Фрагменти

Це не «відпочинок за кордоном»: ексдипломат пояснив, навіщо українські депутати їздять на міжнародні асамблеї

Міжнародний юрист і переговірник, колишній дипломат Микола Юрлов закликав не зводити участь українських депутатів у міжнародних парламентських заходах до «депутатських поїздок за кордон» і пояснив, яку практичну роботу вони там виконують.

Про це він написав на своїй сторінці у соцмережах.

За кожне слово в резолюції доводиться боротися

Юрлов звернув увагу, що скепсис щодо народних депутатів має підстави, адже «довіра до парламенту в суспільстві низька, і здебільшого це заслуга самих народних обранців». Водночас, на його думку, цим користуються критики, які автоматично сприймають будь-яку закордонну поїздку депутатів як привід для насмішок.

З 5 по 9 жовтня в Аруші (Танзанія) проходить 153-тя Асамблея Міжпарламентського союзу, в якій беруть участь представники понад 180 національних парламентів. Українську делегацію очолює перший заступник голови Верховної Ради Олександр Корнієнко, до її складу також входить Таміла Ташева.

За словами Юрлова, такі асамблеї — це не просто конференції з урочистими промовами. «Насправді, комітети готують проєкти резолюцій, і делегати змагаються за кожне слово через поправки: на один проєкт їх надходить по сотні й більше», — пише він.

Він наводить приклади попередніх асамблей. У Кігалі (Руанда) 2022 року Росія намагалася вилучити з документа згадку про агресію, але її поправки відхилили. А під час асамблеї у Стамбулі у квітні 12 із 13 українських поправок увійшли до остаточної резолюції.

Окрема частина роботи відбувається за межами залу засідань. «Решту вирішують у коридорах: за кілька днів можна зустрітися з багатьма делегаціями, зокрема з тими, хто нас не підтримує, і навіть з російською, бо механізму виключення там немає», — зазначає Юрлов.

Він додає, що знає цю роботу зсередини, оскільки в Міністерстві юстиції та МЗС працював із депутатами і готував їх до парламентської дипломатії. За його словами, така підготовка «нагадує підготовку до переговорів».

«Депутат не зобов'язаний розбиратися, чим конвенція відрізняється від розширеної часткової угоди, чому в тексті стоїть саме така формула і які слова для України принципові. Це завдання тих, хто готує виїзд», — пояснює колишній дипломат.

До міжнародної асамблеї, за його словами, готують позицію щодо кожного пункту порядку денного, тексти виступів, поправки до резолюцій і запасні формулювання на випадок, якщо основний варіант не пройде. Також визначають перелік зустрічей і конкретні прохання до кожної делегації, а учасників готують до запитань скептиків та російських наративів.

«Ця воля формується в залах і коридорах»

Юрлов наголошує, що парламентська дипломатія має безпосередній стосунок до практичних рішень, необхідних Україні. Зокрема, йдеться про Спецтрибунал щодо злочину агресії, компенсації та ратифікацію міжнародних документів.

Він звертає увагу на Конвенцію про Міжнародну компенсаційну комісію для України. Вона набуде чинності після 25 ратифікацій і за умови достатнього фінансування. Верховна Рада України ратифікувала документ 30 квітня, а, за наведеними Юрловим даними, на той момент його ратифікували десять держав.

«Кожну ратифікацію проводить парламент», — наголошує він.

За його словами, Спецтрибунал щодо злочину агресії та компенсаційний механізм також потребують бюджетних рішень, національних законів і політичної волі парламентів різних країн.

«Ця воля формується в залах і коридорах таких асамблей, де депутат чужої країни слухає нашого, а потім голосує вдома», — пише Юрлов.

Він також відреагував на іронічний коментар під дописом про поїздку української делегації від офіційного акаунта Центру протидії корупції: «Тяжка депутатська доля».

«Смішно. Особливо від організації, яка щодня пояснює державі, як їй слід працювати, і зазвичай дуже прискіпливо читає документи. Цього разу вистачило сумного смайлика», — написав Юрлов.

На його думку, це частина послідовної лінії руйнування антикорами державного управління: «Держслужбовці і нардепи підозрювані за замовчуванням, будь-які їхні досягнення системно знецінюються, "чиновник — щур, показуй що накрав"», — зазначає він.

Юрлов вважає, що наслідком цього стає відтік фахівців із державного сектору. «Потім дивуються, що юристи, економісти й дипломати, які могли б працювати над тим самим Спецтрибуналом, захистом держави в міжнародних арбітражах проти росіян, або трансфером знерухомлених російських активів обирають приватний сектор», — пише він.

«Від держави вимагають найкращих, а тих, хто до неї приходить, зустрічають презумпцією вини», — підсумував колишній дипломат.