Як українська армія відходила з Дебальцевого (ФОТО, ВІДЕО)
В Дебальцевому другого Іловайська не сталося. Наші війська хоч і з втратами організовано вийшли з колись важливого залізничного вузла
Про це йдеться в сюжеті Артема Шевченка для програми Еспресо.TV "Репортажі та розслідування"
Дебальцевський плацдарм являв собою контрольовану ще з літа силами АТО дугу на кордоні із Донецькою і Луганською областями, яка глибоко була занурена у території окуповані сепаратистами і росіянами.
На північний схід — так звана "ЛНР" з містами Стаханов і Алчевськ, на заході — контрольовані бойовикам ДНР Горлівка та Єнакієво. Центр усього району — саме місто Дебальцеве, колись потужний залізничний вузол, було насичене українськими військами та оточене цілою системою укріплених районів та опорних пунктів по всьому периметру плацдарму — у Санжарівці, Чернухіному, Нікішіному, Рідкодубі, Ольховатці, Вуглегірську. Основна транспортна артерія — так звана дорога життя до Артемівська. Саме географічне розташування цього мішку робило лише питанням часу наступальну операцію противника для оточення всього українського угрупування у Дебальцевому.
"Я у секторі С з січня місяця і хлопці звичайні прогнозували, що Нікішине візьмуть, потім — Рідкодуб, потім Дебальцево візьмуть - це було прогнозовано звичайними простими бійцями, але політики казали, що ми ні сантиметра української землі не віддамо" – розповідає Олександр Данилюк, хірург медроти 128-ї горно-піхотної бригади.
На штурм дебальцевського плацдарму противник кинув потужні сили з усіх напрямків: танки, артилерію, реактивні системи залпового вогню — все це працювало безсперестанку фактично протягом місяця. І навіть погоджене Путіним у Мінську припинення вогню наступу не зупинило.
Взагалі, для бойовиків війна на Донбасі ніби одна суцільна розвага. Щоправда, веселощі зникають, коли і доморощені терористи, і російські найманці гинули сотнями навколо Дебальцевого. Втрати противника там були просто шалені. Один з російських найманців з Сибіру чітко формулює — саме телепропаганда штовхає таких як він на смерть на Донбасі: "Каждый россиянин, который себя считает мужиком, должен сюда приехать. Как можно смотреть по новостям всё это и не приехать сюда? У нас за ночь только 4 трёхсотых и двухсотый… Отак мы и воюем. Всем привет, Сибири респект, Шушенскому, Торуханску".
Ніде правди діти — на Донбас їдуть воювати вже і з Сибіру, і з Далекого Сходу. Серед тих, хто штурмував Дебальцеве особливо кидалися в очі російські бійці характерної бурятьскої зовнішності. Напевно, це само про них Володимир Путін згадував як про колишніх шахтарів і тракторстів, які нібито перемагають українські війська.
А головним командиром так званих трактористів і шахтарів Донбасу, здається, є генерал-лейтененат, заступник командувача Сухопутних військ РФ Олександр Ленцов. Раніше він працював у спільному центрі із контролю за припиненням вогню, а тепер — вже безспосередньо керує російськими військами на полі бою. І навіть веде переговори про здачу у полон українських солдат.
"Я убеждал их, чтобы они вышли к командованию, чтобы не было кровопролития, от нашего командования — позавчера они нас обманули, встречались, были готовы сдаться, только наша делегация ушла и был нанесён артиллерийский удар у нас были потери" - розказує на камеру Ленцов.
Справді, коли стало очевидно, що припиняти вогонь на Дебальцевсьому пладармі росіяни не збираються попри всі мінські домовленості, то українська артилерія, яка мовчала з опівночі неділі, заговорила знову. "У неділю у 12 вродє би перемир'я. Я був на позиції. Одстрілялися в 11:00 ми, була цель, і притихло, но міномет отут крив, взриви мінометні були і "Гради" ложилися далі кілометрів 5-7, но міномет кілометр-півтора. Цілу ніч! Нам цілей не давали. Десь в обід я уїхав. А потом передали по рації, що піхота просить підтримки, тому що вони лізуть танками - вже тоді стрільнули", - розповідає артилерист з 26-ї бригади.
"Це наші б'ють нарешті, почали відповідати, тому що неможливо — вони нас крили, а перемир'я ну сьогодні почали трошки відповідати", - розповідає Євген Шевченко, боєць добровольчого батальйону “Донбас”.
Окрім артилерії у бій вступили і десантники. Але після трьох тижнів потужних атак противнику вдалося заблокувати головну дорогу Артемівськ — Дебальцеве у районі селища Логвінове. Головне задача - позбавити українське угрупування постачання боєприпасів, техніки і продовольства.
Бої вже почалися у самому місті Дебальцевому — спочатку розвідувально-диверсійні, а потім вже і численніші підрозділи противника дедалі глибше занурювалися у місто. Його вулиці перетворилися на арену вже контактних боїв.
Зрештою стало очевидно, що Дебальцево не втримати без потужного фронтового з боку Артемівська контрнаступу у секторі С. Але після вже другого підписаного у Мінську мирного документу це, фактично, стало неможливо. Відтак українське угрупування було змушене залишити плацдарм, бої в якому стали, напевно, найтяжчим епізодом якщо не всієї війни, то точно усієї зимової кампанії.
"Ми стверджували і довели: Дебальцево знаходилося під нашим контролем, ніякого оточення не було, наші частини і підрозділи вийшли планово і організовано", - заявив на наступний день після виведення військ з дебальцевого президент Петро Порошенко.
Насправді ж організація цієї операції не була прикладом злагодженості, але все таки повторення Іловайської котла тільки вже набагато більших масштабів таки вдалося уникнути.
"Отходили всё таки организовано, но не благодаря координации сверху, а благодаря тому, что взаимодействовали между собой независимые друг от друга, рода войск, соединения и посты. Кто принимал решение соорганизовываться с кем-то, если была возможность, кто принимал решение выходить отдельными группами по своим известным маршрутам дабы не попасть в котёл Иловайский, он висел над нами и мы это понимали", - розповів боєць з позивним “Кіно”.
128-ма окрема горно-піхотна мукачівська бригада Сухопутних військ несла основний тягар оборони Дебельцевого протягом останніх півроку. Її командир полковник Сергій Шептала заслужено отримав зірку Героя України від Верховного Головнокомандувача.
"Если бы зашла свежая бригада как мы, только свежая, Дебальцево бы не взяли, с той стороны не было столько сил, чтобы взять Дебальцево. Просто мы были истощены: у меня из 6-ти одно стреляющее орудие осталось", – розказує офіцер артбатареї 128-ї горно-піхотної бригади ЗСУ Дмитро Мілютін.
Піврічна оборона Дебальцевого і майже місячний супротив потужному зимовому штурму противником стала прикладом масового героїзму українських солдат і офіцерів. Але навряд чи останньої великою битвою української війни за незалежність.
Артем Шевченко, Еспресо
