Агресія Росії в Україні триватиме протягом 2026 року, і ось чому — аналітик RUSI Вотлінг
Показати Росії, що Україна здатна продовжувати опір, водночас підвищуючи ціну для Кремля, — це єдиний шлях до врегулювання на тривалих і стійких умовах. Про це пише старший науковий співробітник Королівського інституту об’єднаних оборонних досліджень (RUSI) Джек Вотлінг. Далі переклад статті автора.
Тоді як повномасштабне вторгнення Росії в Україну вступає у п’ятий рік, і Росія, і Україна зазнають дедалі більшого виснаження. Для України питання полягає в тому, чи зможе вона створити взаємно болісний глухий кут, що приведе до припинення вогню. Для Росії ж план залишається незмінним — виснажити спроможність України чинити опір. Проте за нинішніх умов як у Києві, так і в Кремлі зупинка бойових дій видається більш небезпечним кроком.
Міжнародна увага зосередилася на переговорах, нав’язаних сторонам Сполученими Штатами. Вашингтон поступово дійшов до пропозиції надати Україні гарантії безпеки за умови, що вона відмовиться від решти Донбасу.
Водночас риторика США щодо Європи та їхня Стратегія національної безпеки підірвали довіру до того, що ці гарантії буде виконано. Крім того, територія, яку Україні пропонують залишити, становить її оборонний пояс, тож відступ вимагав би переміщення сил на непідготовлені та важко захищувані позиції. У результаті будь-який зрив режиму припинення вогню під час його реалізації поставив би Україну в значно слабше військове становище. Інакше кажучи, пропозиція США є невигідною.
Кремль розглядає поточний переговорний процес як інструмент для внесення розколу в трансатлантичний альянс
Росія тим часом дотримується максималістської позиції. У Москві вважають, що здатні продовжувати війну щонайменше до 2027 року та розглядають поточний переговорний процес як інструмент для внесення розколу в трансатлантичний альянс. Європа переозброюється, однак це потребує часу, тому багато європейських держав побоюються, що раптове припинення вогню на невигідних умовах піддасть континент серйозним ризикам.
Білий дім прагне швидкого припинення вогню, щоб відкрити шлях до відновлення економічної взаємодії з Росією. Однак з огляду на те, що Росія витрачає приблизно 500 мільярдів доларів на рік на оборону (з урахуванням паритету купівельної спроможності) і немає підстав очікувати скорочення цих витрат у разі припинення вогню, скасування санкцій у Європі сприймається як вкрай небезпечний крок. Отже, США та ЄС мають діаметрально протилежні цілі.
Водночас США припинили надання значної військової допомоги Києву, навіть перешкоджаючи європейським закупівлям американського озброєння через систему PURL. Хоча європейська оборонна промисловість розширює виробництво, Києву все ще бракує критично важливих постачань. Європейська єдність також зазнає постійних атак з боку російських диверсійних сил, і все це разом дає Кремлю підстави сподіватися, що нинішній рівень підтримки України може зменшитися, що безпосередньо вплине на ситуацію на полі бою.
Умови для Росії та України
Росії вдалося знищити значну частину української енергомережі. Хоча це найгостріше відчувається нині, взимку, при низьких температурах, наслідки матимуть тривалий вплив на державні послуги, освіту та промисловість. Результатом стане зростання кількості українських біженців, які прямуватимуть до Європи. Росія використає цю проблему, щоб посилити ворожість до українців — граючи на європейських побоюваннях щодо економічної міграції — та намагатиметься відвернути Європу від основи українського спротиву: військово-технічної допомоги.
Протягом останнього року російські здобутки стали можливими завдяки зростанню смертоносності обстрілів та зменшенню чисельності українських військ, що дало РФ змогу проводити інфільтрацію і таким чином підривати українські оборонні позиції. Однак упродовж 2025 року деякі з найкращих українських підрозділів опанували проведення наступальних операцій у сучасних умовах. Це дало змогу здійснити успішні контратаки під Куп’янськом і на Півдні. Питання для Києва полягає в тому, чи можна поширити тактику цих підрозділів на ширший фронт. Розв'язання проблеми підготовки військових є ключем до нарощування боєздатності підрозділів на передовій, щоб Росія не могла продовжувати тактику проникнення в умовах "зеленки" навесні.
Ймовірно, Росія зможе підтримувати нинішній рівень мобілізації, попри високі втрати на фронті, хоча дедалі більша частка новобранців — це мобілізовані резервісти або призвані примусово, а не добровольці. Якщо РФ й надалі досягатиме стабільних успіхів чи прискорюватиме їх, Кремль продовжить ці зусилля. Якщо ж просування значно уповільниться, сприйняття Путіним своїх перспектив може змінитися, особливо на тлі зростання внутрішніх політичних ризиків.
Критичною змінною є те, якої шкоди Україна та її партнери можуть завдати Росії, поки українська армія утримує фронт. Українські далекобійні ударні дрони поступово втрачають ефективність, оскільки Росія збільшує щільність своїх пасивних засобів захисту. Водночас далекобійні крилаті ракети відкривають перспективу ураження значно більшої кількості цілей. Окремо європейські держави створили правову основу для системного перехоплення так званого «тіньового флоту» Росії, однак поки що уникають реального застосування цих заходів.
Російська економіка здатна підтримувати війну, але зі скороченням резервів і зростанням боргу вона стає більш вразливою до потрясінь. Питання полягає в тому, чи готова Європа посилити тиск.
Для України припинення вогню несе ризик втрати стратегічно важливих у військовому сенсі територій без реальних гарантій тривалої безпеки. У політичному плані це було б складно пояснити суспільству. Тому Україна, ймовірно, продовжить боротьбу і повинна продемонструвати Росії, що здатна довго воювати, щоб Кремль відмовився від надії виснажити її у середньостроковій перспективі. Тим часом у Кремлі, вважаючи, що можуть досягти військовим шляхом того, що сьогодні пропонується дипломатією, і сприймаючи свій вплив як такий, що зростає з часом, продовжуватимуть переговори, фактично затягуючи процес. Якщо Росія не зазнає значно більших втрат або серйознішого економічного тиску, її агресія триватиме.
Для Європи це означає, що три напрямки політики мають залишатися пріоритетними: активна протидія російській диверсійній діяльності, стабільне постачання озброєння українській армії та цілеспрямована політика підвищення вартості війни для Росії. США прагнутимуть пришвидшити завершення конфлікту. Проте, скоротивши більшість підтримки України, підірвавши довіру союзників і давши зрозуміти, що уникатимуть серйозного тиску на Росію, Вашингтон швидко втрачає важелі впливу. Якщо угода, нав’язана США, буде реалізована, довговічність подальшого миру викликає сумніви.
