«Помагатори». Розповідь про стиль управління бойовими діями, який розквітнув при Сирському

Поява «кураторів» зі штабів

Коли на якомусь напрямку починається загострення, одразу на КСП (командно-спостережний пункт) бригади і батальйону заходять куратори — представники вищих штабів.

Їх називають «допомогаторами» — і не дарма так назвали. Але одразу скажу: те, з чим зіткнувся я особисто, не стосується представників, які були на моєму КСП, — з ними проблем не було.

А от на бригаду зайшли «смотрящі», причому в найгірших традиціях 90-х років. Їхня діяльність більше нагадувала диверсійну роботу проти нас.

По-перше, вони спілкувалися з особовим складом як зі сміттям Я такого ніде не бачив — образи, приниження. Принизили комбрига при особовому складі, чого категорично не можна робити. Спілкування на рівні сільських рагулів. Я був у справжньому шоці — це повний підрив моралі особового складу.

Ще один цікавий момент: ці «товариші» безпосередньо керували бойовою роботою, хоча за всі результати відповідає командир бригади, а в батальйоні — комбат. Рішення мало б залишатися за ними, проте комбриг фактично був усунутий від управління й виконував усі їхні безглузді накази.

Ця публіка, як правило, не має бойового досвіду — війну зустріла в штабах, а уявлення про військову справу отримала з монітора і зі стрімів. Вони абсолютно не розуміють, що відбувається на передку, на позиціях. Я назвав їх адептами секти «секта свідків відновлення втраченого положення за рахунок перерозподілу сил та засобів». Для них це справжня релігія.

«Секта» відновлення втраченого положення

У нас діє доволі агресивна реактивна секта, для якої є лише одне: відновлювати втрачене положення. Немає людей — все одно роби перерозподіл сил і засобів.

Я їм кажу: “У мене на 14 кілометрів, залишилося 100 піхотинців”. А вони: “Шукайте резерви, робіть перерозподіл сил і засобів, відновлюйте втрачене положення”. — і все це без жодного сенсу. Це релігія.

У нас немає задачі перемогти, немає самого поняття цілепокладання. А мета війни насправді дуже проста — знищення армії противника.

У нас же немає задачі знищити противника — є задача тримати точки на карті, причому половину з них намальовано на папері без урахування реальної обстановки. Хтось сидить у тилу й малює: зайняти сюди, зайти туди, — а сам туди не заходить, він жене туди хлопців. Половина цих точок не потрібна навіть задарма. Звісно, є ключові висоти й позиції, які варто утримувати, заради яких варто ризикувати й жертвувати. Але половина намальованих точок непотрібна абсолютно — і все одно ми повинні там гинути.

Принцип цих «допомогаторів» такий: стовідсоткове тупе підпорядкування, безвольне виконання наказів і утримання точок на карті.

Якщо ти поклав батальйон заради нікому не потрібної діри в лісосмузі — ти молодець

Якщо ти поклав батальйон заради нікому не потрібної діри в лісосмузі — ти молодець. А якщо знищив багато противника, зберіг особовий склад, але втратив яму в лісосмузі — ти вже не командир, воювати не вмієш. Ось така логіка в цих наглядачів. Це дуже поширена культура, яка останні півтора року активно насаджується й культивується.

Мікроменеджмент

Розповім, що почали робити ці куратори. У перший же тиждень штурмових дій противника, “помагатори” мені зламали зв'язок. Зв'язок у батальйоні був вибудуваний доволі оптимально: кожна рота мала свій виділений канал на ретрансляторі й канал точка-точка, щоб КСП роти могло зв'язуватися зі своїми позиціями, а командир міг керувати з будь-якої точки. Мінбат мав свій канал, був канал загального оповіщення, щоб усі чули, плюс обов'язково два запасних канали.

І що придумали ці генії? Перевести всіх на один канал. 14 кілометрів фронту — і все на одному каналі. Навіщо? Вони хотіли чути точки, чути, що відбувається на СП-шках.

Десь тиждень ми з ними боролися, поки не змогли адаптуватися: мінбат залишився на своєму радіо окремо, а на один канал перевести решту так і не вдалося. Якось запрацювало. Найбільше постраждали зв'язківці — вони носилися з цими ретрансляторами, за ними полював противник, і хлопці загинули через ці непотрібні перестановки.

і хлопці загинули через ці непотрібні перестановки

Варто відмотати трохи назад: перед початком штурмових дій противник добре засвоїв уроки, які ми йому давали, систематизував і масштабував їх — насамперед у роботі з логістикою. По-перше, це була інженерно-саперна робота: підозрюю, що працювала інженерно-саперна рота, два-три розрахунки, які мінували наші логістичні шляхи — стежки, дорожні розв'язки.

Мінування здійснювали за допомогою великої кількості дешевих дронів «з гівна і палок» — задача була просто долетіти, кинути і відпустити управління, після чого дрон падав. Усе було засипано цими дронами. Спочатку вони мінували те, куди могли долетіти, — ми бачили це на РЕБ. Почали засипати нам стежки, ключові вузли.

Спершу я справлявся: були організовані екіпажі, які облітали й перевіряли дороги, плюс кілька груп, які ходили й розстрілювали ці дрони по маршрутах. Певний час ми ще трималися. Але що далі, то більше це нагадувало вичерпування ложкою води з корабля, що тоне, — марна справа, бо сапери цілодобово каруселлю засипали всю логістику. Через це постраждало багато техніки й людей.

На стежки кидали протипіхотні, щоб рвало ноги. На розв'язках — протитанкові, щоб зупиняти техніку. Окремо працював «Рубікон», який заскакував на оптику до 40 кілометрів, — постійний контроль наших доріг і засідки. Спочатку ми з ними досить успішно боролися: скидали гранати, піднімали дрони, тримали пости слухового контролю. Перші тижні три ми ще активно з ними працювали.

Наступний рівень — уже атакувальні підрозділи, батальйони, які безпосередньо штурмували. Вони працювали прямолінійно по передньому краю: впиралися в позицію і починали її розносити. Якщо в мене на весь батальйон в день було 50–60 дронів — це вже вважалося добре, то вони могли всадити в одну позицію до 80 дронів за день. І так щодня.

Отже, ці «красунчики» перевели нас на один канал, і управління фактично лягло на радіо, бо ефективно керувати одним каналом було неможливо. На щастя, у мене зв'язок був організований інакше — на кожному КСП стояв Starlink, Farlep, у крайньому разі «Зеленка».

І тут почалося: «Ви мало розмовляєте по рації, чому мовчите?» — і так довбали мені мозок. А в мене ворожі штурми — від трьох до шести-дев'яти на день, з ранку до темряви противник атакує.

У мене на КСП повна картина — екрани, розвідка, мінометна батарея, БпЛА, всі наші стріми й стріми сусідів, зв'язок з усіма МІТами, рації — я чую все, що говорять позиції. У мене повна обізнаність, я координую. Моя задача як командира — координація, а не безпосереднє управління. КСП рот отримують від мене задачі по телефону, Farlep, IP-телефону і самі безпосередньо керують своїми позиціями.

Дзвонить начальник штабу бригади: «Александровичу, чому ви по рації не спілкуєтеся з піхотою?» Я відповідаю: «Пане полковнику, а навіщо мені з ними спілкуватися? У мене є зв'язок з КСП рот, і, згідно зі статутними документами, я керую саме КСП рот. Якщо треба, я виходжу безпосередньо на СП-шки. Але загалом я контролюю всю ситуацію, постійно в курсі, маю максимальну обізнаність».

Минає 20 хвилин, дзвонить комбриг: «Александровичу, треба, щоб ви керували СП-шками безпосередньо». Це і є ланцюжок цього мікроменеджменту — спочатку тиснуть на начальника штабу, потім на командира бригади.

Я пояснюю комбригу те саме, прошу не заважати, у нас скоро штурм. Минає ще 20 хвилин — дзвонить заступник комкора з КСП: «Александровичу, ви повинні командувати безпосередньо СП-шками».

Я відповідаю: «Добре, обов'язково буду». Минає 40 хвилин — приїжджає начальник зв'язку з якимось представником: «Санич, що в тебе не виходить?» Я кажу: «Андрію, в якому сенсі?» — «Що ти не можеш по рації?» — «Андрію, ти жартуєш? У мене є телефон, є МІТ, я все чую, якщо треба — скажу в МІТ, натиснув кнопку — мене всі почули. Рація — на крайній випадок. У мене все під контролем, усе працює. Що ви від мене хочете?»

«Можеш періодично щось казати в рацію, щоб від мене відчепилися?»

Він каже: «Можеш періодично щось казати в рацію, щоб від мене відчепилися?» Я питаю: «Настільки все складно?» — «Нас з'їдають ці допомогатори-диверсанти». Я беру телефон, дзвоню на КСП: «Вийди зараз по закритому зв'язку до хлопців, скажи — зараз вийде комбат, буде говорити щось для форми, хай підтверджують і нічого не роблять».

І я раз на день набираю рацію, щоб мене чули, наказую «тримати стійко», бажаю здоров'я, плюс-плюс. А у мене штурми, дурдом. І для них головне: «О, командир працює, почав говорити в рацію!»

І це не якісь випадкові люди — це офіцери з академічною освітою, заступники комкорів, заступники командувачів. Не хтось там.

Додамо від Texty.org.ua що описаний стиль керівництва особливо розквітнув за часів головкома Сирського.

абзац армія оброна сирський управління

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск