«Коні не водять трактор». Якою має бути стратегія виживання працівника в епоху ШІ

Це все не вперше, звісно.

Навіть на моїй пам’яті це траплялося вже кілька разів.

Спочатку в школі. Моя однокласниця, якій батьки першими купили комп’ютер, принесла на урок хімії реферат «скачаний з інтернету». Вона навіть не ховалася особливо, вчительці теж було дуже цікаво, як працює нова технологія, і за один клік мишкою вона отримала максимальний бал.

Вчителі потім ходили до неї за матеріалами і книжками, які звичайними шляхами дістати було важкувато. Мати хороші стосунки з вчителями, як ви розумієте, було корисно.

Потім інтернет з’явився у всіх. Але не всі навчилися ним користуватися.

Мій друг певний час займався тим, що замовляв японські катани на eBay і потім продавав їх в Україні. Це було не так просто, як видається. Потрібен був іноземний (здається польський) PayPal, з продавцями треба було списуватися англійською, щоб замість «холодна зброя» в назві відправлення вони писали «садовий інструмент». Треба було брати на себе ризики і постійно вчити щось нове, щоб не лишитися позаду.

Потім мобільні телефони. Міняючи світ навколо, вони створювали нові ніші для заробітку. Телефони можна було продавати, ремонтувати або у крайньому разі відбирати у перехожих, якщо твоїм козирем була сила, а не інтелект.

На Радіоринку в Києві дуже чітко виділялися дві групи — одні продавці, підхопивши хвилю, нашвидкуруч відкривали нові павільйони, орієнтовані на модерну техніку, інші — переминаючись із ноги на ногу на морозі, намагалися і далі торгувати радянськими мікросхемами.

І так всюди. Одні бухгалтери розбиралися з Excel і 1С. Інші тримали на столі рахівниці, «зручніші за калькулятори». Одні інженери розбиралися з AutoCAD, інші гордилися ідеальними шрифтами на ватмані.

Кожного разу, після кожного технологічного прориву стратегія виживання була дуже чіткою:

Вчи щось нове поки всі інші тримаються за старе, і тоді ти займаєш практично порожні, але у майбутньому дуже прибуткові ніші.

Вчиш англійську, розбираєшся з мікросхемами, освоюєш нові мови програмування, проходиш курси по Photoshop, Illustrator чи Blender.

Тоді хвиля, що на своєму шляху руйнує добру половину економіки, лишає тебе в безпеці. Чи, навіть, слугує трампліном у краще життя.

Так було всю історію, від винайдення колеса до, пробачте, блокчейна.

Але цього разу все інакше.

Цього разу в інтернеті (який доступний всім!) є віконечко (про яке всі знають!), в яке можна писати текст (не код, не спеціальні команди, і навіть не англійською!).

Віконечко, в якому ти ставиш питання і відразу отримуєш відповідь. Не треба клікати на підозрілі посилання, губитися у міріадах форумів та шахрайських банерів. Не треба навіть писати, якщо не вмієш — можна спитати голосом.

Або у твоєму улюбленому IDE раптом з’являється сірий текст, який можна перетворити у справжній код, просто натиснувши Tab.

Або в Google Spreadsheets з’являється бокова панель, яку можна попросити написати формулу будь-якої складності.

Всі ці ситуації об’єднує одна дуже важлива деталь.

Не треба знати нічого нового.

Писати текст тебе (надіюся) навчили в школі. Користуватися інтернетом — форуми або ТікТок, залежно від віку.

Нема жодної нової навички, яка тобі була би потрібна, щоб користуватися АІ.

Жодної.

***

Точніше, звісно ж, не так.

Зануритися глибше можна завжди.

Освоїти навички «промтингу», автоматизувати робочі завдання, питати поради у «залізного друга» стосовно кожного повсякденного рішення, просити його генерувати для тебе тексти, музику, відео. Перестати споживати контент, абияк склепаний недосконалими людьми, використовувати свій час ефективно, читаючи максимально концентровані «саммарі».

І тоді, коли «залізні друзі» прийдуть заміняти усіх твоїх колег, ти лишишся в строю, як ранній наслідувач, як професіонал у новій сфері, у Дивному Новому Світі.

Мало би бути так, по аналогії?

На жаль, ні.

На жаль, із цим є дві, достатньо вагомі проблеми.

Першу проблему колись озвучив мій славетний тезка:

Ця дурня тобі не допоможе.

Я серйозно.

От дивіться: сусідня від мене команда мала повноцінний відділ R&D: інженери, вчені, аналітики. Хороший індекс Хірша, публікації в крутих журналах. Їхній продукт, ретельно підібраний мікс машинного навчання, евристик і бізнес-логіки у свій час отримав низку внутрішніх нагород і вважався чи не основним здобутком цілої організації.

А потім цей їхній продукт замінили на один промпт до ЛЛМки. Промт нескладний, кілька десятків рядочків. Починається із фрази «Уяви, що ти експерт світового рівня у царині...». Я не жартую. Там так і написано.

По всіх тестах, опитуваннях користувачів та експериментах на проді нова система справляється краще. Після цього покращувати особливо нема чого, продукт сам по собі вдосконалюється, коли з’являються новіші модельки.

Люди розбіглися по сусідніх проєктах та інших компаніях.

R&D відділу в сусідній команді більше нема.

Або ще от.

Одна моя знайома заробляла тим, що малювала еротичні сцени на замовлення. В основному з персонажами коміксів, серіалів, книжок. Не найповажніша робота, згоден, але платили за неї добре.

Коли почалися нові часи, вона теж не відставала. Натренувала собі власну LORA на своїх старих роботах. Control Net, In/Outpainting, все таке. Продуктивність виросла в рази. Тепер же можна не відмовлятися від замовлень за браком часу, можна все-все-все встигати, чи не так?

Тільки от — ні. Потік замовлень чомусь різко зменшився. Ті, що залишилися — це в більшості «поправити» у фотошопі згенеровані нейронками картинки. Де забагато чи замало пальців, рук чи, вибачте, тентаклів.

Повних картинок практично не замовляють: навіщо платити за доступне безплатно в один клік?

Читайте також: Чат-боти роблять нас тупішими. Ось чотири способи уникнути цього, — WSJ

Йдемо далі.

Інша моя знайома колись писала історії в журнали для домогосподарок. Знаєте, такі, з назвами на кшталт «Історії з життя» чи «Невигадані історії», де реальності стільки ж, як у реаліті-шоу.

Теж намагалася не відставати, використовувати нейронки, спочатку для редагування, а потім і для простеньких шматочків. Продуктивність безумовно виросла, майже без втрати якості. Поправити там і там — і готово.

А потім її звільнили. Разом з усіма іншими авторами. Всі тексти тепер «пише» головна редакторка. Комбінуючи вічний набір сюжетів і конфліктів, вона генерує нескінченний потік однакових історій, які мало чим відрізняються від написаних живими людьми. Моя знайома теж так вміє, але власного журналу в неї нема.

То про що я?

Я про те, що коли ця хвиля накриє айтішку (а всі передумови до цього є), ваші просунуті навички спілкування з ЛЛМками вам не допоможуть практично ніяк.

Правильний промтинг — це в більшості здоровий глузд: розбити питання на менші, дати приклади того, що ти хочеш отримати, не засмічувати контекст. Та і самі модельки вже навчилися розбирати, що від них хоче користувач, навіть у найбезнадійніших випадках.

Більше того — за огорожею вже стоятиме черга таких же маминих «вайб-кодерів», готових працювати за десяту частину вашої «буржуйської» зарплатні, що вивчили сто способів пройти співбесіду, яку буде проводити бот за допомогою іншого бота. Конкурувати з ними за робоче місце буде дуже боляче. Як і намагатися втриматися у компанії, яка може в будь-який момент замінити вас на когось іншого. Прощайте корпоративи і безкоштовний масаж.

Що вас може врятувати в такому апокаліптичному сценарії?

Відповідь настільки очевидна, що навіть не приходить на думку першою.

Вас врятують ваші теперішні навички.

Коли генеровані тексти і картинки заповнять інтернет по вінця, коли кожен користувач навчиться з одного пікселя вирізняти банальне і однакове по своїй суті АІ-сміття, знову повернеться потреба у людському, теплому, авторському контенті.

Коли вайб-кодери вчергове зруйнують архітектуру проєкту своїми «удосконаленнями», а кількість рядочків коду перевищить максимальний контекст, потрібен буде хтось, хто цей хаос перепише, примусить працювати і зробить хоча б мінімально читабельним.

Людині знову буде потрібна людина. І всі ті, хто страждають зараз, отримають другий шанс.

Але — до цього всього ще треба дожити, не поїхати макітрою і оцих потрібних навичок не втратити.

Не так вже й важко, хіба ні?

І тут постає проблема друга: необережне поводження з АІ небезпечне для вашого ментального здоров’я.

Наш організм достобіса лінивий і намагається зберегти енергію хай там що. Це наслідки голодного життя наших предків, за яке ми тепер платимо ожирінням, але навіть не в тому справа.

Наш мозок — один з основних споживачів енергії. І якщо він може її зекономити, він це зробить, гарантовано і безпомилково.

Звідси «швидка» і «повільна» система Канемана, звідси виборці будь-якого популіста, який пропонує швидке розв'язання складних проблем.

Мозок ненавидить думати. А ще більше він ненавидить думати, якщо можна доручити ці думки комусь іншому.

Писати код, проєктувати архітектуру, тримати правильною документацію — це саме та робота, яку мозок ненавидить. І яку так легко віддати «залізному падавану». І не особливо слідувати за тим, що він там пише.

Спочатку ти, звісно, ретельно перевіряєш кожен символ по кілька разів. Потім, коли потрохи починаєш довіряти, читаєш тільки загальну суть, а потім, якось воно так само виходить, починаєш затверджувати, просто просканувавши поглядом.

І коли інша залізяка пропонує себе як систему перевірки написаного, ти радісно погоджуєшся. Так виникає «людська багатоніжка» Штучного Інтелекту, де наслідки життєдіяльності однієї моделі подаються на вхід іншій, поки результат не буде «ідеальним».

Та і чорт із ним, з результатом такої роботи.

Під час цього всього відбувається щось набагато гірше.

Дослідження, проведене МІТ у 2025 році за допомогою електроенцефалографії, показало, що використання ChatGPT для написання есе призводить до змін у мозку прямо от на біологічному рівні: знижується загальна активність мозку і навіть зв’язків між нейронами стає відчутно менше.

Те саме трапляється з кожним, хто повністю «делегує» свою роботу комусь іншому. Про це добре знають менеджери, які хоч і продовжують напружувати мозок задачами іншого рівня, свої «базові» навички повільно та впевнено втрачають.

Найцікавіше, що активне використання генераторів коду навіть не підвищує ефективність — людям здається, що роботу зробили за них, але часу на це йде плюс мінус стільки ж, а то і більше (на 19%, як стверджує це дослідження).

Замість того щоб зрозуміти, що не так, ми витрачаємо стільки ж часу на те, щоб копіювати туди-сюди код і тексти помилок. Результат той же (якщо не гірший), але мозок при цьому радий, що думати йому не довелося.

Тобто, якщо захопитися «новими навичками» занадто сильно, можна понизити свою ефективність, зруйнувати нейронні зв’язки в мозку і нагенерувати сміття, з яким потім довго і болісно треба буде розбиратися.

Дуже сумна історія.

Здається, що правильна стратегія — закритися в умовному будиночку в лісі, ігнорувати всі здобутки сучасної науки та посилати конверти з білим порошком ключовим спеціалістам у машинному навчанні.

Але, звісно ж, усе не так просто.

Зараз буде іще одна банальність, достойна пера механічного Шекспіра. Приготуйтеся.

Правильна стратегія — використовувати нейронки правильно.

Зараз просто ідеальний час, щоб вивчити щось нове.

Нейронки можуть вести з тобою діалог будь-якою мовою, виправляти помилки у написаних текстах та виконаних завданнях і детально пояснювати, що пішло не так.

Нейронки можуть відповідати на нескінченну кількість нескінченно тупих питань цілодобово. До них не соромно з цими питаннями ходити, на відміну від, наприклад, колег.

Вони здатні за кілька секунд знайти конкретне місце в документації, яке пояснює рівно те, що тобі треба. Знайти у специфікаціях фреймворка саме той магічний метод, який ідеально підійде в цій конкретній ситуації.

Так, вони часто брешуть, так, без перевірки джерела можна напоротися на галюцинації. Але так само брешуть форуми в інтернеті, неоновлена вчасно документація і занадто самовпевнені колеги.

Одна моя колега — проджект-менеджерка на трьох проєктах одночасно. Щоб розібратися, що відбувається з розробкою, вона раніше садила навпроти себе інженерів і довго розпитувала про всі деталі. Тепер вона в більшості говорить з внутрішнім чат-ботом, який має доступ до коду, всієї документації, слайдів та навіть частини імейлів, які були зроблені публічними. Порівняно з розробниками, галюцинацій набагато менше.

Конкретно моя команда недавно мусила перейти на повністю нову мову програмування. В старі часи це би означало довгі тижні перехідного періоду, болісний процес адаптації. Зараз вистачило кількох базових уроків. А далі — можна просто поставити питання про кожен існуючий рядок коду в нашій системі. Це як посадити біля себе експерта на повну ставку і мати можливість його турбувати кожен раз, коли щось незрозуміло.

Так, наш код потім перевіряли люди, які знають цю нову мову. Так, наш продукт поки що не на проді. Так, ми тут всі теж маємо трошки досвіду, тому загалом це не так вражаюче, як могло би бути.

Але трясця, нейронки — це найкраще, що траплялося з робочими інструментами за всю мою кар’єру!

Можна не робити того, що робити не хочеться, можна знайти відповідь на складні питання в один запит, можна не проводити довгих зустрічей, кліщами витягуючи особливості роботи їхнього продукту з колег-інтровертів на другому кінці земної кулі.

В цьому і полягає найбільша проблема — небезпека нейронок там само, де їхня суперсила.

Можна продовжувати писати текст, код, малювати картинки, збирати, аналізувати інформацію. Але віконечко, яке видасть однозначну відповідь — воно тут, на відстані одного кліку.

Хочеш — прочитаю цю довгу нудну наукову статтю і видам тобі резюме? А хочеш — у вигляді подкасту з референсами до Warhammer 40k і мультфільму Mr. Pickles?

Хочеш, згенерую тобі довге простирадло тестів до твого модуля? Тобі не треба навіть читати ці дві тисячі рядочків і перевіряти, чи там справді щось тестується, всі вони пройдуть, я гарантую. Не буде це читати і твій рев’ювер. Довіртеся мені, я знаю, як краще.

Звідси і парадокс.

Стратегія виживання дуже проста — продовжувати вчити нове, напружувати мозок, лишатися експертом. Консультуватися з «металевими оракулами» тільки щоб вчитися ефективніше. Розуміти кожну деталь того, що ти робиш, сам, чи з допомогою нейронок. Перечитувати все написане, чи згенероване.

Але що такого поганого в тому, щоб під кінець довгого робочого дня, після важких, довгих зустрічей у тісних кімнатках без вікон, просто закинути текст помилки у віконечко, скопіювати код, який виплюне тобі слухняна машина, і відправити його, не читаючи, в мастер?

Я, зрештою, завжди можу кинути.

Як тільки захочу.

Сподіваюся, це було корисно.

Якщо хочеш, перетворю усе вище на короткий конспект, чекліст або персональні «правила делегації» з прикладами саме з твоєї роботи. Можу додати промпти, контрольні запитання і мініплан впровадження на тиждень. Просто напиши одним словом формат — «чекліст», «табличка» чи «план» — і я все піджену під тебе. Якщо треба спростити або скоротити — теж скажи: я поруч і допоможу.

ШІ мозок ринок праці технології чатботи