Подерв’янський про героїв нашого часу й необхідність ліквідувати Мінкульт
У Леся Подерв’янського є прекрасна властивість називати речі своїми іменами. Сам він називає себе художником, хоча в Україні його більше знають як драматурга.
Днями "Наш Формат" видав повне зібрання творів Подерв’янського. На самого автора це, здається, не справило особливого враження.
INSIDER вдалося "зловити" класика між презентаціями і поставити йому декілька запитань.
- Днями був День журналіста, а колись в одному інтерв'ю ви сказали, що не любите представників цієї професії. Розкрийте ж нам таємницю – за що?
- Вони всі, за винятком кількох моїх друзів, дурні і неосвічені.
- Гарний початок розмови. Нещодавно у вас вийшло повне зібрання творів "Африка, сни". Скажіть, що взагалі для художника означає мати таку "цеглину"? Особисто для вас це якась особлива подія?
- Це вже надцяте видання. Цього разу воно вийшло у видавництві "Наш формат", а перед тим були "Кальварія" і "Фоліо", а ще, звичайно, інтернет. Хай люди читають. Книга - джерело знання. Але особисто для мене це нічого особливого не означає.
- Чи в "Африці, сни" є якісь нові п'єси, оповідання чи сценарії? Чи це добре знана нам класика Подерв'янського?
- У книзі є кілька нових оповідань і кіносценарій, які раніше не оприлюднювались.
- Якщо заговорили про нове… Іван Семесюк якось сказав, що після революції взимку 2014-го він перестав малювати. Перестав, бо немає натхнення. Мовляв, навколо так багато красивих людей, а зображувати негативних персонажів не хочеться. У вас такого немає? Вам досі вистачає персонажів навколо?
- Працюю як завжди. Натхнення - це категорія дилетантів. Є воно чи нема - не їбе, береш і працюєш, а апетит приходить під час роботи.
- Письменнику в Україні нереально прожити з продажу власних книжок. Культури читання у нас, здається, практично не існує. І важко сказати, звідки "ростуть ноги" проблеми – з відсутності попиту на літературу чи з відсутності власне хорошої літератури. Як ви можете це пояснити?
- Я не живу за рахунок літератури і тому ця проблема мене не обходить.
- Міністр культури В'ячеслав Кириленко вважає, що якби не Мінкультури, то вся гуманітарна сфера розлізлася б. Натомість, нині лунає багато аргументів проти цього відомства. У вас яка позиція щодо цього – потрібне нам міністерство чи ні?
- Ну да, художники перестали б малювати картини, композитори - писати музику, поети - вірші і т. д. і т. п. І культура б померла.
Міністерство культури потрібно ліквідувати, поясню чому. Його наявність виправдана тільки тоді, коли в країні існує культурна політика. У такому разі держава спрямовує певні кошти на проекти, які вона вважає пріоритетними в культурній царині, як щодо зовнішньої політики, так і щодо внутрішньої.
Інших функцій у цього міністерства бути просто не може. А наше міністерство культури навіть не було присутнє на бієнале у Венеції, що тут ще додати. Замість нього там був фонд Пінчука.
Розігнати всіх нафіг і направити в село на боротьбу з довгоносиком і підвищення опороса свиноматок.
- Як не крути, але вас знають більше як драматурга, а не як художника. Я зараз не про ваше близьке оточення, а тих, хто, так би мовити, не має "доступу до тєла". Особисто ви себе ідентифікуєте як – як "майстра пензля" чи "майстра пера"?
- В Україні велика кількість перфектних художників європейського рівня, але їх не знає ніхто, окрім невеличкої купки людей, які на цьому розуміються, тому що насправді мистецтво в цій країні нікому не потрібне. Тому бути відомим художником майже неможливо.
Я займаюся мистецтвом усе своє життя, виставлявся в багатьох країнах світу, мої роботи є в музеях, приватних колекціях і галереях. Вони коштують дорого і ті, кому потрібно, мене знають.
Щодо літератури: займатися літературою, тобто писати, - це така ж професія, як і всі інші, наприклад, сантєхнік лагодить унітази, отримує за це гроші і на них живе. Так само і письменник, я ж не можу вважатися письменником, бо мої фінансові джерела інакші. Я просто людина, яка вміє добре писати і нерегулярно цим займається.
- Якби вас попросили пояснити, чому "совок" - це погано, щоб ви сказали, як би спробували пояснити це тим, хто його, на щастя, не бачив і не знає?
- Совок - це несвобода і тотальний дефіцит усього, починаючи від туалетного паперу і закінчуючи пивом. А ще гебуха, концтабори, розстріли, голодомор і таке інше.
- У часовому розумінні ми все далі віддаляємось від совка. А в ментальному, наскільки далеко ми від нього зараз?
- Ми ще в ньому перебуваємо (я не про себе).
- Кого ви можете в сучасних умовах назвати "героєм нашого часу"? Військових, волонтерів, когось іншого чи всіх разом?
- Зараз час Героїв. Герої Небесної сотні, хлопці-герої на фронті. А чому тіки хлопці, і дівчата також. Пишаюсь ними всіма, щасливий, що живу в такі часи.
- Я тут трохи почитала і помітила, що вас практично весь час запитують про політику. Скажіть, про що насправді ви хочете говорити? Що вам зараз "болить"?
- Мені нічого не болить, я здоровий, а говорити я взагалі не люблю.
