Фрагменти

Туапсе колись було залите кров’ю адигів: прихована історія регіону РФ, де зараз палають нафтопотужності

У Туапсе Краснодарського краю РФ після чергової атаки безпілотників на нафтопереробний завод зафіксували масштабні пожежі та розлив нафтопродуктів. Влада була змушена запровадити режим надзвичайної ситуації на території всього муніципального округу.

Журналістка Тетяна Ворожко пише, що місцевість, де зараз палають уражені українськими дронами нафтопотужності, колись була залита кров’ю адигів. Вона опублікувала історичний екскурс в історію Туапсе, нагадуючи про те, що корінне населення регіону — черкеси, або адиги — пережило геноцид: Російська імперія їх убивала або витісняли з цих земель. Далі наводимо допис Тетяни Ворожко.

Ілюстрація з фейсбук-сторінки Тетяни Ворожко

Як розповідає журналістка Фатіма Тлісова, етнічна черкеска і моя колишня колега по Голосу Америки, спираючись на родинну усну історію, російські війська нападали на села вночі, намагаючись застати людей уві сні. Часто мешканці рятувалися лише тому, що тварини відчували небезпеку і підіймали тривогу, даючи час утекти в гори.

Вона також пише, що згодом люди зрозуміли, чому тварини так реагували: російські військові везли вози, наповнені відрізаними частинами тіл, і запах смерті поширювався попереду. Ходили чутки, що ці рештки відправляли російському царю, і, як вона пізніше дізналася, частина черкеських останків досі зберігається в Кунсткамері.

«Росія стерла Черкесію не лише з мапи, а й зі світової пам’яті — але не зі своїх архівів і не з черкеської усної традиції (хоч і намагалася). Аубекір Гукемух, черкеський науковець, який загинув під час сталінських репресій, залишив по собі збірку фольклору. Більшість його праць — понад 2000 записів — НКВС спалило просто у дворі під час арешту, але невелика частина вціліла. Один короткий вірш із цієї збірки згадує те саме гірське село», — пише вона, наводячи переклад:

Яка весна —
Весна відчаю,
Весна жахіть.
Кров тече
Під моїм порогом.
У цій весні скорботи я відчуваю спрагу,
Але серце відкидає цю воду.
Річка Інгжиг тече кров’ю —
Навіть собаки її не п’ють.

Читайте до теми: Для Росії показова жорстокість є необхідною зброєю війни, — британський історик Бівор

Нижче — уривки з допису історикині Інни Роменської:

"Адиги — народ, який жив тут приблизно з VІ ст. н.е. до другої половини ХІХ ст., доки росіяни не прийшли на Кавказ. Адиги — це самоназва кількох кавказьких народів. Сусіди називали їх черкесами. На європейських картах Черкесію позначали ще з ХVІ ст.

Росіяни прийшли на Кавказ в кінці ХVІІІ століття і творили там все, з чим ми, на жаль, добре знайомі: вбивства мирного населення, масові згвалтування, розстріл аулів артилерією

У них була своя давня історія, закони, фантастична культура, держава в ХV-ХVІ ст., одна з найскладніших у світі мова. Росіяни прийшли на Кавказ в кінці ХVІІІ ст., бо їм було треба, і творили там все, з чим ми, на жаль, добре знайомі: вбивства мирного населення, масові згвалтування (одне описане в тому числі їх великим поетом Лєрмонтовим), знищення запасів їжі та посівів для створення голоду, засрані солдатами колодязі, розстріл аулів артилерією, короче, все, що має ознаки геноциду і ним по суті і є.

Прошарений генерал Вельямінов, який і запропонував "нову стратегію завоювання Кавказу", бавився тим, що платив власним солдатам за відрізані голови адигів, які виварював прямо в котлах в таборі та передавав у російську академію наук, їх срану Кунсткамеру та європейські вузи. Завдяки цьому "радєтєлю науки" та його підопічному Зассу в анатомічних музеях Європи досі є великі колекції красивих кавказьких черепів. Вельямінов і заснував у 1838 році форт імені себе на місці старого маленького поселення Туапса.

Кавказці спротивлялись як скажені, але 21 травня 1864 р. біля місця Кбаада сталась остання битва: приблизно 20 тис. адигів (переважно з племені убихів) проти приблизно 250 російських військ. Російською Кбаада — Червона поляна. Зрозуміло чому тепер? Саме на місці поховання останніх захисників Черкесії під ту саму Олімпіаду 2014 року путінські "спортсмени доброї волі" побудували олімпійське село.

Після поразки адигів, що залишились живі, почали зганяти зі своєї землі, застосовуючи улюблену імперську тактику масової депортації народів

Після поразки адигів, що залишились живі, почали зганяти зі своєї землі, застосовуючи улюблену імперську тактику масової депортації народів. Виїхати можна було в Османську імперію — бо адиги були мусульманами. Для цього навіть термін спеціальний є — мухаджирство. Брали участь в цьому переселенні й нащадки тих козаків, яких після знищення Запорізької Січі загнали у Чорноморське козаче військо, перемішали з росіянами, і з яких потім виростуть ті самі сучасні "кубанські казаки".

Тисячі адигів в 1864 році накопичували в таборах біля портів Шоші (Сочі), Сокхум-кале (Сухум). Люди жили просто на землі, не мали достатньо їжі, води, хворіли на тиф та інше. Щоб сісти на корабель, треба було заплатити. На кораблях, розрахованих на 100 пасажирів, часто плило 300-400. Люди помирали від задухи та голоду, падали за борт. Часто кораблі тонули — знаєте, які шторми в тому Чорному морі... Адиги досі не їдять чорноморську рибу. Зрозуміло, чому.

Загалом під час війни на винищення Черкесії загинуло та було виселено, за різними оцінками, від 1,2 до 2,8 млн адигів

Загалом під час "кавказької кампанії", як елегантно називають росіяни цю війну на винищення Черкесії, загинуло та було виселено, за різними оцінками, від 1,2 до 2,8 млн адигів. Від 90 до 97% народів Кавказу. Найбільша діаспора адигів зараз живе в Туреччині. Їх мова зникла. А на прекрасній землі Черкесії тепер живуть росіяни.

У 1930-ті талановиті радянські інженери провели нафтопровод Грозний-Туапсе. Качали нафту, яка, звісно, була так потрібна молодій радянській державі. Нафту качали з вдруге підкореної в 1918 році Ічкерії (Чечні). З того самого Грозного, який заснували як форт-покарання, форт-залякування, з якого почалась повноцінна Кавказька кампанія з винищення кавказьких народів в 1818 році. І того самого Грозного, який буде майже повністю знищено в 1999-му під час третьої спроби Ічкерії вирватись з міцних "братніх" обіймів Росії".

І з моєї родинної історії: у 1994 році, вже після розпаду СРСР, жителі Туапсе збирали підписи під петицією про переселення невеликої кількості адигів, що залишилися, з узбережжя в гори — петицією, яку моя українська бабуся, що жила в Туапсе, відмовилася підписати.

геноцид злочини росії кавказ корінні народи рф історія