Німецький історик за допомогою ШІ ідентифікував нациста-вбивцю на фото у Бердичеві під час Голокосту
Німецький історик Юрґен Маттеус, який працює у США, стверджує, що за допомогою штучного інтелекту йому вдалося встановити особу вбивці на фотографії, що відома як «Останній єврей у Вінниці».
Як пише The Guardian, дослідження опубліковане в авторитетному науковому журналі Zeitschrift für Geschichtswissenschaft («Журнал історичних студій»).
Зазначається, що фото, зроблене на території сучасної України, довгий час було відоме — помилково — як «Останній єврей у Вінниці» і протягом десятиліть залишалося оповите таємницею.
Історик Юрґен Маттеус з'ясував, що розстріл було здійснено СС 28 липня 1941 року у цитаделі міста Бердичів.
Бійці «Айнзацгрупи C» — одного з кількох мобільних підрозділів, задіяних на щойно окупованих територіях СРСР — проводили зачистку регіону від «євреїв і партизан» за кілька днів до візиту Адольфа Гітлера.
Серед учасників був Якобус Оннен — учитель французької, англійської та фізкультури, народжений 1906 року в німецькому селі Тіхельварф поблизу кордону з Нідерландами.
Маттеус описує «поступовий процес» — поєднання традиційної роботи в архівах, випадкових знахідок, внеску колег і новаторської участі волонтерів з групи розслідувальної журналістики Bellingcat.
«З усього, що я чую від технічних експертів, збіг, який видає алгоритм, є надзвичайно високим», — зазначає Маттеус.
Попередні результати, оприлюднені торік, дозволили йому встановити дату, місце та підрозділ, причетний до масового розстрілу, що привернуло увагу німецьких медіа.
Один читач звернувся й сказав, що вважає — ґрунтуючись на листуванні тієї епохи, яке збереглося в його родині, — що стрільцем міг бути дядько його дружини, Якобус Оннен.
Родичі знищили листи Оннена зі східного фронту ще у 1990-х роках. Але в них залишилися його фотографії, які волонтери Bellingcat змогли використати для аналізу за допомогою штучного інтелекту.
«Експерти з ШІ кажуть мені, що через те, що це історичне фото, набагато важче досягти рівня збігу у 98 чи 99,9%, який зазвичай вдається отримати в сучасній криміналістиці», — сказав Маттеус.
Але сильна подібність, у поєднанні з масою непрямих доказів, надала йому достатньо підстав для публікації.
«Цифрові інструменти в гуманітарних науках значно поширилися, але зазвичай вони застосовуються для обробки великих масивів даних, а не так часто — для якісного аналізу», — сказав він про потенціал використання ШІ у своїй сфері.
«Це, очевидно, не чарівна паличка — це лише один інструмент серед багатьох. Людський фактор залишається ключовим».
Оннен, який приєднався до нацистської партії ще до приходу Гітлера до влади у 1933 році, походив з освіченої родини і в молодості любив «подорожувати, вивчати мови», розповів Маттеус.
«А потім настає його відправка на схід, і, очевидно, він стоїть тут, — сказав він. — Мотивація — одне з найважчих питань. Причина, чому він позує саме так, як себе подає, на мою думку, полягає в тому, щоб справити враження».
Оннен так ніколи й не був підвищений вище доволі низького звання і загинув у бою в серпні 1943 року.
«Участь у таких вбивствах сприймалася як належне і не давала жодних додаткових “балів” у цих підрозділах убивць», — сказав Маттеус.
Він сказав, що «досить імовірно», що фото розстрілу в Бердичеві, з якого збереглося кілька відбитків, було зроблене іншим солдатом, і зауважив, що такі знімки розглядалися як «трофеї» з масових убивств мирних жителів.
Історик зазначив, що численні візуальні та письмові свідчення, які німецькі солдати надсилали додому, спростовують міф про те, що населення в Німеччині не знало про геноцид, здійснюваний від їхнього імені.
Проєкт Маттеуса також передбачає пошук особи жертви на фотографії з Бердичева. Для цього він співпрацює з українським колегою Андрієм Магалецьким, використовуючи радянські архівні записи місцевих громад.
