«Нащо людині армія, яка начинається з такої учєбки?» Сайгон про несправедливість як головний демотиватор для новобранців
Український письменник і військовослужбовець ЗСУ Сергій Сайгон (Лещенко) на своїй сторінці у соцмережах пише про проблему несправедливості в армії, яка демотивує новобранців на самому початку шляху військової служби — у навчальних центрах. Texty.org.ua публікують текст Сайгона без змін, залишаючи притаманні стилю автора суржик і обсценну лексику.
Справедливість...
Я думаю, сьогоднішнє отношеніє до армії у новобранців формірує банальна справєдлівость. Вірніше, її отсутствіє. В сімбіозі з пропагандою (протівніку тут і стараться особо не треба), отсутствіє справєдлівості робить своє чорне діло і дємотівірує під корінь не тіки солдата, а й того, хто ним завтра може стать...
Це я по наблюдєніям з процесів, які проходили в учєбкі, і устоявшихся там "традіций" роблю такі висновки.
Люди готові недоїдать, сидіть без тєлєфонів, мало миться, багато працювать і ... шутить, підбадрювать друг друга, казать, шо все нормально рівно до тих пір, поки не вилізе якась тилово-армійська хуєта. Рівно до тих пір, поки їм не пообіщають, шо єслі вони сьогодня єбашнуть на лісоповалі — то завтра їм буде вихідний... і ясєн хуй, шо на слідуючий день ці ж люди йдуть по нарядам, на другі хуячки чи на занняття (на яких мені, як інструктору, часто приходилось учитувать вчорашні обстоятєльства і знижать нагрузку, шоб вобще не поламать їх).
Як тіки курсанти бачуть несправедливість зі сторони, похуізм і тупість посадових осіб — вся мотівация, настроєніє, відношення до служби — йдуть по пизді, а дісципліну приходиться переводить в "ручне управління".
Вобще, учєбка і тамошні традіциї скоріше будущого солдата дємотівірують в ноль, научать прєзірать армію, морозиться і пройобуваться з куда більшою долею вєроятності, чим влучно стрілять, діяти в складі групи, орієнтуватись в обстановці і знать шо/як робить тоді, коли учєбковскі посадові особи видадуть бійцю сєртіфікат з ВОС-100 і отправлять нахуй в войска.
Я часто думав про те, шо попади я в учєбку в 2025 році — скоріше б всього пішов в СЗЧ... Хотя би із-за чуства собствєнного достоінства. Понімаєте?
Нахєра мені слухать от непонятних хуйов, називаємих "інструкторами" про те який я ссикливий підар і ховався?
Нахєра мені з первого дня наблюдать за безпорадністю організма, який мене приняв, а нормально розмістить, вдіть і забезпечити не може? (Іногда полностью вдівають курсантів в форму на 10-20 день перебування).
Нахєра мені єбашить ще до присяги на лісоповалах, копаннях ям, кухнях внутрішніх і кухнях загальних, тягаючи тачкою помийки чи чистячі тонни картошки?
Нахєра мені інструктора, які вміють або читать по бумажкі — або хуйово читать по бумажкі, ну ніхуя не розуміють в тому, що викладають, зато у них є "сертифікати"?
Нахєра мені слухать про заборону алкоголя, єслі я постійно чую вокруг перегар?
Нахєра мені служить в армії, якшо мені не довіряють, не пускають родичів, не вивозять до родичів, пиздять продукти і речі з посилок, або пройобують посилки повністю?
Яка може буть справедливість, якшо я бачу відношення до курсанта як до рєсурса? Забрать посилку з почти — за гроші. Скупиться в магазіні по списку — за гроші. Свіданка з родньою тоже за гроші. Ясне діло, шо це гроші на "скоби-бліндажі-бєнзін"... Тільки бліндажів немає, сидять в трєвогу курсанти по норам, які самі ж собі й накопали.
Нахєра мені учєбка, в якій я в глаза не бачив гранати, дрона чи дробовика (жодного разу не було метання гранат, ніяких занять з дронами і ніяких стрільб з гладкоствола)?
Нахєра мені учєбка, де немає ніякого медичного супроводу, кромє тонометра, діазоліна і укола магнезії?
Нахєра мені учєбка, в якій шоб поїхать в госпіталь — нада дуже постараться, бо учєбка не любить отпускать в госпіталя і всячєскі найобує, даже якшо ти подихаєш.
Нахєра мені учєбка, де інструкторів єбуть за бумажки, не заповнені журнали, бесполєзні наряди, ще якусь хуєту, але ні слова не кажуть за хуйову якість підготовки?
----------
- Це не армія, це її косплей, пацани, — казав я перед строєм : — Не думайте, шо так кругом. Дальше буде легче. Главне — переживіть цей піздєц і зробіть правильні висновки.
- Я уже висновки зробив, — подає голос з строя 42-річний Юра.
- Які?
- Валить отсюдова нада, нахер.
- Юра, як звалиш — я тебе найду і отпиздю лічно, — повертаюсь я з улибкою до курсанта. Всі, включая Юру сміються.
- Мы все вытерпим, вы главное нас научите чему-то, — подає ще хтось голос з строя.
- Я научу. Все, шо зможу, пацани, я вам покажу і научу....
- ... Это если завтра опять лес не пойдем валить вместо занятий, — грустно перебив "замок".
- Да, це, якшо вас завтра опять не отправлять на хуячку, підтвердив я.
---------
Нахуя людині армія, яка начинається з такої учєбки?
