Героїзація насильства є пасткою. Переможці шукатимуть ворогів усередині та ззовні
У 1913-му році двоє французьких молодих людей, Альфред де Тард та Анрі Массіс, опублікували (під колективним псевдо «Аґатон») книжку під назвою «Молоді люди сьогодні». Книжку цю вони написали за підсумками численних розмов зі своїми ровесниками – 20-30-літніми молодими французами. Це був великий зріз думок тодішньої молоді, її колективний портрет.
Автор: Володимир Єрмоленко, Критика
Це був портрет людей, які втомилися від миру. Яким набридла belle époque. Які хотіли діяти. Які хотіли ризику. Які виховували в собі «інстинкт небезпеки». Вони були проти індивідуалізму – бо вважали, за Ґете, що індивідуалістичні епохи є епохами відступу, а колективістичні – епохами наступу.
Це також був портрет людей, які хотіли дисципліни, служіння та забуття себе. «Вміти померти – це… найрідкісніший та найвищий плід душі», - говорили вони.
Це покоління з готовністю йшло на війну 1914-го. Бо війна, небезпека, сміливість та ненависть до чужого були його божествами.
Війна вбила мільйони з цих сміливих і наївних людей. Ті, хто вижив, виховували в собі цінності «траншеократії». Цінності людей, які (так їм здавалося) мають у собі сміливість дивитися в очі смерті. І тому вищі за інших.
Так, наприклад, народжувалися «ардіті» та «сквадристи» раннього італійського фашизму. Ідеології, яка конфлікт та небезпеку цінує найбільше в світі. Яка вважає, що людина не має боятися дивитися в очі смерті. Зокрема, чужої смерті.
У мене є враження, що в усьому світі (і не тільки в Україні) сьогодні, через сто років після публікації старої книжки Аґатона, міста наповнені молоддю, яка так само стомилася від миру. Від миру «гнилої демократії». Від миру «лібералів». Від миру «переговорів».
Поширена після подій 19-го січня якась колективна насолода від того, що «мирний протест вичерпав себе» - є певним сумним симптомом цього.
Я розумію, що всі ми стомилися від диктатури і схильні героїзувати протест. Я розумію, що багато з нас потребує героїв, бо світ наповнений посередностями.
Але ми маємо пам’ятати одне: героїзація насильства є пасткою. Пасткою, що породить суспільство з ще більшим рівнем агресії. Люди, які прагнуть небезпеки і насолоджуються нею, тестуватимуть цю небезпеку далі. Вони побудують суспільство за законами небезпеки. Вони тестуватимуть свою здатність дивитися в очі смерті. Вони шукатимуть ворогів усередині та ззовні. Бо тільки в такому суспільстві вони зможуть «служити» та «забути себе».
Втома від миру може бути зрозумілою. Емоційно виправданою. Біологічно потрібною. – Але вона має бути лише миттєвою слабкістю. Інакше вона стане останньою нашою втомою.
