Фрагменти

«У мене немає довіри до них». Екскомбат «Маґури» Ширшин про штурмові полки та проблеми управління у війську

Екскомандир батальйону 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура» Олександр Ширшин в інтерв’ю Радіо Свобода озвучив критику нинішньої системи управління армією. Військовий, який неодноразово публічно порушував питання ефективності наказів, розповів про методи роботи так званих штурмових полків і відсутність відповідальності за втрати. Texty.org.ua публікують ключові фрагменти розмови у вигляді прямої мови Ширшина.

Про систему управління та необхідні зміни

«Скажу так, що певні короткострокові або швидкі зміни відбулися, коли після цього допису з мого батальйону зняли оці дебільні задачі і дали те, що ми можемо виконувати. Як мінімум ми не втрачали людей задарма і не було якихось задач, які ми не спроможні були реалізувати.

Якщо ми говоримо про системні зміни — нема системних змін. Я вважаю, що вони так швидко не робляться, не досягаються, але я не полишаю надії, що їх вдасться досягнути.

У першу чергу ми маємо звернути увагу на якість нашого управління, бо дуже багато чого залежить від того, яким чином і хто управляє боєм. Колись мені один з близьких побратимів, дуже крутий військовий офіцер, сказав: "Ти ж розумієш, що вам все одно будуть давати людей, бо у вас сильні пункти управління". І це правда. Сильний пункт управління дає можливість реалізувати дуже багато задач.

Для того щоб був сильний пункт управління, ми маємо мати відповідної якості офіцерський склад, сержантський склад, відповідну підготовку. Ми маємо мати навчання, постійне підвищення кваліфікації, досвід.

Наступний момент — питання мотивації, винагороди. Тобто коли люди отримують звання просто стоячи на посаді, тому що пройшов строк, коли вони ці звання можуть отримати. Ні, ці речі мають отримуватись згідно з компетенцією, згідно з результатами, згідно з відповідальністю, яку людина на себе бере.

Ми маємо розуміти: коли добре підготовлений особовий склад, офіцерський склад, ми на підставі їхніх знань і досвіду можемо довіряти їм певну роботу. Тобто не влазити, не казати зверху дебільні задачі: "Оцим бійцем ти маєш стати туди". Ні, не так. Комбат, командир роти має вирішувати, яким способом він буде реалізовувати свою задачу, а не тому, що такий наказ зверху — зробити так і ніяк інакше.

Я думаю, що на базі цього, якщо в нас будуть ефективні командири, ефективне управління, буде трошки більше довіри звичайного піхотинця до свого командира, що забезпечить в подальшому краще виконання задач. Є дуже багато речей: питання ротації, відпочинку, питання, хто на якій посаді має знаходитись, яким чином підбирається особовий склад, яким чином він мотивується».

Про штурмові полки та методи роботи

«Я частину з цих штурмів бачив на власні очі. Також я знаю, яким чином ці підрозділи комплектуються, знаю методи роботи цих підрозділів. І що найстрашніше — ці методи роботи підтримуються нашим головнокомандуючим і ніхто на це не звертає увагу. Справа в тому, що, як то кажуть, "ми не постоїм за ціною" — приблизно такий вислів. Тобто ціна не має значення, важливий результат.

А ми маємо, крім оцієї короткострокової перспективи, дивитися трошки глибше стратегічно. Кожне військо має служити загальній стратегічній меті. А якщо ми зараз повбиваємо всіх людей, які в нас є, вб'ємо свій потенціал, обороноздатність, як майбутнє в розбудові нашої країни, як нація — просто який сенс в цьому всьому?

Є низка полків, де, на мою думку, найбільш концентровано відбуваються різного типу дії, які мають ознаки злочину.

На позиції люди не завжди йдуть самі. Часто їх заводяться обманом, часто — силою. Завести людей в оточення фіг знає куди, і з цього оточення йти штурмувати ще глибше, не маючи ні нормального зв'язку, ні нормальної підтримки — просто тому, що це наказ, і наказ не обговорюється. Ось вам методи роботи.

Розкажу один з прикладів, який відбувся у мене на позиціях. Прийшли підрозділи одного з цих полків, дійшли до моїх. Їм там кричали в рацію, що вони мають "ні кроку назад, вперед, вперед". І хлопці кажуть моїм: "Ми що, дебіли? Ми що не розуміємо, що ми там зараз здохнемо?". І отак просто кидали гранату, висовували руки, щоб отримати поранення. Тобто люди були готові отримати поранення, не доходячи до позиції, щоби тільки не виконувати задачу, в якій вони усвідомлювали, що загинуть і в якій немає сенсу.

Читайте також: «Це питання виживання». Валерій Маркус про страх і довіру в армії

У мене немає довіри до цих полків. Взагалі ніякої. Є такий момент — назвімо це вседоступність і вседозволеність за рахунок того, що це наближені підрозділи до головнокомандуючого. Вони комплектуються в першу чергу, отримують необхідні засоби, їм багато кого підпорядковують. Все направлено на те, щоби цей підрозділ виконав задачу. Якби стільки зусиль направлялося, наприклад, на підрозділи, які показують більшу ефективність, я думаю, що ми б на сьогодні мали кращий результат з меншими втратами.

За рахунок лояльності до вищого командування вони якраз і не несуть відповідальності за свої дії. Вони прикриваються авторитетом посади головнокомандувача. Ніхто нічого не може там зробити. За рахунок цього їх і нагороджують. Їм дають нагороди, Героїв України, щоб вони були лояльні та вірні системі. Таким чином їх утримують. Це неправильно. Чомусь у нас є "рівні" і "рівніші"».