Фрагменти

У кого в руках «перемикач»: як приватні компанії отримують контроль над війною — CEPA

Приватні компанії дедалі більше контролюють супутниковий зв’язок, хмарні обчислення та штучний інтелект, від яких залежать сучасні військові операції. У своїй колонці для CEPA сербський аналітик і капітан ВМС (у відставці) Нікола Лунич пояснює, чому така залежність може обмежувати свободу дій урядів.

«Влада перемикача» на прикладі Starlink

Лунич називає нове явище «владою перемикача» — ситуацію, коли приватна компанія контролює критично важливу для військової операції інфраструктуру й має можливість самостійно визначати умови її використання.

«Донедавна уряди контролювали засоби ведення війни. Тепер це вже не так», — пише аналітик.

За його словами, найпоказовіший ранній приклад такої залежності з’явився в Україні. Під час підготовки удару морськими дронами по Чорноморському флоту Росії біля окупованого Криму операція залежала від Starlink. Ілон Маск відмовився активувати систему, вважаючи, що удар може призвести до надмірної ескалації.

«Жоден уряд не міг змусити негайно активувати систему, жоден союзницький механізм не втрутився», — зазначає Лунич.

На його думку, Starlink у цій ситуації відповідав усім ключовим ознакам «влади перемикача»: система була критично важливою для операції, альтернативи не існувало, швидко створити її було неможливо, а компанія Маска зберігала право визначати умови доступу.

Залежність від приватних компаній зростає

Автор зазначає, що проблема не обмежується Starlink. Приватні компанії можуть змінювати ціни та умови контрактів уже під час конфлікту, відмовлятися від окремих вимог держави або опинятися під тиском урядів інших країн.

Лунич наводить приклад ситуації навколо Anthropic: Пентагон вступив у судову суперечку з компанією після її відмови погодитися на умови контракту, які передбачали масове стеження та використання автономної зброї. За словами аналітика, це показує, як рішення, критичне для оборонної сфери, може залежати від судового процесу, а не від оперативних потреб.

Водночас США та європейські країни намагаються створювати альтернативи Starlink. Amazon розгортає супутникову систему Amazon Leo, ЄС інвестує в IRIS², а США розвивають військову версію Starlink — Starshield.

Однак альтернативи з’являються повільніше, ніж зростає залежність від уже наявних систем. «Урядам варто розглядати це як постійний фактор, а не як разову проблему, яку можна усунути й забути», — пише Лунич.

Що це означає для військових

Окремо аналітик звертає увагу на Тайвань. На його думку, Китай може намагатися впливати на американські компанії не лише безпосередньо військовими методами, а й через їхню комерційну залежність від китайського ринку.

Лунич вважає, що військовим потрібно готуватися не тільки до технічної відмови обладнання чи втрати мережі. «Військові мають відпрацьовувати не лише втрату платформи чи мережі, а й втрату компанії, яка ними керує», — наголошує він.

На думку автора, резервний постачальник має бути здатним перебрати на себе завдання безпосередньо під час конфлікту, а не просто бути зазначеним у контракті. Тому угоди з приватними компаніями, за його словами, мають передбачати умови активації під час криз, територіальні обмеження та можливість перенесення даних.

«Дедалі більше їхня свобода дій залежатиме від того, хто тримає перемикач», — підсумовує Лунич.

starlink ШІ війна технології звязок ризики супутник