шкіл, за офіційними даними, подали документи на складання російського єдиного державного екзамену, тобто, вони планують далі продовжувати навчання в Росії – російські атестати потрібні саме для цього.
Спеціальності восьми працюючих у "республіці" вузів перетинаються. Конкуренція між самими вузами величезна. "Нам залишаться ті, хто просто не може і не має засобів виїхати", - з сумом резюмують на кафедрах.
Абітурієнтів перехоплюють просто на сходах, тягнуть за руки і обіцяють всі блага світу, тільки, щоб вступили на потрібну спеціальність, забезпечивши той самий набір.
Російські дипломи
Найвагоміший аргумент – обіцянка російського диплома. І тут виходить дивна штука – російські вузи нам у співробітництві не відмовляють, але роблять все, щоб затягнути час і не вирішити питання.
У приватних розмовах не приховують – не було команди, як тільки дадуть відмашку, замовимо дипломи і на ваших студентів. Але який їм інтерес нам допомагати?
Ми для них - прямі конкуренти, адже вартість навчання на заочному відділенні у нас нижча, а якщо будуть російські дипломи, то, при нашій вартості оренди квартир, у нас вчитись буде дешевше, ніж у Росії.
Ректор омського вузу розсмішив – приїжджайте до нас захищати дипломні роботи, видамо дипломи!
За платоспроможності, а точніше, повній відсутності платоспроможності місцевих студентів, який Омськ!?
На секундочку, завідувачі місцевих кафедр для вирішення питань щодо російських дипломів їздять у відрядження за свій рахунок.
З казарми за парту
Контингент студентів у "республіці" у більшості своїй "військовий". Їм дипломи місцевого зразка якраз підходять. Для них вища освіта – це необхідність для просування на службі і більшої зарплатні.
Ні часу, ні бажання вчитись у них немає. Їх відпускають зі "служби" тільки на годину, щоб заскочити до вузу на ходу і одразу ж бігти назад.
Тобто, якщо говорити про якість спеціалістів, яких випускаємо, то ситуація гнітюча. Диплом потрібен як факт.
Від класичної освіти залишилась форма, за якою немає змісту. Але хто щиро радіє такій ситуації, так це молодь, яка мріє потрапити на роботу у вузи.
Ніякого конкурсу, беруть, щоб закрити нішу замість співробітників, які виїхали. Знову стали брати на роботу "глибоких" пенсіонерів, яких раніше скорочували за віком або через відсутність наукового ступеню.
Старших викладачів дають тільки тому, що так можна утримати та мотивувати працювати.
Але за всієї патовості ситуації, вузи здають звіти про науку. Статті мають писатись, норми виконуватись – цього ніхто не відміняв.
Не зрозуміло, де можна зараз друкувати статті, якщо Україна у звітах небажана, а зв’язки були налагоджені саме з нею…
У запрошеннях на місцеві конференції вказують - мови конференції російська та англійська, а нова табличка на "Будинку профспілок" досить політкоректна – російською та українською мовою.
Хоча про відкриття місцевих ВАКів (Вища атестаційна комісія) йдуть активні розмови – у "республіці" має бути своя кузня кадрів.
А ще ми відійшли від вже звичної модульної системи навчання. Вуз працює за старою схемою – від сесії до сесії. Хоча навіть зовнішньо вузи змінюються – від веселих зграй стиляг біля входу у корпуси не лишилось і сліду.
Немає "мажорів", немає тих, хто раніше дійсно захоплювався наукою, хто чекав під аудиторіями улюблених викладачів, щоб обговорити прочитане.
Немає іноземних студентів, а молодь, яка вчиться у "республіці", переважно не має грошей. Та й самі викладачі не ті.
"Коли нам заплатять, не чули?" і "Я вже давно нічому не дивуюсь і нічого не чекаю". Зник пласт, який робив вуз стильним та красивим. Тих, хто працював не для грошей, а за покликанням.
Контингент співробітників, який залишився, за всіма цими перипетіями помітно зносився та постарів. Не та вища школа, що колись.
