Фрагменти

Кістки «мамонта», що зберігалися в музеї 70 років, насправді належали зовсім іншій тварині, — дослідження

Радіовуглецевий аналіз та дослідження давньої ДНК спростували відкриття 1951 року. Хребці, які вважали залишками останніх шерстистих мамонтів, насправді належали морським ссавцям, що породило нову загадку для науки.

Про це повідомляє Science Alert.

Несподівані результати аналізу ізотопів

У 1951 році археолог Отто Гайст виявив у внутрішніх районах Аляски великі скам'янілі хребці. Через значні розміри кісток дослідник дійшов висновку, що вони належали шерстистим мамонтам. Зразки передали до Музею Півночі при Університеті Аляски, де вони зберігалися в архіві понад сім десятиліть.

Таємниця розкрилася лише нещодавно, коли співробітники музею провели радіовуглецеве датування скам'янілостей. Результати дослідження показали, що вік кісток становить від 2 000 до 3 000 років. Це суперечить науковим даним про вимирання мамонтів на континенті близько 13 000 років тому.

Спроба зафіксувати сенсаційно "молодого" мамонта змусила вчених детальніше вивчити хімічний склад знахідки. Біогеохімік Метью Вуллер та його колеги виявили у зразках високий рівень ізотопів азоту-15 і вуглецю-13. Такий маркер характерний виключно для морських екосистем, тоді як сухопутні тварини подібного сліду не залишають.

Генетична експертиза

Оскільки візуально відрізнити хребці великих ссавців було неможливо, науковці застосували аналіз давньої ДНК. Хоча зразки були занадто деградованими, щоб містити той тип ДНК, що зберігається в ядрі клітини, їм вдалося витягти мітохондріальну ДНК. Порівняльний аналіз показав повний збіг із геномами сучасних китів, зокрема японського та малого смугастика.

Генетичне підтвердження повністю спростувало гіпотезу про пізнє виживання мамонтів, але поставило нову історичну задачу. Науковці намагаються з'ясувати, яким чином рештки двох океанічних китів опинилися в глибині материка на відстані понад 400 кілометрів від узбережжя.

Наразі дослідники розглядають три версії: випадкове запливання великих китоподібних у мілководні давні річки, транспортування кісток стародавніми людьми або звичайну музейну плутанину в колекціях Отто Гайста з різних регіонів Аляски.

Результати роботи міжнародної групи вчених опублікував Journal of Quaternary Science.

аляска дослідження наука палеонтологія тварини