Чому ЗСУ втрачають іноземних добровольців і що треба змінити. Думка військового
На публікацію Texty.org.ua про те, як можна залучати добровольців з-за кордону до Збройних сил України відгукнувся один з наших дописувачів, який служить в армії з лютого 2022 року.
Кумівство, «совок» в управлінні та ігнор фаху іноземців (артилерія, БПЛА) зводять їхню мотивацію нанівець, вважає автор. І пропонує рішення: дати іноземцям можливість отримувати посади командирів середньої ланки, максимально використовувати їхній бойовий досвід у різних сферах (у тому числі залучати як інструкторів), забезпечити мовну інтеграцію й спростити легалізацію та можливість отримання громадянства для охочих.
Нижче публікуємо його спостереження та пропозиції.
З добровольцями у нас комплекс проблем.
По-перше, "совок" в управлінні. М'якший, але все ж є. Скажімо, серед добровольців іноземців було і є багато мега вмотивованих, але коли людина служить у нас вже два-три роки і бачить, що йому, наприклад, не присвоюють звання сержанта, а українець може отримати його по "блату", це вдаряє по мотивації.
По-друге, як розповідав мені один з іноземців з досвідом артилериста на M777, чомусь українське військо розглядає іноземця виключно як піхоту. Тобто він може мати компетенції скажімо в артилерії, БПЛА, але потрапляє туди частіше після поранень, напряму не може.
По-третє, іноземці часто з бойовим досвідом і краще в рази підготовлені, ніж українці, але нерідко цей потенціал не використовується. Банально, у нас немає іноземців на командних посадах. Принаймні, вище командира відділення я не зустрічав. Хоча припускаю, що десь і є. Це все впливає на координацію.
Знову ж, є кілька типів добровольців. Ті, хто прийшов за гроші, добре воюють, але так само легко розривають контракт, коли виникають проблеми. Ідейні ж болісно сприймають прояви кумівства тощо.
Якщо згадати досвід громадянської війни в Іспанії у 1930-х роках, наприклад, то там було далеко до ідеалу. Англійський письменник Джордж Орвелл у книжці "Данина Каталонії" про свій досвід участі у цій війні писав: "Найкраще воювали з'єднання, де було командування щонайменше середнього рівня теж з іноземців".
Потрібна також лояльна державна політика до тих, хто воює за Україну. Наприклад, це дуже потрібно і казахстанцям, і добровольцям-білорусам, яких українська бюрократична машина досі сприймає як потенційних ворогів.
Наприклад, їм можуть блокувати рахунки, і процес розблокування та поновлення прав може бути досить тривалим. Багато іноземців, які воюють в Україні, створили тут сім'ї, але отримати громадянство їм досі доволі важко.
Українці загалом мають сприймати цю допомогу з великою подякою, а не просто як данність і черговий ресурс.
Я би брав досвід формувань Другої світової, коли іноземці мали своє командування середньої ланки. Також варто створити можливості для вивчення української мови, спрощеної інтеграції в суспільство. Багато хто і так вже вчить мову самотужки. Також варто максимально використовувати досвід тих, хто вже встиг повоювати тут два-три роки, зберігаючи гідну оплату.
По факту потрібні ті самі підходи, що до реформи армії загалом.
Можливо, брати модель французького іноземного легіону. Тобто мають бути преференції включно з громадянством, як колись, до речі, було в часи козацтва.
