Армія обіцянок. Що держава наобіцяла військовим — і що з цього досі не працює

Житлові ваучери для ВПО-військових: хороша ідея, яка впирається в затримки і мовчання

Програма, яка мала б допомогти військовим і ветеранам — житлові ваучери на 2 мільйони гривень для ВПО з тимчасово окупованих територій, які одночасно мають статус учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни.

Сама ідея виглядає логічною: не роздавати людям соціальне житло за шаблоном, а дати кошти, щоб вони самі могли вирішити, де купувати квартиру, вкладатися в будівництво чи закривати іпотеку. Передбачалося, що заява подається через Дію, перевіряється автоматично, а далі її розглядає комісія за місцем фактичного проживання. Термін — до 30 днів. На практиці багато хто зіткнувся із затягуванням і повною відсутністю комунікації.

Сергій — захисник Маріуполя, колишній військовополонений, людина зі статусом ВПО та УБД. Він повністю підпадає під умови програми. Заяву подав ще 1 грудня. Далі — стандартні статуси в Дії: «очікує обробки», потім «в обробці». І тиша.

«Це неймовірна можливість отримати нарешті своє житло. 1 грудня я подався. Пройшло 30 днів, тому що заявка розглядається 30 днів, і відповіді не було. У той час, як я дізнавався, що вже в деяких регіонах опрацювали всі заявки і люди отримували позитивну відповідь», — розповідає Сергій Яровий.

Заявку Сергію все ж потім схвалили. Це ще не сам ваучер, але вже крок уперед. Водночас сам факт, що людина місяцями не отримує жодної зрозумілої відповіді, лишається проблемою.

«Просто якби якась була комунікація. Якби з нами прокомунікували, прийшло повідомлення, що через технічні причини опрацювання затримується, терміни перенесені. Але ж ні — ти намагаєшся щось добитися, щось зрозуміти, щоб тобі конкретно роз’яснили. І цього нема», — ділиться ветеран.

Схожа історія — у родини Олени, дружини військового. Вони також повністю підпадають під критерії програми, але замість зрозумілого розгляду отримали затягування і пояснення про документи, які «не підтягуються».

«Ми наче й перші були, але дивлюся — півтора місяця в обробці. Незважаючи на те, що 30 днів на розгляд, ми півтора місяця очікували тільки обробку. Потім дзвонили з комісії і казали, що в нас не підтягуються документи. Це таке відчуття безпорадності, коли ти відчуваєш на собі цю несправедливість раз у раз», — ділиться Олена.

Для цієї родини це не перша подібна історія. Наприкінці 2023 року чоловік Олени отримав тяжке поранення, після чого сім’я майже два роки боролася з державою за правильне оформлення документів і належні статуси.

Контракт 18–24: ключову обіцянку спершу дали, а потім залишили у підвішеному стані

Одним із найгучніших прикладів став «Контракт 18–24» — нова модель добровільної служби для молоді. Публічно її презентували як зрозумілу і вигідну пропозицію: солідна виплата одразу, бойові, чіткий термін служби й головне — 12 місяців відстрочки після завершення контракту. Звучало це як вже погоджений пакет умов. Саме на це й орієнтувалися люди, які підписували контракт. Однак згодом виявилося: один із ключових пунктів — рік відстрочки — на момент запуску програми не був належно закріплений законодавчо.

Через рік після старту програми ця проблема все ще не була вирішена. 15 січня Верховна Рада не підтримала законопроєкт, який мав закріпити відстрочку. Не вистачило голосів. І це стало серйозним ударом по довірі тих, хто вже погодився на контракт, розраховуючи саме на цю умову.

«Відчуття були дуже погані, тому що це один із основних пунктів. Багато хто прийшов на цей контракт саме тому, що їм рік давали побути з сім’єю. І це забрали. Це як основа їхніх обіцянок — і вони цю основу забрали.. Це було дуже жахливо, насправді», — ділиться військовослужбовець Владислав.

Після хвилі невдоволення ситуацію все ж почали виправляти. Новий міністр оборони заявив, що обіцянки треба дотримуватися, і парламент таки знайшов голоси. Формально проблему вирішили, але питання лишилося: чи захочуть нові люди довіряти таким умовам після того, як держава спершу озвучує ключову гарантію, потім надовго залишає її в підвішеному стані, а виконує лише під тиском?

Так само для багатьох учасників «Контракту 18–24» важливою була не лише відстрочка, а й житлова складова — обіцяна іпотека під 0%. Саме на це, зокрема, розраховував Владислав. За його словами, вони з молодшим братом разом пішли на цей контракт, бо хотіли забезпечити житлом і себе, і батьків. Родина виїхала з окупованої території, житла не має, живе в орендованих квартирах.

«Житло — це взагалі перша важливість цього контракту. Я з моїм молодшим братом разом пішли на цей контракт, щоб забезпечити житло і нам, і нашим батькам. Ми всі на зйомних квартирах. І тому ми разом пішли, щоб хоч щось у нас було», — каже Владислав.

Але коли Владислав спробував з’ясувати, як скористатися цією обіцяною іпотекою, виявилося: механізму фактично немає. У боті єОселі відповіли, що такої ініціативи наразі немає. У банку теж нічого не знають. У самій єОселі кажуть, що офіційно зверталися до Міністерства оборони, але відповіді не отримали.

Перший контракт, авто і внесок на житло: закон є, порядку виплат — немає

Окремо держава пообіцяла підтримку і тим, хто укладає перший контракт на службу, не прив’язаний до віку. У законі 3633-IX з’явилася норма про компенсацію 50% першого внеску за іпотекою, 100 тисяч гривень після першого року служби, ще 100 тисяч — після другого року, а також сертифікат на 150 тисяч гривень для купівлі авто.

На папері це виглядало як суттєвий пакет підтримки. Але на практиці військові, які на нього розраховували, зіткнулися з тим, що закони є, а порядків реалізації — немає.

«Я дійсно зацікавилася, думаю: вау, це круто, що так намагаються захищати і допомагати нам. А потім, коли я дізналася, що по факту закон є, а порядку немає… Сертифікату на автівку немає, компенсації 50% першого внеску під єОселю немає, 100 тисяч після першого року немає, скоро вже буде другий рік — і цих 100 тисяч теж немає», — розповідає військова Ольга.

Переведення через Армія+: формально розблокували, на практиці — лотерея

Ще одна проблема, про яку військові говорили давно, — переведення між підрозділами. Настільки довго ця система фактично не працювала, що в якийсь момент люди йшли в СЗЧ не для того, щоб втекти від служби, а щоб хоч якось потрапити в іншу бригаду. У відповідь держава запропонувала механізм через застосунок Армія+. Згодом уряд відзвітував, що порядок унормовано: командири мають реагувати на кадрові переведення, а розпорядження про переведення треба виконувати впродовж 30 днів. Але, за словами самих військових, ця система часто працює далеко не так, як це презентувалося.

«Є звичайний боєць, він не дуже розбирається в цих юридичних нюансах. Він знає, що в нього є наказ номер такий-то, такого-то числа. Він питає командира: а що там наказ? А командир каже: немає. Наказ гублять. “Гублять” — це значить, що на рівні бригади або вище цей наказ просто не пускають у хід. І таких історій — це справді масова історія», — розповідає військовий Андрій.

Додають проблем і окремі командири, які сприймають переведення як особистий виклик або намагаються покарати військових за сам факт наміру перевестися.

«Нам сказали, що є наказ на переведення. І після цього до нас почалося зовсім інше ставлення. Погрози. Звинувачення в боягузтві. Нам сказали: навчіть нових — і тоді відпустимо. Навчили. Не відпустили. З моменту, коли мали перевести, до фактичного переведення пройшло два місяці», — говорить військовий Жало.

Оздоровлення дітей: держава оплачує, батьки говорять про антисанітарію, хвороби і хаос

Ще одна обіцянка — вже не безпосередньо військовим, а їхнім родинам, стосується оздоровлення дітей. Ідея виглядає начебто правильно, але ефективніше було б виплатити родинам гроші на оздоровлення дітей чи видати сертифікати які можна витратити на це. Бо коли держава нав'язує не властиві їй послуги, то не завжди виходить добре.

Наприклад, одним із таборів, куди скеровували дітей у межах цієї програми, став табір «Соколята» на Львівщині. За заявами адміністрації — це безкоштовне оздоровлення і відпочинок. За словами батьків — антисанітарія, погане харчування, температура у дітей, виклики швидкої, госпіталізації та ігнорування скарг.

«Дочка сказала, що тільки з її кімнати, де проживало шість людей, четверо були з аналогічними симптомами: рвота, шлункові розлади, температура. А по табору — дуже багато таких. Це десятки, якщо не сотні», — розповів працівник Нацполіції Владислав.

У соцмережах з’явилося чимало відео від батьків, які обурювалися станом табору і тим, як там реагували на скарги дітей. Водночас адміністрація табору під час розмов заперечувала факти отруєнь і проблем із харчуванням, пояснюючи все ГРВІ.

Окремий скандал розгорівся і навколо того, як дітей узагалі поселяли в табір. За словами дружини військовослужбовця-прикордонника Світлани Бурковської, вже дорогою з’ясувалося, що для прийому дітей у табір від батьків почали вимагати фото нагород військового.

«Це вже було близько 9 години вечора. Дітей вивели з автобусу, нас додали в чат і супроводжуюча почала писати: скиньте, будь ласка, фото нагороди. Я не могла зрозуміти, до чого це. Пишу чоловіку: у тебе є якісь нагороди? Він каже: одна медалька. Є поранення, чотири місяці лікарняного, операція — і це все, що в мене є від того, що я воюю. Я пишу, що в нас немає нагород. І мені відповідають: тоді дітей не зможуть прийняти», — згадує Світлана.

У результаті цю проблему вдалося якось залагодити, але діти все одно не відпочили.

«Їх заводять у їдальню і тут починається жахіття. Те, що дітям дали поїсти, таке враження, мені здається, свині б не їли. Ми починаємо розуміти, що так не буде. Деякі діти спробували поїсти — і почали блювати. Дочка сказала: “Мам, я ж наче не вибаглива, ну це вже занадто. Куди ти нас відправила?”», — розповідає Світлана.

Згодом табір припинив роботу. За словами адміністрації — пішли на капітальний ремонт.

Усі ці історії дуже різні. Десь ідеться про відстрочку після контракту. Десь про житло. Десь про переведення в іншу частину. Десь про дитячий табір. Але їх об’єднує одна річ: розрив між тим, що держава публічно декларує, і тим, як це працює в реальному житті.

І справа не в тому, що «все пропало». Система подекуди працює: хтось отримує підтримку, хтось таки купив житло, хтось без проблем перевівся, комусь схвалили ваучер. Але навіть окремі історії на кшталт «механізму поки немає», «заява в обробці», «документи не підтягуються», «порядок не затверджений» б’ють дуже конкретно — по виснажених військових і їхніх родинах. І б’ють не лише по побуту. Вони б’ють по довірі до держави, яку ці люди щодня захищають. Бо обіцянки — це легко. Значно важче — виконувати їх повністю, вчасно і по-людськи.

Більше про те, які обіцянки військовим буксують – у випуску на ютуб-каналі Bihus.Info.

військовослужбовці держава захист проблеми в ЗСУ пільги