Фрагменти

Загнати Росію в кут. Як працює українська дипломатія в Женеві

“Думаю, мы можем здесь оккупировать”, – чую за спиною у штаб-квартирі ООН у Женеві під час відрядження. Росіянки лаштуються за сусіднім столиком. Таке враження, що вони почуваються тут як вдома, як і в численних міжнародних організаціях, і в Женеві загалом. Російську на вулицях чутно часто.

Засідання Ради з прав людини ООН 21 вересня 2026 року

Того дня, 21 вересня, на 63-й сесії Ради ООН з прав людини слухали звіт Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні. Йшлося про удари російської армії по енергетиці, мілітаризацію українських дітей на окупованих Росією територіях та залучення обманним шляхом іноземних найманців до російської армії.
Взагалі-то питання війни і безпеки – компетенція Ради безпеки ООН, але її функції і рішення щодо війни в Україні частково паралізовані через право вето, яке мають постійні члени, зокрема Росія.
“Тому держави часто переносять такі питання до Ради ООН з прав людини, де такого вета немає”, – пояснює Марк Лімон, директор Женевського аналітичного центру Universal Rights Group.

Білорусь – голос Росії

Російської делегації у напівпорожній залі засідань не було, але прийшли білоруси з повним переліком російських наративів: “в Україні переслідують православну церкву, утискають російськомовних, мобілізація порушує права українців, припиніть накачувати Україну зброєю і домовляйтеся про мир”. Суголосно виступили іранці, представники Північної Кореї і якась пацифістська громадська організація.

Україну, натомість, підтримали десятки країн з усього світу.
Українці, мабуть, криво усміхнулися б, почувши всі ці “рішуче засуджуємо” і “глибоко стурбовані”. Але інших механізмів у дипломатичному світі немає: незалежні комісари мають їздити в Україну, опитувати свідків, фіксувати докази, представляти звіти – щоб у майбутньому притягнути Росію до відповідальності.

“Між злочином і відповідальністю можуть минути десятиліття”, – визнає комісарка Врінда Гровер, індійська правозахисниця, членкиня Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні.
Комісія не може відкрити гуманітарний коридор для мешканців окупованих Олешок, якщо Росія не дає на це згоди. Комісія не може змусити Росію пустити слідчих на окуповані території, навіть не обіцяє, що всі винні колись отримають вироки.

Слідчі регулярно їздять в Україну, спілкуються зі свідками, документують наслідки війни, зосереджуючись на воєнних злочинах, злочинах проти людяності та геноциді. Ці справи розглядатиме Міжнародний кримінальний суд.
Тоді як питання персональної відповідальності російської верхівки за війну має у майбутньому вирішувати Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України, створений угодою між Україною та Радою Європи у 2025 році.

Але українські дипломати вже сьогодні спираються на звіти комісарів, щоб тиснути на Росію, обмежувати можливість вести війну через санкції, залучати підтримку для України.

Під час обговорення у Раді ООН з прав людини кожна країна має 90 секунд на виступ, це приблизно 200 слів. Чим більше партнерів підтримують нашу позицію, тим гучніше вона звучатиме.

Загалом українські дипломати у Женеві співпрацюють з 46 організаціями у різних сферах, відстежують ситуацію, оперативно реагують і заохочують до цього партнерів, коли росіяни десь просувають свої інтереси.

Російські супутники

Показовий приклад – історія з Міжнародним союзом електрозв’язку (ITU), куди Росія подала документи на використання радіочастот для супутникових мереж RASSVET-3 – серійного угруповання супутникового зв’язку, яке розгортає Росія. Раніше росіяни виводили на орбіту експериментальні супутники «Рассвет-1» і «Рассвет-2».

На перший погляд, наче стандартна бюрократична процедура: держава повідомляє про майбутню систему, заявляє частоти й перелік територій, яких вона може стосуватися. Саме тому багато країн спочатку не звернули на заявку особливої уваги.

Але Росія може використати систему для точнішого наведення дронів і ракет для обстрілів України та інших країн Європи. Росія ж передбачувано не внесла Україну до переліку країн, яких стосується процедура погодження використання заявлених частот.

Україна вимагає виключити свою територію із заявленої зони обслуговування цієї мережі та спонукає до таких заяв країни, чиї території покриває RASSVET-3. Звернення не вимкне супутників, але офіційно фіксує незгоду урядів на роботу RASSVET-3 над територіями їхніх країн.
ITU уже розробляє нові правила для таких супутникових систем. Їх мають розглянути на Всесвітній конференції радіозв’язку 2027 року, де держави переглядають міжнародні правила використання радіочастот і супутникових систем. Там мають визначити процедуру виключення територій з зон обслуговування супутникових мереж за вимогою урядів.

Не тільки про Україну

Паралельно дипломати в українському представництві ООНі стежать за тим, хто претендує на посади в міжнародних організаціях. Намагаються створити конкуренцію російським кандидатам, залучають партнерів та заохочують висовувати свої кандидатури.
Один із головних напрямів роботи місії у 2026 році — кандидатура України до Ради ООН з прав людини на 2027–2029 роки. Нині Україна бере участь у роботі Ради як держава-спостерігач і не голосує. Членство дає право голосу, ширші можливості ініціювати резолюції та, зокрема, спеціальні засідання.

На два місця від Східної Європи претендують Україна і Молдова. Українці домовляються про підтримку, підкреслюють, що Україна готова працювати не тільки з питаннями російсько-української війни.

«Ми не маємо бути країною одного випадку», — пояснює Євгеній Цимбалюк, постійний представник України при Відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві. Тобто країною, яка приходить до Ради лише зі своєю війною. Україна має демонструвати позицію і щодо Венесуели, Ірану та інших питань.

Навіщо Україні звіти ООН

Щоб довести необхідність продовження підтримки України в умовах численних воєн і конфліктів у світі, дипломати демонструють, як рік за роком зростають кількість і масштаби російських атак на українські міста.

Коли про російські удари по цивільній інфраструктурі, сексуальне насильство, вчинене російськими військовими чи про мілітаризацію дітей на окупованих територіях говорить український уряд, інші держави можуть сприймати це як позицію однієї зі сторін у війні. Коли про це каже Моніторингова місія ООН з прав людини, Управління Верховного комісара чи міжнародна комісія з розслідування, ці факти стають міжнародно визнаними, їх використовують, в тому числі для обґрунтування необхідності міжнародної допомоги. А також для доведення злочинів Росії проти України в майбутньому.

"Поза політикою"

Міжнародні організації іноді прагнуть залишатися максимально «неполітичними» – і це теж поле діяльності для дипломатів. Наприклад, українська сторона продовжує працювати над тим, щоб у повідомленнях Всесвітньої організації охорони здоровʼя (ВООЗ) про удари по лікарнях організація прямо називала Росію відповідальною за атаку там, де її відповідальність уже підтвердили інші органи ООН.
Судячи з дописів ВООЗ у соцмережах, мети ще не досягнуто. В жодному повідомленні від імені організації про атаки на українські міста не згадується, хто ж їх атакує.

Право вето

Дипломатам найважче працювати там, де правила самих міжнародних організацій дають Росії можливість заблокувати рішення правом на вето, як наприклад, у Раді безпеки ООН.

Подібні механізми закладалися десятиліття тому.
Іноді дипломати вдаються до обхідних маневрів. Наприклад, коли Росія заблокувала продовження мандата Координатора проєктів ОБСЄ в Україні, партнери організували альтернативний спосіб продовжити роботу і фінансування в обхід формальної структури.

Вийти з бульбашки

Українські дипломати запрошують на свої події також представників держав Африки, Латинської Америки, Близького Сходу та Азії, щоб російська версія подій ніде не сприймалася як обʼєктивна реальність.
Щоб привернути увагу до проблеми мілітаризації дітей на окупованих територіях, організовують виступи свідків, покази документальних фільмів.
Наприклад,

Росія тим часом з року в рік повторює однакові тези. Наприклад, подає російський “референдум” в Криму як легітимне волевиявлення і міжнародно визнаний факт.
Керівниця женевського бюро одного з провідних європейських медіа, розташованих в Штаб-квартирі ООН, у неформальній розмові з українськими колегами розповіла про те, що росіяни постійно запрошують її та колег на свої події. Представництво Росії, до речі, розташоване прямо навпроти.
І дехто їхні запрошення приймає – навіть чисто з інтересу, що нового вони скажуть. Але росіяни нічого нового не розповідають.

Змінити самі статути й правила міжнародних організацій швидко майже неможливо, процес ратифікації найменших правок до статуту затягується на роки.
Стратегічне питання для української дипломатії: як зробити так, щоб російський вплив не відновився автоматично після завершення війни й послаблення формальних підстав для нинішніх обмежень, і як змінити середовище, в якому Росія десятиліттями накопичувала політичний і кадровий вплив.

Зламаний стілець

Перед Палацом Націй (штаб-квартирою ООН у Женеві) стоїть 12-метровий монумент «Зламаний стілець».

Це памʼятник на честь Оттавської конвенції про відмову від протипіхотних мін, яку Україна ратифікувала у 1999 році, а дію якої припинила у 2025-му через війну, у якій Росія масово застосовувала протипіхотні міни. Хоча вихід із конвенції й заборонено, поки в країні триває збройний конфлікт.
Але реальність – інша. І зламана ніжка стільця на женевській площі тепер сприймається радше як символ зламаних механізмів світової безпеки, ніж як пам’ятник конвенції, укладеної в мирні часи.

війна дипломатія оон