«Усім було чхати на посади й статуси, працювали на результат»: Богдан Логвиненко про роботу в МОУ часів Федорова

Міністерство оборони з Михайлом Федоровим не було ідеальним. Але ключове – усім, кого я зустрічав у цьому міністерстві, абсолютно чхати було на посади, привілеї, статуси тощо. Усі працювали на результат. УСІ, кого я там зустрічав за дуже короткий час перебування.

У цьому дописі хочу описати вам свою історію потрапляння в міністерство, починаючи з мобілізації. Довго мовчав, аби не нашкодити, але тепер це вже не має сенсу й не маю морального права мовчати.

Про бригаду "Ахіллес"

Я міг не мобілізуватися, бо маю можливість не служити за сімейними обставинами і продовжувати займатися медіа, що розповідає світу про війну в Україні. Але відчуття непричетності дуже сильно тисло. Аби мобілізуватись, я мав певну суму коштів, розуміючи, що не витягну на солдатських і усвідомлюючи, що не хочу паралельно десь працювати, як це вже відбувається з багатьма, на жаль.

Мені пощастило обрати чудовий підрозділ – 429 бригаду Ахіллес, в якої я неодноразово бував на позиціях з 2022 року і в якій в нас було повне порозуміння і з безпосереднім командиром, і з комбригом. В процесі рекрутингу в мене була єдина умова – щонайменше пів року взагалі не займатись жодними управлінськими справами, тим більше, не маючи офіцерського звання. Я не пішов пілотом, бо розумів, що маю обмежений час через сімейні обставини і необхідність повернення до цивільного життя, тому хочу вриватись в роботу одразу, без додаткового навчання. Побратим сказав, що я хотів тихенько пересидіти в армії на посаді водія, але шось пішло не за планом.

Бо витримав я менше, аніж пів року. Як тільки я бачив якісь можливості – стрибав у них. Хотілося покращувати й оптимізовувати речі, в яких я бачив проблеми. Поєднувати і спрощувати людей і процеси, зрештою виявилося, що в цілій бригаді недостатньо людей з одночасно досвідом ведення переговорів та розмовною англійською. Завдяки цьому, я пройшов дуже різні рівні – від усіх компонентів пілотування та управління БПС до розбирання особливостей будівництва бункера.

Паралельно встиг організувати бібліотеку, декілька подій для командного складу бригади просто з власної ініціативи, міністратегічну сесію з освіти і багато усього. Я допоміг першій іноземці потрапити у цей підрозділ і почати трек, в якому бачив майбутнє для рекрутингу європейців на посади в розвідці. Деякі речі публічно і не напишеш. Коли ми приймали делегацію з 12 послів – остаточно втратив розуміння «Хто я?»

Я надзвичайно вдячний Юрію Федоренку за довіру та пропозиції рухатися далі в бригаді, пропозицію очолити Патронатну службу, але паралельно із тим ми з Віктором Хоменком думали про те, як масштабувати рішення, про які тут теж не напишеш, що дуже добре спрацювали на Харківському напрямку, на всю країну. Про деякі з цих рішень наші іноземні партнери розповідали міністру, і він нас покликав.

Про досвід роботи у МОУ

Там ми отримали пропозицію не тільки взятися за цей трек, а й очолити напрямок безпілотних систем у МОУ як Центр компетенцій. Виявилося, що у того, хто купує і забезпечує, досі не було відповідального за такий нині малозначущий напрямок як безпілотники. Ми погодилися й одразу отримали підтримку від нашого комбрига.

Ми почали працювати і створили її структуру, наїздами у Київ, паралельно не втрачаючи звʼязку з бригадою. Ми усвідомлювали, що швидко нас не затвердять, але не думали, що буде блокуватися буквально все. Нам також здавалося, що спільний успіх та майбутня перемога України – важливіша за посади, амбіції, чиїсь погони тощо.

Зі своїх джерел я знаю, що Сирський жалівся Зеленському, що ми (як і інші нові структури, що мали стати центрами компетенцій) хочемо бути «головним управлінням бпс», після чого в нас була розмова з Михайлом, де він сказав: «А вам це принципово? Якщо їм принципово – давайте ви будете просто центром бпс». Нам було глибоко байдуже, аби ця робота рухалась. Так, нашу структуру так і не затвердили в Генштабі, за 2 місяці тричі повертаючи її на «доопрацювання».

Тим часом за ці 2 місяці нам вдалося зібрати команду з таких самих відчайдух як і ми з Віктором. З тих, хто готовий був пірнати у невідомість. Ми не знали, чи зможемо ми мати якісь адекватні зарплати. Чи ми матимемо структуру Управління чи Центру. Чи ми будемо взагалі призначені. Але зміни рухали нами.

Ми запустили 15 проєктів. Зібрали 15 осіб команди і ще 20 готувалися на перехід. Додатково з нами почали працювати кілька громадських організацій. Запустили офіс. Нафандрейзили на те, щоб його обладнати, а не чекати на міністерське майно. Що взагалі можна зробити за 2 місяці не маючи на старті нічого, крім ідеї, стартапу? Виявилось, що багато. Деталей проєктів я не розповім, деякі не варто, а деяким не хотілося б нашкодити. Яке б не було майбутнє міністерство – дуже сподіваюсь, що частина цих проєктів все ж залишиться і втілиться. Про якість з них ви вже могли встигнути почути в новинах.

Але збиття міністра за те, що був чесним і відвертим – однозначно загальмує не тільки наш трек. Він загальмує безліч процесів, що вже стали на рейки. Можливо, наше суспільство просто ще не готове на цьому етапі до швидких змін. Можливо, це сталося не в найсприятливіший час, враховуючи очевидний старт підготовки до виборів. Можливо Михайлу не вистачило дипломатичності і навиків політичної гри, бо йому здавалося, що президент усе ще той, з яким вони разом вигравали вибори у 2019, але за цей час він вже встиг стати типовим українським політиком, в якого інформаційний простір формується з тих, хто швидше й ефектніше добіжить до вух, і таким, що переймається своєю долею трішечки більше, аніж долею країни.

дрони ефективність криза міноборони сирський федоров

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск