ФСБ згорнула викритого Жука, але не згорнула проект внутрішнього розбрату в Україні
Публікація про Московський слід "Майдану-3" зібрала сотні передруків у ЗМІ. Практично всі ЗМІ винесли у заголовок думку: «Пабліки, які закликали до третього Майдану, готував бойовик окупованої частини Донбасу», - пише Укрінформ.
Нагадаємо, що той матеріал не лише проаналізував контент більше ніж двадцяти акаунтів, які закликали до збройного повстання, але й у співпраці з компанією-партнером, яка забезпечила технічні можливості, дав підтвердження, що власником акаунтів був член незаконних збройних формувань на території Донбасу Сергій Жук. Крім того, скріншоти браузерів засвідчували абсолютно чітку картину, що вхід у соцмережі здійснювався через комп'ютер, розташований на території Москви (Внуково) та Петербурга. Аналіз сторінок не залишав сумнівів, що цілеспрямована, масштабна та технологічно грамотна розкрутка теми: «Йди на Майдан - змети владу» керується спецслужбами Росії. Тож, коли наш матеріал з'явився, ми дуже чекали на їхню реакцію, бо знали, що реакцію продумує не бойовик Жук, а його куратори ФСБ.
Перша реакція російських службистів на матеріал - смайлики. Потім була пауза протягом майже двох діб. Вони явно були розгублені та не знали, як реагувати. Лише через дві доби з'явилося відео - відповідь Сергія Жука. «Так, це я», - оголосив Сергій Жук. Всі зрозуміли, що на Майдан людей кликав ніякий не столичний аудитор, а бойовик із позивним "Москва".
Двадцятихвилинний відеоблог, в якому бойовик Сергій Жук визнавав своє авторство, він готував, переконана, самотужки. Блог був вибудований хаотично. Він то намагався сказати, що скріншоти несправжні, то аналізував стилістику матеріалу, то накладав на свій запис звуки дрелі, ніби показуючи, що він не на Луб'янці, а в квартирі, де поруч роблять ремонт. Тобто, виглядало так, що його опікуни-службисти умили руки та ніби намагалися показати: вони тут ні про чому. В кінці Жук намагався пафосно сказати: мовляв, ви тепер у Києві за всіма акціями протесту будете бачити мою фігуру. Сергій явно виглядав наляканим. Після відео Жук поставив ще один запис, де він вибачався перед воїнами АТО, бо «у мене стокгольмський синдром, мені тепер вас шкода». Правда, оці вибачення були видалені за півгодини. Все побачене дає підстави думати, що десятки цих пабліків буде згорнуто, а Сергія швидше за все «переведуть» на іншу роботу.
Сергій Жук учора стріляв по нас, а сьогодні він запрошує нас робити "Третій Майдан".
Та не варто розслаблятися: переконана, що у російських спецслужб є десятки інших «умільців», які робитимуть нові групи та акаунти, сіючи розбрат всередині України. Втім, перший успішний досвід полювання за жуком з позивним «Москва» дає надії, що ми зможемо давити й інших.
Але найбільш серйозним моментом професійної сатисфакції був вечірній дзвінок воїна АТО. Він представився (ми не хочемо називати його ім'я) та емоційно кричав у слухавку: «Я все понял, все понял, снимите немедленно материал»... Я думаю, що всі воїни АТО, які так чи інакше вступали у листування із Мазурою-Жуком, зрозуміли, що цей чоловік, який, кажуть, конвоював наших полонених під час ганебного параду у Донецьку, по-своєму тепер «конвоював» їх. Фактично, використовуючи їхнє незадоволення та образи, він «пропустив» їх через ганебний ряд своїх фсб-шних кураторів, він відкрив службистам не лише їхнє незадоволення, він продемонстрував їхні страхи, комплекси, надії, образи та амбіції. Ми, як могли, втішили нашого співрозмовника. І зараз вважаємо, що кожен має право на помилки, а це приниження - фактично ще одне ваше вже психологічне поранення, але головне, щоб з цих помилок робилися висновки. А рани - вони заживають, ви ж знаєте.
І останнє щодо Сергія Жука. Я щиро бажаю йому дожити до арешту, і хотіла би публічного суду. Я ніколи не була проти амністії для людей Донбасу. Я намагалася розуміти людей, які не закінчували університетів, чиє життя обмежувалося шахтами, а відпочинок - російськими серіалами. У ситуації на Донбасі я завжди обвинувачувала донецькі еліти, які зраджували, обкрадали та використовували своїх виборців. Але, навіть зрозумівши все, я вважаю, що Сергій Жук перейшов межу, за якою не поширюється амністія. Він - не вісімнадцятирічна дівчина-снайперка, яку могли обдурити. В 35 років він повинен був зрозуміти: працюючи так із інформаційним простором, він перестав бути «ополченцем», а став солдатом країни-агресора. Я думаю, що у камері в'язниці у нього має бути велике вікно. Він буде дивитися у нього та бачити, як змінюється та одужує країна, яку він хотів знищити.
