Об мене гасили бички”. Що таке донбаський полон

Прямо зараз у підвалах, гаражах, каналізаційних люках і собачих вольєрах люди втрачають останню надію на виживання.
Згідно з офіційними даними, у полоні на окупованій території Донбасу перебувають 130 людей. Серед них є і військові, і звичайні цивільні.

Про це пише Олександра Матвійчук, правозахисниця, координатор громадської ініціативи Євромайдан-SOS і голова правління громадської організації Центр Громадянських Свобод.

Кампанія зі звільнення

На полях Мюнхенської безпекової конференції буде збиратися "нормандська четвірка" для обговорення прогресу у виконанні мінських домовленостей.

Напередодні 12 лютого у п'ятницю ми починаємо онлайн-акцію #FreeDonbasHostages з вимогою невідкладного виконання пункту про звільнення полонених на окупованому Донбасі без прив'язки до інших положень мінських домовленостей.

Інструкція щодо приєднання до кампанії у події на фб:
http://bit.ly/freedonbashostages

Долучайтеся до події, поширюйте інформацію та матеріали кампанії, допомагайте організаційно.

Ці люди можуть не дожити до наступного раунду переговорів.

Заручники

За інформацією волонтерів, які займаються зниклими та захопленими, кількість заручників може бути значно більшою. Усі ці люди мали бути звільнені відповідно до умов других Мінських домовленостей - не пізніше як на п'ятий день після відводу озброєння, що мало відбутися ще десять місяців тому. Вони мали б зустрічати новорічні та різдвяні свята вдома.

Саме звільнення заручників - одночасно з двостороннім припиненням вогню - є тією вимогою, яку просто не можна було відкладати. Більшість тюрем на окупованій території Донбасу непридатні навіть для короткочасного утримання людей, оскільки розміщуються в занедбаних підвалах та погребах. Це справжні катівні, в яких вибиваються свідчення та здійснюються побиття. За результатами опитування Коаліції “За мир та справедливість на Донбасі” через катування та жорстокі знущання пройшли 86% військовослужбовців та кожна друга цивільна особа.

Висновок невтішний: кожен день зволікання для когось із заручників може стати останнім.

Франція та Німеччина, учасники нормандського формату, мали би бути першими союзниками України, щоб у складних переговорах домагатися від Росії та створених нею “республік” негайного звільнення людей. Більше того, всі демократичні країни, які декларують відданість правам людини, мусили б ставити це питання кожного разу, коли заходить мова про російсько-українську війну, яку у світі досі називають “українською кризою”.

Через катування та жорстокі знущання пройшли 86% військовослужбовців та кожна друга цивільна особа

Заклик міжнародної спільноти “звільнити заручників” має звучати категорично, бо виконання Мінських домовленостей зірвано. Коли буде виконано інші пункти, невідомо. Не можна ставити життя 130 людей у залежність від проведення виборів, на яких Росія хоче легалізувати свій контроль над окупованими територіями та змусити їх утримувати Україну. Або від тотальної амністії всім “у зв'язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей України”, аби всупереч положенням міжнародного гуманітарного права звільнити від відповідальності воєнного злочинця Моторолу, який власноруч добиває полонених.

Збереження життя заручників під виконання умов – прерогатива терористів. А з ними, за загальною практикою, у світі мало хто проводить переговори.

Про які взагалі “демократичні вибори” на окупованих територіях та висвітлення їх в ЗМІ може йти мова, якщо вже рік у полоні за надуманим звинуваченням перебуває 30-річна луганська журналістка Маша Варфоломєєва. Останній раз змучену та заплакану у травні 2015 року її показали в інтерв’ю російські “колеги”. Загалом російські “журналісти” активно практикують зйомку примусових свідчень підневільних людей, які під загрозою продовження тортур визнають себе і корегувальниками вогню, і снайперами Правого сектору, і ким завгодно.

Поки дипломати обговорюють питання дипломатичного врегулювання на численних зустрічах контактних груп, прямо зараз у підвалах, гаражах, каналізаційних люках і собачих вольєрах люди втрачають останню надію на виживання.

І найстрашніше, що може саме в цю хвилину чергову людину заводять у кімнату для допитів: “Я пам’ятаю, що кімната вся була в засохлій крові – стеля і стіни. Мене били вчотирьох. По всіх частинах тіла. Особливо ногами в груди… Я опритомнів в іншій кімнаті. Це був колишній холодильник. Стеля з плитки. Я лежав на голій підлозі. Прийшов фельдшер. Фельдшер зрізав гумові зав'язки, що стягували мої руки. Час від часу холодильник відкривався. Заходились якісь люди, хто саме – не знаю, і штурхали мене ногами – перевіряли, чи я живий. Мене не годували, води не давали, в туалет не виводили. Холодильник був герметичний. Повітря вистачало на кілька годин. Світла не було взагалі. Так я пролежав 3 доби».

Таке нелюдське поводження стосується не тільки чоловіків. Розповіді звільнених людей показують, що стать, вік, стан здоров’я часто не мають ніякого значення: “Я просила меня не бить, говорила, что беременна. Они сказали, что «очень хорошо, что укроповский ребёнок умрет». Нас били всем, чем угодно: и прикладами, и ногами, и бронежилетами, которые нашли у нас. Били по всем частям тела. Об меня тушили бычки. Поскольку я смотрела и кричала, когда избивали других, мне завязали скотчем глаза. Я на тот момент была на третьем месяце беременности, и в результате избиений у меня началось кровотечение”.

У всіх заручників є імена, 130 з них офіційно відомо. Але чи є в них майбутнє, залежить від політичного рішення та активної позиції демократичного світу. Так, це українці, а не німці чи французи. Але ж ми всі народжені вільними і рівними!

Допоможіть повернути їх живими. Ми чекаємо їх вдома.

донеччина луганщина тероризм

Знак гривні
Знак гривні