Фрагменти

«БЗВП потрібно зробити масовою». Андрій Любка на своєму досвіді оцінив плюси і мінуси військової підготовки

Письменник і волонтер Андрій Любка, який нещодавно мобілізувався у військо, розповів у колонці для DW про свій досвід проходження курсу базової військової підготовки. Він зазначає, що за рейтингами Генштабу його навчальний центр — впевнений "середнячок", тож загалом ним можна вимірювати середню температуру "по палаті". Читайте далі пряму мову Любки.

Сам курс складається з кількох компонентів, і лише в сумі вони створюють базу знань та вмінь, що роблять бійця готовим до подальшої фахової підготовки, злагодження та служби в підрозділі.

Отож, моя комплексна оцінка курсу БЗВП — висока і позитивна. Курс був надзвичайно інтенсивним, але без зайвих вимучувань курсантів у вигляді не прив'язаної до завдань фізкультури. Всі без винятку інструктори мали реальний бойовий досвід і саме під нього заточували свої заняття.

Переважно для занять ми мали достатню кількість технічних і навчальних засобів — від комп'ютерів і планшетів до набоїв, турнікетів, навчальних гранат і компасів. Чимало підсумкових занять відбувалися у форматі страйкбольного бою на місцевості чи в урбаністичних декораціях.

Після кожного такого виходу ми пропрацювали аналіз проведених дій (АПД), що є суттєвою новацією для армії, в якій ще донедавна командир завжди мав рацію. Нерідко разом з інструкторами ми розглядали й аналізували "відосики" з лінії бойового зіткнення (ЛБЗ), щоб бути в курсі свіжих тенденцій на фронті.

Що це і як це: деталі курсу

Найважливішими були заняття з вогневої підготовки — навчання поводження зі зброєю та власне стрільба. У нас був дуже крутий інструктор, який не просто знався на зброї, а й зумів пояснити, як вона працює — від механіки до балістики. Щотижня ми мали виїзди на полігон, де виконували різні вправи. Усього на бійця виділяли приблизно 1000 (тисячу) набоїв за курс — цього цілком достатньо, щоб навчитися стріляти. Крім цього, ми відпрацьовували стрільбу з помпової рушниці по дронах, що є найактуальнішою потребою для солдата на ЛБЗ.

Від курсу тактичної медицини я в захваті. Наші інструктори з багатим фронтовим досвідом і серією тренінгів у військах країн-партнерів за стандартами НАТО показали високий клас. Ми пройшли протокол MARCH, а згодом два дні закріплювали його на практиці на собі, на побратимах і тренажерах (тампонування ран). Окрема секція занять була присвячена евакуації поранених — до того ж це відбувалося в настільки реалістичний спосіб, що і здоровий побратим міг після такої евакуації стати "трьохсотим". Це, звісно, жарт, але медикам за те, що вони нас не жаліли і вчили закручувати турнікети по-справжньому, до дикого крику — дружній лайк.

Заняття з тактичної підготовки багатьох із побратимів спочатку дратували, бо здавалися занадто теоретичними та ігровими. Але загалом фокус уваги був на роботі в малих групах (двійка, трійка, максимум відділення), тобто наближений до потреб фронту. Ми тренували дії в обороні, на марші і в наступі, тобто отримали різнобічні знання. Для мене особисто цей курс був цінним насамперед тим, що допоміг усвідомити — ти окремо можеш бути чудово підготовленим і дисциплінованим, але шанси на виживання залежать від найслабшого в підрозділі. Тобто дуже важливо інвестувати у спільну підготовку, злагодження, бо саме "середня температура" по підрозділу визначає ваш рівень.

Військова топографія стала неочікуваним вау-компонентом курсу. Орієнтування на місцевості, аналіз ландшафту, робота з різними видами карт та підручних засобів, визначення відстаней, та найголовніше — робота з електронними картами, супутниковими знімками, використання Milchat, "Кропиви", "Дельти". Дуже якісно розроблена програма та повне забезпечення технічними засобами — кожен курсант отримав заряджений (для армії це вау!) планшет, комп'ютер і мав удосталь часу, щоб пройти базові функції цього програмного забезпечення. Дуже корисний компонент курсу і привід для гордості за технічну просунутість українського війська.

Це ті елементи курсу, які запам'яталися найбільше. Крім них, була ще й психологічна підготовка — ці заняття проходили не так у форматі лекцій, як у вигляді розмов та дискусій, обміну думками й досвідом, що допомагало створити приязну атмосферу відкритості. Обговорювали психологію бою, стресові ситуації та стан ступору, відносини в колективі та комунікацію з рідними/цивільними. Було цікаво й корисно, бо як показав навіть короткий період БЗВП — чимало людей у нових життєвих обставинах відчувають психологічні труднощі. Родзинкою курсу було проходження легендарної "психологічної смуги", яка, втім, більше скидалася на випробування з фізичної витривалості, ніж на екстремальний психологічний стрес.

Інженерна підготовка залишила двояке враження. Що стосується окопів, укріплень, фортифікацій, загороджень та маскування — ситуація була трохи кращою, бо ми якщо не вчилися копати/будувати їх самі, то аналізували вже наявні на навчальному периметрі, тобто це було доволі практичне заняття. А от ситуація з мінами, вибуховими та вибухонебезпечними засобами була протилежна — у кращому разі ми тримали в руках муляжі, але переважно отримували знання з навчальних плакатів. Для підготовки до бойової роботи цього критично замало.

Відверто розчарувала національно-патріотична підготовка, яка фактично була відсутньою. Можливо, воно й на краще, бо це дуже делікатна тематика, яку краще не викладати взагалі, ніж викладати абияк. Але загалом це надзвичайно важливий компонент курсу, який за правильного підходу може підняти моральний дух у складну хвилину і спонукати людей залишитися у війську. Окрему увагу варто приділити символіці моменту присяги, бо наразі це виглядає як паперова формальність. Шкода, що це так.

Завершальним акордом стало комплексне тактичне заняття (КТЗ). Це фактично підсумковий "іспит", де курсант і підрозділ мають на практиці показати всі свої звання, вміння і навички. У нас це був фізично важкий і виснажливий, але драйвовий кількаденний екзамен, від якого всі отримали задоволення. Вихід на бойове завдання та облаштування позицій, оборонний бій у складі взводу, окремо пропрацювали розвідку дронами та атаку ворожих fpv — це було круто. Справді було відчуття, що ми за ці два місяці чогось навчилися і можемо функціонувати як злагоджений підрозділ.

Що можна і варто змінити

Великою проблемою для багатьох мобілізованих є фінансова скрута, адже більшість людей сьогодні до війська потрапляють раптово, з вулиці. Відповідно треба і якісь питання в цивільному житті закрити, і для військової служби дещо прикупити, і сім'ї віддати, і собі залишити бодай на каву. З 20 тисяч гривень грошового забезпечення це зробити складно, було б корисно надавати новобранцям якісь "підйомні" кошти. І, звісно, давно перезріла тема підвищення грошового забезпечення у всій армії, а також винагороди інструкторів у навчальних центрах. Про це треба наголошувати на кожному кроці.

Бездумно забороняти й забирати мобільні телефони в курсантів — це стріляти собі ж у ногу і з перших днів демотивувати людей. Лекція з кібербезпеки, інструктаж про режим "літачків" виділені вечірні години на зв'язок — цього цілком достатньо. Рішення командирів про конфіскацію мобільних телефонів неймовірно деморалізує новобранців і штовхає їх до роздумів про позбавлення свободи. Ба більше, уже через тиждень майже всі новобранці мають по два телефони — один у неділю ніби "здають", а іншим протягом тижня нишком користуються. У цій ситуації і про безпеку немає жодної мови, і командир виглядає самодуром.

Під час БЗВП новобранець опановує військово-облікову спеціальність "стрілець". Це передбачає наявність у вояка зброї. Натомість зброю видають для занять і ввечері забирають. Солдат має звикати до зброї, нести за неї відповідальність — це також один із базових навиків "муштри", якої у час війни українські новобранці позбавлені.

Інша абсурдна річ — збирання гільз на полігоні після стрільб. Це безглузда затія, яку роблять просто для звітності, хоча всі набої підраховані, за них десять разів усі попідписувалися, на полігоні є камери, які все фіксують, а солдати все одно повзають навкарачки і збирають усі підряд (бо ж не тільки свої) гільзи. Було б доречно нарешті скасувати цю совкову практику.

Навздогін попередньому пункту — не тільки на БЗВП, а й загалом у війську час цифровізувати обіг документів і скасувати журнали. Підписи збираються за присутність, за кожну видану пляшку "Прозорої", за інструктаж з техніки безпеки, за набої і загалом за все на світі. Ходить окрема поважна людина з цими журналами в пакетику.

Наряди — це зло. Не тільки тому, що рубати дрова, чистити картоплю чи прибирати намети — не зовсім бойова робота, а насамперед через те, що БЗВП і без цього досить короткий та інтенсивний курс, а кілька добових нарядів (+доба відпочинку після кожного) та хоча б кілька днів хвороби (а в цих умовах хворіють усі по колу) — це практично до третини курсу. Тобто третини неотриманих знань і третини готовності до бойової служби. Курсант приїхав навчатися воювати, а не сидіти біля буржуйки — і щось із цим треба робити.

Висновки

БЗВП — це сучасна, крута і корисна навчальна програма, яка насправді потрібна не тільки початкуючим військовим. За сумою знань і навичок ця програма не тільки сприяє особистісному розвитку, а й дозволяє краще адаптуватися до турбулентного часу, в якому живемо.

Це фактично інвестиція у власну (та країни) безпеку, тож я б радив розглядати її як модний навчальний курс на кшталт Аспен Інституту чи програм КШЕ або УКУ. Цю програму варто "запакувати" і продавати охочим цивільним.

На моє глибоке переконання, БЗВП важлива не тільки вже мобілізованим, а й тим громадянам, яких держава бачить у своєму резерві — зокрема й наразі заброньованим. Для формування підготовленого і боєздатного резерву державі варто запровадити норму, згідно з якою всі придатні до військової служби (в тому числі заброньовані і з відстрочками) мають протягом року обрати собі умовні півтора місяця і пройти цей базовий курс.

Зрештою, я впевнений, що в майбутньому той чи інший вид БЗВП проходитимуть всі громадяни України, в тому числі й жінки. Цього не треба боятися, навпаки — ці програми треба адаптувати для різних форматів/строків/потреб, масштабувати і запускати. Наразі не зброя і не гроші є найслабшою ланкою в обороні України — найбільше нам бракує людей, мобілізаційного потенціалу. Тож коли після масової БЗВП в нас у резерві буде кілька мільйонів готових до військової служби людей — тоді й нападати на нас не буде сенсу.