45-та річниця вторгнення в Чехословаччину (ФОТО)
О другій годині ночі 21 серпня 1968 радянський пасажирський літак Ан-24 запросив аварійну посадку в празькому аеропорту Рузіне. Диспетчери дали добро, літак приземлився, з нього висадилися військовослужбовці 7-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, дислокованої у Каунасі. Десантники під загрозою застосування зброї захопили усі об'єкти аеропорту і почали прийом транспортних літак Ан-12 з підрозділами десантників і військовою технікою. Транспортні Ан-12 сідали на смугу кожні 30 секунд. Так почалася ретельно розроблена СРСР операція з окупації Чехословаччини і закінчилася так звана «Празька весна» - процес демократичних реформ, що проводився компартією Чехословаччини під керівництвом Олександра Дубчека.
В операції по захопленню Чехословаччини, яка отримала назву «Дунай», брали участь армії чотирьох соціалістичних країн: СРСР, Польщі, Угорщини та Болгарії. Армія НДР теж повинна була увійти на територію Чехословаччини, але в останній момент радянське керівництво побоялося аналогією з 1939 р. і німці кордон не перетнули. Основною ударною силою угруповання військ країн Варшавського договору стала Радянська Армія - це були 18 мотострілкових, танкових і повітряно-десантних дивізій, 22 авіаційних і вертолітних полки, загальною чисельністю за різними даними від 170 до 240 тисяч осіб. Одних тільки танків задіяли близько 5000. Були створені два фронти - Прикарпатський і Центральний, а чисельність об'єднаного угруповання військ досягала півмільйона військовослужбовців. Вторгнення за радянською звичкою подавалося в ЗМІ, як допомога братньому чехословацькому народу в боротьбі з контрреволюцією.
Ніякою контрреволюцією в Чехословаччині, ясна річ, і не пахло. Країна повністю підтримувала комуністичну партію, яка з січня 1968 року почала політичні та економічні реформи. За кількістю комуністів на 1000 людей Чехословаччина займала перше місце у світі. З початком реформ була істотно послаблена цензура, повсюдно проходили вільні дискусії, почалося створення багатопартійної системи. Було заявлено про прагнення забезпечити повну свободу слова, зборів і пересувань, встановити суворий контроль над діяльністю органів безпеки, полегшити можливість організації приватних підприємств і знизити державний контроль над виробництвом. Крім того, планувалася федералізація держави і розширення повноважень органів влади суб'єктів ЧССР - Чехії та Словаччини.
Все це, звичайно, непокоїло керівництво СРСР, яке проводило щодо своїх васалів у Європі політику обмеженого суверенітету (т.зв. «доктрина Брежнєва»). Команду Дубчека багаторазово намагалися умовити залишитися на короткому повідку у Москви і не прагнути побудувати соціалізм за західними стандартами. Вмовляння не допомагали. Крім того, Чехословаччина залишалася країною, де СРСР так і не зміг розмістити ні свої військові бази, ні тактичну ядерну зброю. І цей момент був, мабуть, головною причиною настільки не співмірної з масштабом країни військової операції - кремлівському Політбюро потрібно було змусити чехословаків підкорятися за будь-яку ціну.
Керівництво Чехословаччини, щоб уникнути кровопролиття і руйнування країни, відвело армію в казарми і надало можливість радянським військам безперешкодно розпорядитися долею чехів і словаків. Єдиним видом опору, з яким зіткнулися окупанти, був цивільний протест. Особливо яскраво це проявилося у Празі, де беззбройні мешканці міста влаштували справжню обструкцію загарбникам.
О третій годині ночі 21 серпня (це теж була середа) радянськими солдатами був заарештований прем'єр-міністр Черник. У 4:50 колона танків і БТР попрямувала до будівлі ЦК КПЧ, там був застрелений двадцятирічний житель Праги. У кабінеті Дубчека радянські військові заарештували його самого і сімох членів ЦК. О сьомій ранку танки попрямували на Виноградську, 12, де розташовувалося Радіо Праги. Мешканці міста встигли побудувати там барикади. Танки стали прориватися через них, була відкрита стрілянина по людях. У той ранок біля будівлі Радіо загинули сімнадцять чоловік, ще 52 дістали поранені. Після 14:00 арештоване керівництво КПЧ було посаджено на літак і вивезено до України за сприяння президента країни Людвіга Свободи, котрий як міг боровся з маріонетковим урядом Біляка і Індри (завдяки Свободі Дубчеку зберегли життя, а потім перевезли до Москви). У місті було введено комендантську годину, в темний час солдати відкривали вогонь по будь-якому рухомому об'єкту.
Увечері за європейським часом Рада Безпеки ООН провела у Нью-Йорку екстрене зібрання, на якому ухвалила резолюцію, що засуджує вторгнення. СРСР наклав на неї вето.
По місту почали їздити вантажівки зі студентами, котрі тримали у руках національні прапори. Усі ключові об'єкти міста були взяті під контроль радянськими військами.
Біля Національного музею. Військову техніку одразу оточували мешканці міста і вступали з солдатами у бесіди, часто дуже гострі, напружені. В окремих районах міста було чути стрілянину, у лікарні постійно везли поранених.
Вранці молодь почала будувати барикади, атакувати танки, закидала їх камінням, пляшками з запальною сумішшю, намагалася підпалювати військову техніку.
Напис на автобусі: Радянський культурний центр.
По всій Празі почалися масові акції саботажу. Щоб ускладнити орієнтацію у місті для військових мешканці почали знищувати вуличні покажчики, збивати таблички з назвами вулиць, номерами будинків.
Радянські солдати увірвалися до церкви Святого Мартіна у Братиславі. Спочатку вони стріляли по вікнах і вежі середньовічної церкви, потім зламали замки і проникли всередину. Був розкритий вівтар, ящик для пожертвувань, розбитий орган, церковні приналежності, знищені картини, зламані лавки, кафедра. Солдати залізли у крипт з похованнями і розбили там кілька могильних плит. Ця церква грабувалася протягом усього дня, різними групами військовослужбовців.
Підрозділи радянських військ входять у м. Ліберець.
Загиблі й поранені після штурму військовими празького Радіо.
"Стороннім вхід суворо заборонений".
Стіни будинків, вітрини магазинів, паркани стали майданчиком для нещадної критики на адресу окупантів.
«Біжи додому, Іване, чекає тебе Наташа», «Окупантам ні краплі води, ні скибки хліба», «Браво, хлопці! Гітлер», «СРСР, забирайся додому», «Двічі окуповані, двічі навчені», «1945 - визволителі, 1968 - окупанти», «Ми боялися Заходу, на нас напали зі Сходу», «Не руки вгору, а голову вище!», «Космос ви підкорили, а нас - ні», «Слонові їжака не ковтнути», «Не називайте це ненавистю, назвіть це пізнанням», «Хай живе демократія. Без Москви» - ось лише кілька прикладів такої настінної агітації.
«У мене був солдатик, я його любила. У мене був годинник - Червона Армія забрала їх».
З сучасного інтерв'ю з мешканкою Праги, котра 21-го разом з подругами по університету вийшла в місто подивитися на радянських військових: «Ми думали там якісь страшні окупанти, а насправді на бронетранспортерах сиділи зовсім молоді хлопці з селянськими обличчями, трохи перелякані, постійно хапаються за зброю, не розуміють, що вони тут роблять і чому натовп так агресивно на них реагує. Їм-то командири сказали, що треба йти і рятувати чеський народ від контрреволюції».
Саморобна листівка з тих, що намагалися роздавати радянським солдатам.
Вчора біля будівлі празького Радіо, де 21 серпня 1968 року загинули люди, котрі захищали радіостанцію, пройшла церемонія пам'яті, були покладені вінки, транслювалася та ранкова передача з 68-го, коли радіо повідомило про напад на країну. Диктор читає текст, а фоном чутна стрілянина на вулиці.
Біля Національного музею на місці самоспалення студента Яна Палаха горять свічки.
На Вацлавській площі облаштовані виставка - на великому екрані показують документальний фільм про події «Празької весни» та серпня 1968 р., стоїть БМП з характерною білою полосою, машина швидкої допомоги тих років, стоять стенди з фотографіями і репродукціями празьких графіті.
"1945: ми цілували ваших батьків - 1968: ви проливаєте нашу кров і забираєте нашу свободу".
За сучасними даними, під час вторгнення було вбито 108 і поранено більше 500 громадян Чехословаччини, переважно мирних жителів. Тільки у перший день вторгнення було вбито або смертельно поранено 58 осіб, у тому числі сім жінок і восьмирічна дитина.
Підсумком операції з усунення керівництва КПЧ і окупації країни стало розміщення в Чехословаччині радянського військового контингенту: п'яти мотострілкових дивізій, загальною чисельністю до 130 тисяч осіб, 1412 танків, 2563 бронетранспортерів і оперативно-тактичні ракетні комплекси «Темп-С» з ядерними боєголовками. До влади було приведено лояльне Москві керівництво, в партії була проведена чистка. Реформи «Празької весни» були завершені тільки після 1991 р.
Фото: Josef Koudelka, Libor Hajsky, CTK, Reuters, drugoi.
Джерело: Другой.
