Як до «Хартії» приєднуються жінки та що їх мотивує. Репортаж американського медіа NPR
Американське медіа NPR (National Public Radio) опублікувало ґрунтовний репортаж про жінок в українському війську. Матеріал досліджує тенденції та мотивацію жінок приєднуватися до Сил оборони.
Зокрема, в ньому йдеться про операторок FPV та наземних роботизованих комплексів (НРК) 13-ї бригади та 2-го корпусу НГУ «Хартія».
Солдати за власним бажанням
Станом на січень 2025 року в українському війську служили понад 70 тисяч жінок. Радниця з гендерних питань ЗСУ Оксана Григор’єва пояснює, що хоча це лише 8% від загальної кількості військовослужбовців, кількість жінок в армії, порівнюючи з 2021 роком, збільшилася на 40%.
«До ухвалення закону 2018 року українське військо було патріархальним, — запевняє Григор’єва, — Жінки юридично не мали права служити у бойових підрозділах або вивчати всі дисципліни у військових вишах».
Коли Росія у 2014 році вторглася на схід та південь України, жінки вступали до батальйонів і воювали на передовій, але юридично їх не вважали учасниками бойових дій.
Сьогодні ситуація змінилася. Близько 20% курсантів, каже Григор’єва, — це жінки, а тисячі офіційно служать у бойових підрозділах. Серед них — льотчиці, артилеристки, операторки дронів та інженерки.
Деякі бригади, зокрема «Хартія» та «Азов», що входять до Національної гвардії України, залучають жінок до своїх рекламних кампаній.
13-та бригада НГУ «Хартія», яку на початку 2022 року заснував український мільйонер як добровольчий батальйон, базується на північному сході Харківської області. Це добре забезпечена та інноваційна у сфері роботизованої війни бригада.
Читайте також: Найпрестижніші військові підрозділи України працюють як бізнес-структури, — The Economist
Цієї весни «Хартія» запустила рекрутингову кампанію, орієнтовану на жінок, участь в ній взяла солдат підрозділу наземних роботизованих систем на псевдо «Джесс»: у полі, з рудим волоссям, що зібране білою стрічкою, вона тестує наземні дрони, які доставляють воду, їжу, пальне та боєприпаси солдатам на передовій.
«Я — єдина жінка в цьому підрозділі, — каже вона. — Мені 21 рік».
Операторки дронів
В одному з таборів «Хартії» на північному сході України раніше цього року дві операторки дронів — Євгенія та Даша — оглядають щойно зібрані дрони-камікадзе (FPV) у невеличкій хатині з 3D-принтером. Повітря наповнене запахом свіжопиляного дерева, металу та розчинної кави.
19-річна Євгенія нагадує Ар’ю Старк із «Гри престолів». Вона використовує псевдо «Фурія», на честь давньогрецьких і римських богинь, які карали злочинців за їхні гріхи. За її словами, чоловіки-військові часто запитують її: «Що ти тут робиш?»
«І я кажу: мушу бути тут — і на цьому все», — відповідає вона.
«А чому саме дрони?» — додає Євгенія. — «Напевно, тому що я люблю грати в комп’ютерні ігри».
23-річна Даша, висока та серйозна, використовує позивний «Галактика». Вона недовго була одружена і до війни планувала стати поліцейською. Даша розповідає, що її мати плакала, коли вона вирушила на базову військову підготовку.
«Моя мама хотіла, щоб я залишилася вдома, була дружиною, мала дітей, — каже Даша. — А я обрала те, що вона називає чоловічою професією: жити з постійною загрозою для життя».
Ще одна операторка дронів у підрозділі — Дарія, колишня програмістка, якій трохи за 30. Незадовго до заходу сонця, стоячи на багнистому полі, вона тестує новий повітряний дрон.
«Багато моїх родичів навіть не знають, що я тут, — говорить Дарія. — Вони кажуть: “Їй треба поїхати до Європи, бути у безпечному місці”».
У перші дні повномасштабного вторгнення Дарія була волонтеркою та працювала по 20 годин на день, аби доставити їжу та інші припаси на передову. Проте вона завжди відчувала, що робить недостатньо.
«Я українка, я частина цієї країни, і я маю допомагати», — говорить вона.
Дарія навчилася збирати та керувати FPV, що обладнані відеокамерами та дистанційними системами керування. Деякі бригади казали їй, що для жінок у них небагато посад, але в «Хартії» її навички роботи з дронами оцінили.
«Вони знали, що робити зі мною», — каже вона.
Зі вступом до армії Дарія втратила контакт з багатьма друзями. Чоловіки-друзі виїхали з країни, щоб уникнути призову. Вона зізнається, що намагається не засуджувати їх.
«Це їхній вибір», — каже вона з серйозним виразом обличчя. — «Вони можуть робити, що хочуть. Я не можу казати: “Всі мають бути як я”. Хоча, чесно кажучи, іноді цього хотілося б».
Повна версія матеріалу доступна за цим посиланням.
