Фрагменти

Короткі контракти, зірвані тендери й дефіцит боєприпасів: що відбувається з українською оборонкою

Зміна керівництва в Міністерстві оборони відбулася на тлі чергового витка системної кризи в українському ОПК. Поки виробники скаржаться на коротке контрактування та заблокований експорт, військові на фронті чекають на стабільні постачання снарядів і броні.

Про це йдеться у великому аналітичному матеріалі Оборонки.

Видання зазначає, що український оборонно-промисловий комплекс входить у новий етап із цілим набором хронічних проблем: затримками контрактування, короткими термінами державних замовлень, дефіцитом боєприпасів і бронемашин, провалом з експортом та недосконалим контролем якості. Новий міністр оборони Євгеній Хмара отримує систему, яка потребує не окремих рішень, а структурних змін.

Тендери запускаються із запізненням

Однією з ключових змін попереднього керівництва Міноборони стало масове переведення закупівель озброєнь на тендерні процедури. Вони мають посилити конкуренцію, знизити ціни та зробити витрачання коштів прозорішим. Але запуск нової системи затягнувся через несвоєчасну підготовку технічних характеристик.

У результаті частину коштів довелося повертати до старої моделі закупівель «за назвою», а виробники почали побоюватися зриву постачань. Ситуацію вдалося частково зрушити лише в середині серпня, коли Міноборони почало швидко погоджувати ТТХ для тендерів.

Проблема, однак, не лише в самих тендерах. Новому міністру доведеться розібратися з повільним запуском Центрів компетенції, кадровими змінами в Агенції оборонних закупівель та постійним конфліктом між потребами фронту, бюрократичними процедурами й можливостями виробників.

Короткі контракти створюють дефіцит

Окрема системна проблема — надто короткий горизонт державних замовлень. Виробники складного озброєння часто отримують контракти лише на кілька місяців, хоча виробничий цикл і закупівля дефіцитних компонентів потребують значно більше часу.

Особливо гостро це проявляється з артилерійськими боєприпасами. Україна робить ставку на далекобійні снаряди, але саме для них найбільший дефіцит порохових зарядів на світовому ринку. Контракт, укладений лише в середині року і розрахований до 31 грудня, залишає виробникам надто мало часу, щоб забезпечити необхідні компоненти та виготовити продукцію.

Водночас військові наголошують, що армії потрібні снаряди різної дальності, а не лише найдорожчі далекобійні. Така диверсифікація дозволяє командуванню мати більше варіантів застосування артилерії та зменшує ризики дефіциту.

Схожа проблема виникає і з евакуацією поранених. Держава почала масштабно закуповувати наземні роботизовані комплекси, але при цьому військові говорять про гострий дефіцит броньованого транспорту, який має забирати поранених після найнебезпечнішої ділянки маршруту. Різні типи НРК, багі та бронемашини мають доповнювати одне одного, а не взаємозамінюватися.

Читайте також: «Евакуація на 5 рік війни — це форс-мажор і хаос»: Тетяна Чорновол закликає створити штатні евак-підрозділи в бригадах

Експорт зброї та контроль якості залишаються проблемними

Ще один великий виклик — фактично заблокований експорт українського озброєння та трансфер технологій. Виробники хочуть виходити на міжнародний ринок, створювати підприємства за кордоном і залучати західні гроші, однак правила експорту кілька разів змінювалися і досі не працюють належним чином.

Через це українські компанії ризикують втрачати позиції на світовому ринку, тоді як їхні виробничі потужності всередині країни завантажені не повністю.

Паралельно залишається проблема контролю якості. Військові розповідають про випадки, коли дрони та засоби РЕБ після отримання доводиться доопрацьовувати безпосередньо в підрозділах. Тим часом номенклатура озброєнь стає складнішою, а система перевірки якості та спроможностей виробників має встигати за цими змінами.

Усі ці проблеми врешті зводяться до одного питання: хто в Україні системно відповідає за довгострокову стратегію розвитку оборонно-промислового комплексу. Новому міністру оборони доведеться не просто продовжити розпочаті реформи, а знайти баланс між військовим командуванням, Міноборони, Офісом президента, виробниками, міжнародними партнерами та політичними групами.

Чому реформа закупівель дала збій, де виникають найбільші ризики для постачання зброї та чи здатна держава нарешті вибудувати довгострокову політику для ОПК — читайте в матеріалі «Оборонки» за посиланням.

боєприпаси дефіцит зброя міноборони опк проблеми в ЗСУ тендери