Проросійська «п’ята колона» в Партії регіонів підтримала асоціацію з ЄС, але продовжує капостити
Побоюючись покарання за відкриті виступи проти євроінтеграції, проросійська «п´ята колона» в Партії регіонів перейшла до тактики дрібних капостів. Дружно голосуючи у Верховній Раді за євроінтеграційні закони, багато нардепів із «біло-блакитної» фракції забобонно тримають за спиною схрещені пальці. І мова зовсім не про такі яскраво «засвічені» проросійські багнети, як Вадим Колесніченко, Олег Царьов або вже підданого внутрішньопартійному остракізму Ігора Маркова.
Про капості від регіоналів пише Олександр Міщенко, Коментарі.
Серйознішу приховану загрозу для Президента становлять ті його соратники, котрі навіть після принципової розмови в «Зоряному» не змогли витравити з мізків бажання «тіснішого зближення з Росією». У будь-який момент вони можуть стати легким уловом для роздратованого Кремля в його спробах будь-що-будь перешкодити просуванню України в ЄС. Брюссель давно прорахував і засудив відверто імперські методи протистояння. Але ще більш незрозумілими для Європи є «несподівані» історії про палиці в євроінтеграційні колеса, які вставляють представники самої Партії регіонів. Що таким чином осуджують однозначний зовнішньополітичний вибір керівництва країни.
Наприклад, нещодавно нардепи Олександр Стоян та Ярослав Сухий, що спеціалізуються у ПР на соцполітиці, помпезно презентували новий проект Трудового кодексу України (ТКУ), попередньо зареєструвавши його в парламенті. Цей документ виявився сьомим за рахунком за понад трирічну історію спроб пропхати його через ВР. Попередній проект ТКУ тих же Стояна і Сухого під тиском незалежних профспілок і частини опозиції ще в травні було відправлено на доопрацювання із перспективою його заморозки, оскільки він порушує не тільки соціальні, а й конституційні права найманих працівників. Тоді навіть міністр соціальної політики Наталія Королевська заявила, що «у Трудовому кодексі не може бути й мови про звуження прав профспілок, найнятих працівників і погіршення умов праці». Вільні профспілки прямо назвали цей ТКУ «рабовласницьким», прийнятим лише в інтересах працедавців. За їх же визначенням, сьомий законопроект виявився ще гіршим за попередні. Зокрема він допускає 12-годинний робочий день, дозволяє працедавцю обходитися без колективного договору, фактично позбавляє профспілки права відстоювати інтереси найманих працівників.
Деякі експерти стверджують, що його спеціально саме зараз витягли на світ божий, щоб дискредитувати Україну та її керівництво напередодні вільнюського саміту. «Рука Москви» за цією ініціативою проглядається неозброєним оком. Той же Ярослав Сухий є найближчим соратником президента АТ «Мотор Січ» В´ячеслава Богуслаєва, який виявився чи не останнім із промислових «біло-блакитних» могікан, хто не підтримав заклик Віктора Федоровича рухатися у напрямку Євросоюзу і відкрито закликав до зближення із Росією. Та й сам Сухий лише тільки після позбавлення його парламентського колеги Маркова депутатського мандата зменшив свій запал глашатая про необхідність вступу України до Митного союзу. Варто сказати, що ця ставка Кремля на приховану «п´яту колону» в ПР таки спрацювала.
Принаймні на Заході вже відреагували на можливість прийняття Україною нового ТКУ. Так свою стурбованість ситуацією висловили Міжнародна організація праці (МОП) і Міжнародна конфедерація профспілок (МКП).
Генеральний секретар МКП Шарон Барроу навіть надіслала на адресу голови ВР Володимира Рибака і міністра соцполітики Наталії Королевської лист, висловивши в ньому занепокоєність через «поспішну процедуру прийняття такого важливого документа, який впливатиме на майбутнє мільйонів найманих працівників в Україні». Між іншим, те, що в Україні вважається банальним блазнюванням провладного депутата, на Заході зазвичай сприймається за чисту монету — як загальноприйняту позицію правлячої партії. І коли той же Колесніченко в грубій формі заявляє, що категорично проти євроінтеграційного законопроекту, що захищає права сексуальних меншин, тінь підозр ЄС у дикій гомофобії падає не на одного конкретного нардепа від ПР, а на всю українську державну машину.
Немає сумнівів, що в такому диверсантському ключі спрацює і зроблена днями заява донецького адвоката Володимира Оленцевича, давно відомого своїми провокаційними політичними процесами. Варто нагадати, що свого часу через судові інстанції він змусив МЗС зняти з фасаду будівлі міністерства прапор Євросоюзу, а потім позбавив Бандеру і Шухевича звань «Герой України». Цього разу Вищий адмінсуд України прийняв до розгляду позов Оленцевича, в якому той вимагає визнати незаконним і скасувати указ Президента про помилування екс-міністра МВС Юрія Луценка, а самого Луценка повернути в колонію. Як повідомив ЗМІ сам Оленцевич, своїм указом №197/2013 від 7 квітня 2013 року Віктор Янукович порушив норми «Положення про порядок здійснення помилування», згідно з яким право бути помилуваним має лише засуджений, котрий особисто подав Президенту прохання про це. «Юрій Луценко особисто такого прохання не подавав. Прохання про його помилування подала уповноважена з прав людини Верховної Ради Валерія Лутковська», — нагадав Оленцевич. При цьому він акцентує, що Лутковська не мала законних підстав просити главу держави про помилування Луценка.
Можна собі тільки уявити, як у Брюсселі поставилися до такого «наїзду» на українського Президента, знаючи його ступінь впливу на судову систему України. Тим більше розглядаючи цей позов Оленцевича в контексті вимог ЄС про припинення політичних переслідувань опозиції та звільнення Юлії Тимошенко. Європа явно не повірить у те, що перспектива повернення Луценка в тюремні катівні відкривається без відома Віктора Федоровича. Там, у ЄС, не аналізуватимуть нюанси української політичної кухні. Наприклад, те, що Оленцевича відносять до табору нині опального на Банковій екс-віце-прем´єра Бориса Колеснікова, до речі, позбавленого днями статусу керівника Донецької обласної організації Партії регіонів.
