Як ЗСУ звільняли Куп’янськ: деталі секретної операції і вигадливої тактики, — The Times
Поки командування ЗС РФ святкувало «захоплення» Куп’янська на Харківщині, Сили оборони України проводили секретну операцію, під час якої проникли на російські позиції та відрізали ворога від логістики.
Про це пише The Times.
Українські військові, з якими спілкувалося видання, зазначили, що битва за Куп’янськ стала найуспішнішою операцією для України з моменту початку Курської операції в серпні 2024 року.
Як зазначається, у вересні минулого року, коли російські окупанти прорвали оборонні лінії і увійшли в Куп’янськ, було таємно створено пошуково-ударне угруповання під командуванням полковника Сергія Сидоріна.
Сидорін розповів, що тільки його група в битві за Куп’янськ вбило або поранило щонайменше 1500 окупантів, а на кожну українську втрату припадало десять убитих ворогів. За його словами, зараз в ізольованих укриттях у місті залишаються близько 50 росіян.
Українська тактика
Російські військові підбиралися до Куп’янська покинутим газопроводом і заходили в тил українських військ. До середини вересня по місту розосередилося кілька сотень ворожих солдатів, і ситуація ставала критичною, згадує Сидорін.
Україна могла повністю втратити контроль над містом, що забезпечило б Росії плацдарм через річку Оскіл і нову лінію постачання для підтримки військ на Донбасі. Українські захисники поступалися росіянам у чисельності та озброєнні і не могли чекати на підкріплення, йдеться у статті.
21 вересня Сидоріну дали лише три дні, щоб сформувати ударне угруповання з підрозділів нового 2-го корпусу «Хартія», які на той момент ще не були залучені до бойових дій. «Вони всі були незнайомі між собою. Це був повний хаос», — згадує він.
Проти них стояли російська механізована бригада та два мотострілецькі полки. За чисельністю його сили не могли їх переважити. Тож замість цього було вирішено адаптувати й удосконалити тактику проникнення, яку застосовував противник.
Штурмове угруповання поділили на малі підрозділи приблизно по вісім піхотинців у кожному, які рухалися в різних напрямках, щоб дезорієнтувати росіян. «Ми вирішили проводити штурмові дії одночасно в усіх напрямках. Не відкрито, а приховано. І там, де мали успіх, — розвивали його», — пояснив Сидорін.
Вони попросили OSINT-аналітиків, які публікують карти війни в режимі реального часу, не оновлювати інформацію про позиції українських військ на куп’янському напрямку, а також закрили район для журналістів. Росіяни не могли зрозуміти, у чому полягає справжня мета операції, аж поки не стало запізно.
«Підрозділи постійно просувалися вперед, вперед і вперед, не втягуючись у великі, серйозні бої, — розповів Сидорін. — Якщо ми виявляли противника, то здебільшого намагалися знищувати його за допомогою БПЛА, тоді як піхота рухалася далі й перерізала логістичні маршрути ворога».
Переломний момент
Атаки збіглися з падінням температури, повенями та густим низьким туманом, який перешкоджав російській розвідці.
Перші українські підрозділи штурмом пройшли через село Кіндрашівка 9 жовтня, а через два дні розгромили російські позиції в Радьківці. До 21 жовтня вони вийшли до берегів Осколу на північ від Куп'янська, перерізавши логістику російським військам на заході та півдні.
22 жовтня бійці штурмової роти 13-ї бригади «Хартія», якою командує Зануда, вирушили на підкріплення до тих, хто напередодні досягнув Оскола. Атаки здійснювали пішки, захисники проходили по 19 км на день у повному спорядженні.
«Ми просувалися поетапно. Ударна група з двох-трьох осіб входить, зачищає невелику ділянку. Потім іде піхота, зміцнює позиції, вибудовує оборону. Штурмовики відступають, відпочивають і знову стають до роботи», — розповів Зануда.
Незабаром рота вступила в інтенсивний бій із російськими військами, які закріпилися в лісосмузі, що затримало їхній наступ на тиждень. Один зі штурмовиків, 28-річний Студент за наступні тижні знищив дев’ятьох російських солдатів, зачистивши три ворожі позиції.
Протягом листопада рота вела запеклі бої й зрештою разом із батальйоном вийшла до Осколу, після чого розвернулася у напрямку самого Куп’янська. За словами Зануди, його бійці готувалися до штурму конкретних будівель і мали потужну підтримку дронів та артилерії.
«Хлопці не заходили навмання, — сказав він. — Кожну будівлю фотографували з усіх боків: де які вікна, де підвали, де які двері. Вони максимально знаходили плани цих будівель, щоб ми розуміли внутрішнє планування».
Батальйон заявляє про 433 підтверджені ліквідації за час операції, хоча й сам зазнав втрат, зазначив Зануда. «Я воюю з 2022 року і вже втратив багатьох близьких. Рік тому я міг горювати тиждень-два, але тепер не маю на це права. Тепер я просто повністю занурююся в роботу».
До грудня російські війська почали відчувати гостру нестачу постачання та боєприпасів. Українці, ведучи спостереження з дронів, виявили й підірвали низку отворів у газопроводі, яким росіяни користувалися для проникнення на їхні позиції. Інші підрозділи приєдналися до пошуково-ударної групи, здійснивши охоплення з двох боків і контратаку на південний захід Куп’янська, тоді як корпус «Хартія» тиснув із півночі.
Лейтенант Апаче з 425-го штурмового полку Скала розповів, що Сили оборони фактично затиснули супротивника настільки, що йому нікуди відступати. «Або ми всіх їх знищимо, або вони здадуться, тому що у них немає іншого вибору», — заявив він.
Ганьба Путіна
Як йдеться у статті, ще станом на 20 листопада російське командування, схоже, не усвідомлювало, що відбувається у Куп’янську.
Того дня начальник Генштабу РФ Валерій Герасимов доповів Путіну, що його війська «звільнили» Куп’янськ і «продовжують знищувати підрозділи Збройних сил України, оточені на лівому березі Осколу». Хоча ЗСУ ці заяви заперечували, вони й надалі не розкривали реальної картини на полі бою.
2 грудня президент Путін оголосив, що Росія встановила повний контроль над містом, очевидно не усвідомлюючи, що його війська там уже були приречені. Десять днів по тому з’явився Зеленський, і OSINT-аналітикам нарешті дозволили оприлюднити те, що вони й так знали: раптово великі ділянки звільненої території на карті українського проєкту DeepState були позначені синім кольором.
«Тактика, якої мене вчили у військовому інституті 15 років тому, тут, у сучасній війні, не спрацює. Ми не можемо вибудувати стандартну лінію оборони. Ми створюємо безліч позицій по три-чотири людини, які не вишикувані в лінію, а скоріше нагадують шахову дошку», — зауважив полковник Сидорін.
