Washington Post: шість причин для обережності в оптимізмі щодо успіху української опозиції

Автор – Лукан Вей, політолог із Торонто, який щойно повернувся з України. Цей запис базується на зауваженнях – тепер суттєво відредагованих – які Вей спершу зробив у своєму Фейсбуку, перебуваючи в Києві.

Лукан Вей на Євромайдані

Рівень спонтанної самоорганізації в Києві справді вражає. Протестувальники вдавалися до значно меншої кількості насильства, ніж деякі з інших протестувальників по всьому світу, в тому числі під час протестів під час саміту “Великої двадцятки” у Торонто в 2010 році.

Водночас, нинішній президент Віктор Янукович – слабкий. Його рейтинг настільки різко впав, що тепер соціологи передбачають перемогу над ним будь-якого опопзиційного кандидата на гіпотетичних президентських виборах.

Підтримка Януковича з боку українських олігархів також не міцна – про що свідчить відносно неупереджени висвітлення подій на телеканалах. Під час Помаранчевої революції у 2004 році тільки один канал представляв протести в позитивному ключі. Ниніж ж це роблять багато каналів, що свідчить про те, що олігархи не дуже хочуть ставити винятково на Януковича.

Тим не менш, на мою думку, тверезий аналіз ситуації свідчить, що Янукович має виразну перевагу, хоча багато хто й каже, що маятник схиляється на бік опозиції. Він має перевагу (принаймні до 2015 року) з наступних причин:

1. В опозиції немає політика, який міг би виразно засвідчити своє лідерство в руху.

Десять років тому Віктор Ющенко впродовж 2002-2003 років достатньо домінував, щоб переконати інших лідерів опозиції підтримати його під час президентських виборів-2004, що стало підґрунтям для Помаранчевої революції.

Нині такого лідера немає.

2. Громадянське суспільство – чудове в самоорганізації, але не піддається сторонній мобілізації. (Ми не впевнені в тлумаченні: Civil Society is a great traffic cop but not a powerful mobilizer of crowds – Тексти)

Опозиція/громадянське суспільство дивовижним чином організували постачання їжі й логістичну підтримку для протестувальників. Проте дослідження, проведене серед протестувальників "Демократичними ініціативами", свідчить, що 90% протестувальників прийшли самі. В результаті неясно, чи будь-хто має контроль над людьми, які зараз перебувають тут, а отже, чи хтось здатен продовжувати протест.

3. Щурі стрибають з корабля, що тоне, тільки якщо є інший корабель, на який можна застрибнути.

Коротко кажучи, не існує сили, до якох могли б примкнути політики з правлячої Партії регіонів, не зважаючи на брак підтримки Януковича. Історія показує, що тирани можуть досить довго виживати, коли підтримка режиму слабка, але опозиція ще більш роздроблена.

4. Янукович був демократично обраний.

Часом забувають, що Януковича обрали на відносно чесних виборах і що у 2010 році від перебував в опозиції. Це ставить нинішню опозицію у значно менш сприятливе становище, ніж у 2004 році. Найважливіше те, що в опозиції немає чітких юридичних причин вимагати дострокових виборів. Це, у свою чергу, ставить Західних гравців у дещо складніше становище щодо опозиції й Януковича, ніж десять років тому.

5. В Україні немає очевидної більшості, що підтримувала б Європу.

Найбільш шановані соцопитування показують 40% підтримки Євросоюзу й 30% підтримки Митного Союзу – перевага на користь ЄС, але аж ніяк не явна більшість.

6. Протести не можуть тривати вічно

Протестувальників вивела на вулиці передусім груба тактична помилка Януковича, який спробував насильно зачистити протест. Втім, у принципі нічоо не заважає Януковичу просто чекати, нічим серйозним не поступаючись, і дозволити протестам видихнутися. Зараз це важко уявити – але порівняння показує, що протести зходять на ніц, якщо протестувальників і не провокують, і вони не можуть досягти явних перемог (згадаймо Сербію в 1996-97, Іран у 2009).

Євромайдан

Знак гривні
Знак гривні