Президента Німеччини женуть у відставку - за те, що посмів тиснути на журналістів
У перші дні 2012 року в Німеччині розгорівся політичний скандал, фігурантом якого є президент країни Крістіан Вульф. Історія, в яку він потрапив, для його кар'єри може закінчитися відставкою - принаймні саме цього зараз вимагає все більше і більше німецьких ЗМІ, громадських організацій та політиків. За що? За те, що Вульф вимагав від німецького таблоїда "Більд" зняти негативну публікацію про нього.
Мабуть, найцікавіше в цій історії те, що сама публікація в "Більді", найпопулярнішому німецькому виданні, навряд чи завдала б Вульфу соту частину тих репутаційних збитків, які зараз на нього впали. Було так: у грудні "Більд" довідався, що в далекому 2008 році Крістіан Вульф позичив у дружини свого близького друга 500 тисяч євро на будівництво будинку. Під 4% - тоді як звичайні банки взяли б у нього 5% річних.
Відразу наголосимо: тут не було ніякої корупції чи чогось протизаконного. Більше того, Вульф на той час не був президентом Німеччини - його обрано на цю посаду лише в 2010 році. І коли після обрання опозиційні "зелені" почали піднімати цю тему, Вульф взяв "нормальний" кредит у банку і погасив борг перед приватним позичальником.
"Більд", як це і властиво таблоїдам, зробив із цієї мухи слона - і тут теж нема нічого дивного.
Але Вульф допустився фатальної помилки. Коли він довідався про публікацію, то перебував у відрядженні до регіону Перської затоки, відповідно, не мав змоги відреагувати на ті запитання, які виникли б у зв'язку із нею. Вульф почав дзвонити редактору "Більду" Каю Дікманну із проханням затримати вихід публікації до часу його повернення. Але Дікманн теж був у від'їзді (принаймні, так стверджують у "Більді"), і зв'язатися з ним не вдалося.
І тут Вульф, що називається, зірвався. Він залишив на автовідповідачі редактора "Більду" повідомлення погрозливого характеру: якщо ви не знімете публікацію, я подам на вас суд, я порву стосунки з вашим видавничим домом Axel Springer, і взагалі, я вам не заздрю, Мустафа Найєм.
Через два дні Вульф дзвонив до Дікманна і вибачався, називав те, що сталося, "жахливою помилкою". Але було вже пізно. "Людина, яка так поводиться зі ЗМІ, занадто маленька для свого службового кабінету", - таким був загальний лейтмотив реакції на його вчинок у Німеччині.
Тю, а що тут такого, - скажуть ті, хто знайомий із практикою взаємних стосунків між українськими медіа та представниками української влади. У нас норма - коли високопосадовець після інтерв'ю вимагає викинути те, що йому не подобається, поставити фотографії "покрасивіше", погрожує судом за "небажану" публікацію. Випадки, коли такої поведінки нема, - рідкість, і це підтвердить будь-хто з журналістів, який мав справу з чиновниками чи можновладцями.
А от саме в цьому і полягає відмінність між західними демократіями та країнами, для яких "демократичні цінності" - це беззмістовна фраза, яку можна періодично використовувати в політичній риториці, але більше вона ні до чого не придатна.
Річ у тім, що для західних демократій спроба влади тиснути на ЗМІ викликає автоматичну, невідворотну і надзвичайно потужну реакцію громадської відрази. Чинити тиск на медіа - це все одно, що хвалити Гітлера чи вважати чорношкірих людьми другого сорту. Люди, що так чинять, автоматично стають нерукопотискуваними. І це не декларативні речі, а реальний спосіб реагування, який реально впливає на ставлення суспільства до політиків. І на їх політичне майбутнє.
Наразі Вульфу доводиться непереливки. Він досить швидко зрозумів, у що вляпався (причому самостійно, через свій язик), і тепер невпинно вибачається. Канцлер Меркель вже заявила, що Вульф має відповісти на поставлені йому питання. Однак вона не підтримує відставки соратника, і сам Вульф теж заявив, що у відставку не піде і відбуде належний йому 5-річний термін президентства.
Втім, як би це не закінчилося для Вульфа, навряд чи він, або хтось із німецьких політиків, навчених його гірким досвідом, наважиться зробити хоч натяк, який можна було б витрактувати як перешкоджання ЗМІ.
