Чоловіки і жінки. Виступ про Майдан на TED фотографа New York Times (ФОТО, ВІДЕО)
Фотограф-документаліст Анастасія Тейлор-Лінд - її фото з Києва з'являлися, зокрема, в New York Times - розповіла на платформі TED про український Майдан.
Транскрипт:
Коли я приїхала до Києва 1 лютого цього року, Майдан Незалежності був у стані облоги, оточений відданими владі поліцейськими. Протестувальники, які згуртувалися на Майдані, як називають цю площу, готувались до битви, збираючи саморобну зброю і власноруч виготовляючи для себе захисне спорядження. Мирні протести Євромайдану почалися наприкінці 2013 року, після того, як президент України Віктор Янукович відмовився підписати знакову угоду з Європейським Союзом, щоб натомість зміцнити стосунки з Росією. У відповідь десятки тисяч незадоволених громадян вийшли на центральні вулиці Києва, щоб висловити своє обурення його вчинком.
Минали місяці - сутички між поліцією і мирним населенням загострювались. Я нашвидкуруч облаштувала фотостудію біля барикад на вулиці Грушевського. Там я фотографувала бійців на тлі чорної завіси, завіси, що заступала дуже принадний і виразний фон - полум'я, лід і дим. Щоб розповісти історії цих людей, я мусила затулити це добре знайоме видовище, яке щодня з'являлось у всіх засобах масової інформації. Я стала свідком не просто новин - на моїх очах творилась історія. Збагнувши це, я звільнилась від усталених правил, яких мають дотримуватись фотокореспонденти газет і журналів. Олег, Василь і Максим були пересічними чоловіками, які вели пересічний спосіб життя у пересічних містечках. Але вишукані костюми, в які вони вбралися, виглядали геть непересічно. Я кажу "костюми", бо не то було вбрання, яке хтось виготовив для них чи дав їм. То був нашвидкуруч змайстрований однострій, що складався з військового оснащення, якогось робочого одягу і відібраних у поліції трофеїв. Мене зацікавив спосіб, яким вони проявляли себе, виражали свою мужність, власний ідеал воїна.
Я працювала поволі, використовуючи аналоговий плівковий фотоапарат з ручним фокусом і кишеньковим експонометром. Це старомодний спосіб зйомки. Він дає мені час порозмовляти з кожною людиною, мовчки дивитись на них тоді, коли вони дивляться на мене.
Протистояння наростало і вилилось у криваве побоїще 20 лютого - день, який стали називати Кривавим четвергом. Найняті владою снайпери почали стріляти в мирне населення і протестувальників на вулиці Інститутській. За короткий проміжок часу було вбито десятки людей. Рецепція готелю "Україна" перетворилась на тимчасовий морг. Уздовж вулиць лежали тіла. Хідники були залиті кров'ю. Другого дня президент Янукович втік з України. Загалом, за три місяці протестів загинуло понад 120 осіб, десятки зникли безвісти. Події розгортались швидко, але на Майдані не запанував дух перемоги.
Щодня на центральній площі Києва до лав озброєних бійців приєднувались десятки тисяч простих людей, які вийшли на вулиці, щоб разом оплакати трагедію. Серед них було чимало жінок, які тримали в руках квіти, що їх збиралися покласти на знак поваги до загиблих. Вони приходили кожнісінького дня і вкрили площу мільйонами квітів. Майдан занурився у смуток. Було тихо, долинав спів пташок. Раніше я його не чула.
Я підійшла до жінок, які йшли до барикад, щоб покласти квіти, і запитала, чи можу їх сфотографувати. Більшість жінок плакали, коли я їх фотографувала. У перший день я та мій помічник Еміне плакали разом з кожною жінкою, яка заходила до нашої студії. До того моменту на наших світлинах майже не було жінок. А кольори їхніх пастельних курток, блискучих сумочок і букетів червоних гвоздик, білих тюльпанів і жовтих троянд, які вони тримали в руках, різко контрастували з закіптюженою площею і чорними від диму чоловіками, що стояли там.
Я чудово розумію, що ці дві серії світлин втрачають зміст одна без одної. На них зображені чоловіки й жінки і те, якими ми є - не те, як ми виглядаємо, а те, якими ми є. Вони розповідають про різні гендерні ролі в конфліктах, не лише на Майдані і не тільки в Україні. У війнах зазвичай воюють чоловіки, а жінки оплакують їх. Якщо чоловіки демонстрували ідеал воїна, то жінки показували наслідки таких звірств.
Коли я робила ті світлини, то була певна, що фотографую кінець кривавих подій в Україні. Але тепер я розумію, що знімала всього лиш їх початок. На сьогодні загинуло близько 3 000 людей, а сотні тисяч мусили покинути власні домівки. Я була в Україні шість тижнів тому. На Майдані розібрали барикади, а бруківку, яку протестувальники використовували як зброю, вже замінили, щоб автомобілі могли вільно їхати через центр. Бійців, жінок і квітів вже немає. Величезний біґборд, на якому зображено диких гусей, що летять над пшеничним ланом, прикриває згорілий фасад будинку профспілок. На ньому пише: "Слава Україні! Героям слава!" Дякую. (Оплески)
