«Традиційний підхід до мобілізації себе вичерпав». Залужний назвав головні висновки великої війни
Посол України в Великій Британії, колишній головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний виступив у Chatham House, де підбив ключові висновки чотирирічної повномасштабної російсько-української війни. Texty.org.ua наводять відповідний уривок з промови, яку у повному обсязі виклала УП.
Підводячи підсумок чотирьох років війни, коротко зупинюся на основних висновках:
У сучасній війні поле бою стало абсолютно прозорим. Це призвело до створення роботизованої kill zone, глибина якої сьогодні складає не менше 25 кілометрів, а можливість знищувати логістику постійно зростає. І сьогодні вже приводить до неможливості використання так званої тилової зони вглиб аж до 50 кілометрів.
Класичний логістичний "зашморг", що був вдало придуманий нами при звільненні Херсонщини, отримав новий імпульс. Усе це призвело до неможливості проводити класичні ані наступальні, ані оборонні дії. Кількість людей, які фізично можуть виконувати завдання в районі бойових дій, мінімальна. Вона і далі постійно зменшується та фактично має тенденцію до заміни на роботів.
Що ж до мобілізації або можливості її покращення?
Досвід і Росії, і наш показує, що традиційний підхід до мобілізації у сучасній війні вже абсолютно себе вичерпав.
По-перше, саме ця війна, тривала і високо інтенсивна, показала: як не дивно, але найдорожчий ресурс у такій війні є саме людський, бо саме для його відновлення потрібно забагато часу, який буде значно більшим за цикли виробництва. Такий ресурс просто неможливо швидко замінити на полі бою.
По-друге, виходячи з того, що поле бою стало прозорим та контролюється в автоматичному режимі роботами, вірогідність виживання саме людини вже не залежить від якості її підготовки і веде до неминучих втрат, що вимагає дистанціювання людини від цієї kill zone.
По-третє, саме наш досвід також підтверджує, що питання мобілізації є чутливим та одним з таких, що впливає на стійкість суспільства у війні на виснаження та на його готовність підтримувати таку війну. Тому й Росія не оголошує мобілізацію, якою інколи нас лякають.
Для Росії воювати найманцями та добровольцями і воювати примусово мобілізованими – це різні війни, і політичні наслідки у таких війнах різні. А отже, майбутні війни –тце точно не багатомільйонні мобілізації усього населення.
Мова більше йде про технологічну та економічну мобілізацію як запоруку нерозривного процесу забезпечення і підтримання технологічної переваги над противником.
Роботи сьогодні не тільки виконують допоміжні функції, а й проводять окремі штурмові дії, та навіть беруть живих солдатів противника у полон.
Використання ж будь-якої техніки в цих kill zone, як і людей, перетворилося на справжнє самогубство.
Модель ведення війни, що передбачає розмін людських життів на тактичні успіхи, більше не є логічною і доступною опцією. Хіба для Росії, хоча будь-який ресурс і для Росії є вичерпаним
Отже висновок – про демографію і війну. Російсько-українська війна надала країнам з їхніми демографічними викликами критично важливий урок: модель ведення війни, що передбачає розмін людських життів на тактичні успіхи, більше не є логічною і доступною опцією. Хіба для Росії, хоча будь-який ресурс і для Росії є вичерпаним.
На сучасному високотехнологічному полі бою, насиченому високоточними системами ураження, такий підхід є неприйнятним не тільки з моральної точки зору, але й тактичної ефективності. Оскільки, як не парадоксально, зі збільшенням технологічності поля бою саме людина стає на ньому найдефіцитнішим і єдиним принципово невідновлюваним ресурсом. Це особливо актуально для розвинених країн, де демографічні тенденції роблять традиційні підходи до ведення війни все менш прийнятними.
Наприклад, на Європейському континенті жодна без винятку країна не має позитивного індексу народжуваності, і кожна втрата живої сили на полі бою має не стільки військове, а насамперед соціально-економічне значення. Відтак, технологічна еволюція в напрямку "роботизації" війни запропонувала альтернативу, яка дозволяє зберегти бойову ефективність при радикальному зниженні участі людини та як наслідок – людських втрат.
На заміну наддорогій високоточній зброї, що була справжнім гейм-ченджером 20 століття, прийшла зброя виснаження. Це дешева і масова, проте досить високоточна зброя, яка з високою швидкістю виснажує дорогі системи озброєнь. Системи на яких, до речі, і побудована уся доктрина НАТО. Ця зброя виснаження послідовно й ефективно розвивається. Однозначно, жодна країна сьогодні самотужки не впорається з такою навалою. Особливо такі, які є політично обережними. Як наслідок, це ставить під сумнів здатність вести війну навіть ресурсно більшими країнами проти менших в умовах тривалого часу. І навпаки – вибудувати раціональний захист за старими підходами навіть при наявності ресурсу вже фізично неможливо.
Наприклад, війна в Україні показала, що немає особливої різниці в тому, скільки у тебе в боєздатному стані фрегатів, корветів, підводних човнів і навіть ракетних крейсерів. Усе це під силу нівелювати країні, яка не має флоту, оскільки він фактично був знищений на початку війни. І давайте чесно, хто зараз насправді контролює Чорне море?
Підсумовуючи описане, зробимо висновок, що безпека в епоху нових воєн не гарантується купівлею дорогих і унікальних продуктів.
І головне. Успіх у війні на виснаження високої інтенсивності, в умовах здешевлення засобів нападу та їх високої ефективності, залежить від стійкості економіки і її здатності до постійного підживлення.
