Фрагменти

Ширшин про природу війни: коли тактичні успіхи не складаються у стратегію

Екскомандир батальйону 47 ОМБр «Магура» Олександр Ширшин написав відгук на книжку «Розуміння сучасної війни», яку написала команда західних військових експертів. Видання зарекомендувало себе як провідний підручник у професійній військовій освіті. Texty.org.ua наводять рецензію Ширшина у вигляді прямої мови.

Свого часу шукав книжки, які б допомогли зрозуміти війну, її природу, складові, на що треба звертати увагу тощо. Однією з таких стала Understanding Modern Warfare.

Посібник, у якому війну розкладають на «базові» речі. Не все, звісно, прикладне, але як академічна робота варта уваги.

Війна — це складна багаторівнева система, а не тільки бойові дії. І навіть бойові дії — це не тільки те, що відбувається на лінії зіткнення. Війна може бути спричинена різними суперечностями, але завжди виходитиме з політичної площини. Тому держава має мати «картину» свого майбутнього. Стратегія ж визначає, яким чином наявні ресурси та інструменти держави мають бути використані для досягнення цього «бачення». Військова стратегія, яка забезпечує досягнення політичних цілей, реалізується через кампанії, операції та тактичні дії в різних доменах.

Тому все починається не з умовного генерала, а з політичної мети.

Як би підрозділи не старалися досягати успіху, без сформульованого розуміння, куди ми рухаємося, суспільство житиме тимчасовими сплесками емоцій

І тут якраз той момент, до якого я часто апелюю: якщо між описаними рівнями немає зв’язку, то, як би підрозділи не старалися досягати успіху, без сформульованого розуміння, куди ми рухаємося, суспільство житиме тимчасовими сплесками емоцій і швидко розчаровуватиметься, бо стратегічне становище держави від цього не покращується.

Одним словом, тактичний успіх чи навіть успішна операція — це добре, і можна створити кілька сезонів гарних відео, але завжди прийде час поставити питання: що далі й для чого це все?

Стратегія не існує окремо від людей, боєприпасів, техніки, виробництва, логістики, грошей і часу. Звісно, можна нескінченно ставити війську завдання, виходячи з бажаного результату, і думати, що магічне слово «НАКАЗ» усе вирішує, але без необхідного ресурсу можна сподіватися хіба що на удачу.

Якщо держава планує тривалу війну, вона повинна планувати й відтворення сили

Якщо держава планує тривалу війну, вона повинна планувати й відтворення сили: поповнення особового складу, підготовку, ротації, ремонт, виробництво, боєприпаси, медичне забезпечення, резерви. В принципі, проста річ, яку вже, мабуть, більшість у країні зрозуміла. Але ми стикаємося ще з однією проблемою: відповідати за цей ресурс має хтось, тільки не я. Це спричиняє ще низку складних проблем, говорить про свідомість суспільства, довіру до держави й указує на прогалини в нашій політиці. Ну і ці прогалини ми продовжуємо поглиблювати, створюючи ще більші кризи.

Один із ключових елементів успіху у війні — управління

Один із ключових елементів успіху — управління. Командування потрібне не для того, щоб намагатися керувати кожною дією нижчого рівня. Завдання вищого штабу — сформувати задум, визначити пріоритети, розподілити ресурси, синхронізувати різні компоненти та створити нижчим рівням умови для виконання завдання.

Чим складнішим стає поле бою, тим дорожчим є надмірно централізоване управління. Інформація старіє швидко. Обстановка змінюється швидше, ніж пишеться доктрина чи статут, за який ти потім отримуєш догани.

Окремо автори багато говорять про технології: безпілотники, кіберпростір, високоточну зброю. Але російсько-українська війна пішла далі того, що донедавна описувалось як перспектива. Дешеві FPV, морські дрони, цивільна електроніка й софт стали буденністю війни.

Український досвід добре показав, що швидкість адаптації іноді не менш важлива, ніж кількість ресурсів

І тут не тільки питання значення технології. Важливо, хто швидше її побачив, спробував, масштабував і перебудував під неї процеси: можна мати дорогу систему, але поки вона пройде всі погодження, противник уже кілька разів змінить тактику. Український досвід добре показав, що швидкість адаптації іноді не менш важлива, ніж кількість ресурсів.

При цьому війна повернула й те, що багато хто вже вважав минулим: інженерка, штурми малими групами, інфільтрація. Бахмут, Авдіївка, Роботине це добре довели. Просто тепер над траншеями висять дрони, а координати передаються в моменті.

Інший висновок книги стосується й морального фактора. Можна скільки завгодно говорити про технологічну перевагу, але все одно все тримається на людях, які мають виконувати завдання, зазнавати втрат й виконувати завдання командира. Мотивація, довіра до командування, ставлення суспільства до війни й готовність людей підтримувати армію — це такі самі ресурси. Просто їх значно складніше порахувати в таблиці, і, можливо, тому часто недооцінюють, коли йдеться про технології.

Тактичні дії мають сенс лише тоді, коли вони складаються в операцію, операції — у кампанію, а кампанія працює на досягнення стратегічної мети

Жоден із цих елементів не працює сам по собі. Сухопутна компонента залежить від повітряної, морська — від розвідки та інформації, застосування високоточної зброї — від спроможності знайти ціль, передати дані, ухвалити рішення й уразити її. Так само тактичні дії мають сенс лише тоді, коли вони складаються в операцію, операції — у кампанію, а кампанія працює на досягнення стратегічної і, зрештою, політичної мети.

Технології змінюють характер бойових дій. Змінюються засоби ураження, способи розвідки й управління, швидкість передачі інформації. Але війна від цього не змінює своєї природи, не стає простішою і не перетворюється на щось принципово нове. Усе це вже було до нас. І, на жаль, буде після.

Підсумовуючи: це хороший вступ до розуміння того, що таке війна. Звісно, прочитання книжки точно недостатня умова для того, щоб одразу все стало добре, але для загального розвитку рекомендую.

війна стратегія тактика ширшин