Художник жлоб-арту Семесюк: Доказ штучності протестів на Сході - відсутність народної творчості
Протести, революції, суспільні рухи - це завжди народна, і не лише, творчість. Власне, з цього й починається будь-яке збурення, якщо йдеться про справжнє, вистраждане, наболіле, - пише в колонці на The Insider художник Іван Семесюк.
Тяжкі творчі спазми російської інтелігенції, врешті-решт, призвели до жовтневої соціалістичної революції, а секрет популярності Адольфа Гітлера криється в глибоких нетрях німецького романтизму. Спочатку був Вагнер, а потім був Гітлер. Спочатку був Чернишевський, а вже потім продрозвьорстка і смерть мільйонів.
Що ж стоїть за "слов’янсько-краматорським" неврозом?
Відкрию таємницю - Кобзон і Дугін, коштовна перука і кумедна борода. Страшно навіть уявити собі, до чого може призвести заколот, в культурну основу якого покладено такі жахливі речі.
Із Кобзоном усе зрозуміло - якісна сколківська голограма, добре загримована під все ще живу людину. З другим, між тим, цікавіше, бо ніякого Дугіна, судячи з його ж текстів, не існує. Принаймні Дугіна-людини. Існує лишень Дугін-генератор ахінеї. Комп’ютерна програма з мудрими сивими очима.
Але це, так би мовити, філософсько-естрадні підмурки маргінального сепаратизму. Подивімось, яких саме форм набуває безпосередня, парадняково-низова протестна творчість. Ніякого муралу, або стріт-арту, майже не зафіксовано, окрім кириличних матюків на стінах, гарного напису "Россия" на привокзальному паркані, та пожмаканої георгієвської стрічки в калюжі з людської крові.
Також неабияким культурним потрясінням стали жахливі карикатури та ескізи до кримінальних наколок, що їх знайшли в потрощених наметах Антимайдану в Маріїнському парку після закономірної втечі цієї артистичної трупи.
Окремої уваги заслуговують кілька розчулених поетів "Югавастока", що переконливо доводять своєю працею - так, літери вони дісно знають. "Глаголом жечь сердца бл..." - їхня прикра доля.
Щоправда, сепаратистам вдається поганий реп, без синтаксису, але з сердитою мармизою в моніторі. Пам’ятаю кволий реп якихось похмурих донєцких пацанов, ще у 2004 році, під назвою "Ющенко - украинский фашист". Дуже гарно.
Порожнеча духу, нестача ідей, пустка душі, проблема кадрів - усе це завжди супроводжує притягнуту за вуха штучність.
Цікаво, яких пісень співають краматорські сепаратисти вечорами біля вогнища? Яким художникам надають перевагу? Де, власне, митці-сепаратори, що оспівують звільнення від страшного вкраїнського іга? Де перформенси, де самоорганізовані експозиції графіки, малярства, малюнку? Де круглі столи думкарів-інтелектуалів-філософів? Де підпільні музичні концерти? Де щирий літературний самвидав?
Я знаю де він. В нічному кошмарі Путіна, бо якби все це було, то нічого такого, як оце коїться, просто не було б.
