Замальовка з війни. Історія про сепаратиста-айдарівця, добровольця, військових і вкрадене обладнання
Швидше я про це не писав з кількох причин. Одна з них - слідство, яке тривало певний період часу. Не всім може сподобатися ця історія (прошу не істерити), але вважаю, що правду потрібно знати, - пише Богдан Масляк.
Спробую коротко, так щоб була зрозуміла суть. Мова йде про поїздку в зону ВІЙНИ від 18-20 травня, це тоді ДРГ російські шастали по околицях Щастя, і хлопці з 80-ки, яким ми возили метеостанції та балістичні комп’ютери, нам порадили їхати іншою дорогою.
…Десь між 21 та 22 годиною на виїзді з Нового Айдару в сторону Старобільська, вискочивши посеред дороги, нас зупиняє людина у військовій формі, в балаклаві, зі зброєю наперевіс. Звичайно, ми вимушено та «чемно» зупинилися, різко з’їхавши на узбіччя і ….перше, що я побачив, «військовий», нервово перезарядивши «калаш», направив його мені в лице…я чекав постріл…
- С машины, сука, открыть дверь… я сказал с машины…- він фактично верещав.
Я оторопів від несподіваної агресії, від чорної дірки дула автомата перед собою…і відверто подумки сказав: п…ь, приїхали, підняв руки на скло, щоб було видно, зброю не чіпав щоб не провокувати, вийшов з машини, виконував все, що вимагав від мене: неприємно-таки, коли в тебе постійно тичуть зарядженим автоматом.
- Дверь, сука, открыл, быстро, где водитель….
І понеслась…не дуже хочу вдаватися в подробиці, хто що робив і що говорив. Суть така: «воно» заскакує в бус, сідає позаду всіх:
- На Старобельск, поєхали!
- Друже, ми в Штормове іде…
- Вы че, укропы еба…ые, не поняли, я сказал на Старобельск, - і тут прозвучав перший постріл в бусі.
- Работает спецназ ГРУ псковская дивизия, б..ть вперед, не останавливаться, вы попали, за нами машина, в случае сопротивления расстреляют на х..й, не поняли?!, – іще один БАХ… - я сказал вперед, не останавливаться… б…ь укропы, как я вас ненавижу!
- Слава новоросии! Я сказал: «слава новоросии», б..ь!
Це для мене було найбільше приниження, коли ти змушений повторювати за цим виблюдком: «слава новоросии», після цього в мене вже сумнівів не залишалося: сєпар!
Помалу до нас почала доходити вся складність ситуації, в яку ми потрапили. Пробував кілька разів оглянутися, щоб зрозуміти, де він знаходиться, за що отримав попередження, що мої «мозги на панели не пособирают»… почав рахувати постріли - в надії, що в нього закінчаться набої швидше, ніж він нас повідстрілює, і в момент перезарядки зможу щось вдіяти. Я прорахувався на 4 кулі: всього було 19 пострілів (це ми вже пізніше по дірках над головою порахували).
Ніхто з нас не очікував такого в самому Новоайдарі: ми без бронежилетів (про що я пошкодував відразу), зброя лежала під ногами, окрім того в машині полетіла права стойка, і при ударах на ямах на акумуляторі спрацьовувала кнопка відсікання живлення, від чого машина глохла. І от чергова яма, удар, машина глохне, зупиняється. І тепер хочу, щоб ви спробували зрозуміти, як повільно йде час, лічені секунди, коли ти прощаєшся з життям, тому що тобі кричать:
- Почему остановка? Б...ь, вам пиз…ц, вы б...ь трупы, і черга над головою. Я сказал суки поехали.
Ігор вже від відчаю сказав:
- Та стріляй, що маємо зробити, машина сама не заведеться, - і знову постріл.
Це мене вивело зі ступора… я вже нагло повернувся назад, щоб бодай переконатися чи хлопці живі, і знову мат, і знову «мозги на панель», потрібно вже щось було робити з цим… Кілька вимушених «зупинок», кілька пострілів… Ми розуміли, що бус на повному ходу, який в'їжджає на блокпост без зупинки, легко та невимушено розстрілюється військовими, тому що сприймається як загроза, тобто вибору нам не залишили: або куля в потилицю, або розстріл на блокпості… Майже як бойовик, я вже сприйняв його як «шахіда», який їде підірватися разом з нами на блок-пост.
Попереду їхала військова колона, рішення було блискавичне. Зупиняємося, шепочу Богданові, він за кермом: як буде так буде, втрачати в принципі не маємо що.
Кажу тепер вголос:
- Військова колона, нас зупиняють, змушені зупинитися...
- Газ в пол, я сказал, уроды! - Кричав він у відповідь.
- Пізно, нас зупиняють.
Влітаємо на повному ходу у військову колону, фактично врізаємося в місце між «хамерами», вискакуємо з водієм по різні сторони буса, на ходу підбираю зброю, піднімаю вгору та махаю до військових, щоб не стріляли.
Чую, що вслід відкриваються бокові двері, і з матами та криком: "Стоять б...ь", вискакує «військовий» (єдине чого боявся – це гранати, яку він міг кинути в бус, а сам шуганути в зеленку, чи кинути в мою сторону, а я цього б не побачив). Я розвертаюся, знімаю запобіжник, заганяю патрон у патронник, все відбувалося надто швидко, адреналін зашкалював, діяв фактично на автоматі. Мене, напевно, врятували фари від хамерів, які його засліпили, він на секунду завмер, виставив калаш у мою сторону (хлопці кажуть, що стріляв, але на моє щастя промахнувся). Я вистрілив, п'ять пострілів, стріляв по ногах, він навіть не ойкнув, не крикнув, на останньому пострілі (я перебив йому ноги) завалився на бік у сторону відкритих дверей до мене спиною. Я почув чужі постріли, крик:
- Лежати, я сказав лежати!
Я кинув зброю на землю, підняв руки над головою та розвернувся лицем до військових, ставши на коліна:
- Свої, не стріляйте.
У відповідь понеслося... Було б прикро отримати кулю від своїх, це 80-ка 1 батальйон, який їхав на навчання в Миколаїв. Далі, як в тумані, шум, гам, матюки в мою сторону, "зброю на землю, хто такі" і т.д.
Хочу пропустити момент з’ясовування стосунків із військовими… Їх тоді міг зрозуміти: врізається бус, вискакують люди, починається стрілянина, головне, що все позаду, головне, що живі.
Пізніше один солдат сказав:
- Вам фактично повезло, ви в сорочці народилися, у вас сьогодні другий день народження, ще б секунда і вас би розстріляли.
У нас забрали зброю, ножі, навіть, кишенькові. Почали оглядати «військового», він ще дихав, але коли приїхали медики, то констатували смерть. І тут побачили… жетон АЙДАРУ!!! Я від здивування оторопів, оскільки був впевнений, що то «сєпар», ну не може айдарівець кричати «слава новоросії», змушувати нас це кричати, називати нас «украми» і т.д., навіть п'яний, навіть обкурений, навіть під наркотою… Не може! Йому мали б сєпари ввижатися, москалі, російські дрг, хто завгодно, але не укропи!
Військові викликали ВСП (окрема тема для розмови), міліцію. Ми передзвонили друзям-спецпризначенцям, бо щось по настроям ми не дуже вірили в «хеппі енд». Спочатку військові вели себе агресивно щодо нас, потім, з'ясувавши, що ми таки волонтери, стали більш лояльними, але до нас все одно нікого не підпускали. При огляді в айдарівця знайшли марихуану, психотропні таблетки "Тарен", тепер стало зрозуміло, чому він не реагував на біль.
Міліція, слідчі, військові, ВСПшники, купа людей… Звідкілясь приїхав хлопчина від Айдару, мовчки глянув на труп: наш, матюкнувся та й поїхав. Хтось сказав: тепер чекайте проблем. Почався огляд, опис, запис свідчень і т.д. Згодом нас посадили в машину, всіх, крім водія, який залишився з бусом, оскільки той був заповнений спорядженням, та повезли робити експертизу на предмет знаходження алкоголю в крові. "Така процедура", - пояснили. Після цього наші коліматори дивним чином щезли, як і ножі, їх просто не стало, вони випарувалися: і хто? хлопці, до яких ми їхали?
Потім привезли нашого водія. Він розповів, що після нашого від’їзду приїхали Айдарівці, які вели себе досить агресивно, шукали винних, тобто нас, серед них були й адекватні, які показували на ноги, мовляв все сходиться, але інші кричали: підстава, це підстава! При чому, постійно нагнітали ситуацію. Вони вирішили чомусь обшукати нашу машину, мабуть, думали, що ми там під спорядженням сховалися, в результаті такого обшуку пропав тепловізор, набір ключів і молоток (нафіга їм молоток?)… Тільки коробку з-під тепловізора залишили, мабуть так легше було його сховати за пазуху.
На наше здивування, місцева міліція вела себе адекватно, спочатку ставилися з підозрою, але вислухавши, співставили факти (постріли в машині чули місцеві мешканці, які також їм дзвонили) і визнали, що діяли ми таки правильно.
Отож результат:
- пошкоджений автомобіль: прострілений 19 кулями, вибиті стойки (їзда на швидкості по ямах);
- «віджаті» 2 коліматори та 4 ножа Глок, не враховуючи наших кишенькових (80-ка);
- «віджатий» тепловізор Пульсар HD50S, 1 шт. (Айдар);
- ножі Глок, 6 шт. (хто з них, я вже й не з’ясовував).
Ще один цікавий момент. Ми ж їхали не просто так, а везли техніку для артилерії 80-ки на суму 12 000 доларів, тому коли сталися ці неприємні події, перше, що я зробив, подзвонив нач. артилерії, з яким ми до того все узгоджували щодо спорядження. Так і так, у нас проблеми, не доїхали, мовляв, до вас (я йому ще пробував у бусі смс набрати про те, що нас захопили), от стоїмо, розбираються… А тепер увага, дуже важлива деталь: цей високопоставлений охфіцер навіть не передзвонив нам, ні відразу, ні через декілька днів! Тобто, і техніка йому вже не потрібна, і наша доля йому нецікава! А якщо місцева міліція не на нашій стороні? А якщо нас тихенько вивезли десь подалі? Ну так, навіщо йому зайві клопоти з волонтерами, не дай Боже начальство не одобрить…
Ми віддали прилади, але не йому особисто, а хлопцям напряму, так він тепер навіть не згадує про ці прилади.
Можна звичайно посперечатися про моральну сторону: мовляв, як ми можемо говорити про матеріальні цінності, якщо загинула людина, «боєць» Айдару і т.д., та для мене особисто стало на одного «сєпара» і мародера менше.
Я повторюся, але судіть самі: у людини під дією наркотиків відкрилася її справжня сутність, розкрилася підсвідомість, ну не може нормальна людина, яка воює рік часу, кричати «укропи, я вас ненавижу», «слава новоросії» і т.д. Невідомо скільки він біди накоїв і скільки міг накоїти, можливо, це був засланий «козачок», який передавав інформацію сепаратистам: багато питань так і залишиться без відповіді.
Якщо хтось думає, що це принесло мені якесь моральне задоволення чи полегшення, то ви глибоко помиляєтеся, насправді тільки гнітить, камінь і далі лежить на грудях, адже таких, як він, є ще чимало, і вони аж ніяк не покращать ситуацію на сході, не пришвидшать перемогу над ворогом, місцеві мешканці через таких ще довго будуть ненавидіти все, що пов'язане з Україною.
Знаю, що багато хто буде мені писати, що не всі такі. Я сам добре знаю, що є хлопці-патріоти і в Айдарі (афганська сотня), але, друзі, доки ви будете замовчувати та приховувати факти мародерства, крадіжок, фактично рекету, викрадання, залякування місцевого населення, доти проблема буде існувати, а відповідати за чужі вчинки приходиться нам разом.
P.S.: Говорив тільки мовою фактів, не порівнюю наш випадок з будь-якими подіями, в тому числі і в Мукачево, не порівнюю з жодним добровольчим батальйоном, особистих ворогів не маю ні серед добровольців, ні серед військовослужбовців. Маємо розуміти, що таких випадків може статися ще не один і з будь-ким, доки такі «воїни» будуть служити та носити вогнепальну зброю і залишатися безкарними.
Мир вам. Паломник.
