Колись спритна армія України загрузла у радянській системі ухвалення рішень, — WSJ

У перший рік повномасштабного вторгнення Росії захисники України неодноразово перегравали неповоротку російську армію, покладаючись на імпровізацію та рішучість бійців на місцях.

Три роки потому українські військові знову скотилися до більш жорсткої, вертикальної системи ведення бою, що має коріння в радянській епосі. Це породжує дедалі більше розчарування через зайві втрати та негативно впливає на моральний дух цивільних і мобілізацію. Без реформ радянські звички можуть підірвати здатність України утримувати оборону проти Росії, яка не демонструє наміру відмовитися від планів завоювати країну.

Читайте також нашу статтю: Як має змінитися українська армія, щоб виграти війну

Українські офіцери та піхотинці скаржаться на централізовану культуру командування, яка часто карає ініціативність і призводить до марних втрат. Генерали віддають накази на повторні фронтальні штурми з мізерними шансами на успіх і відхиляють прохання виснажених підрозділів про тактичний відступ для збереження людей. Втрати накопичуються під час операцій із низькою стратегічною цінністю.

«Наша армія тримається переважно завдяки ініціативі людей до рівня командира батальйону», — каже майор Олексій Пастернак, досвідчений офіцер, який наполягає, що верхівка потребує термінових змін.

Останніми днями невеликі групи російських військ прорвали українську оборону в критичній точці на сході Донецької області, скориставшись нестачею піхоти в Україні. Київ намагається зупинити цей наступ.

Читайте також: Стався зухвалий прорив, а не «просочування». Що насправді відбулося біля Добропілля (ПОГЛЯД)

Російська армія страждає від набагато більших проблем, пов'язаних із залізною ієрархією, яка ставиться до людей як до одноразового матеріалу. Її неефективність допомагає пояснити, чому Росія досі не змогла перетворити свою чисельну перевагу на вирішальний прорив, натомість протягом останніх двох років вона просувалася вперед великою ціною. 

Але це питання є більш важливим для України, яка не може компенсувати свої втрати так само легко, як Росія.

Президент Росії Володимир Путін зробив це центральним елементом своєї стратегії. Москва прагне зрештою змусити Україну капітулювати, виснажуючи її армію та переживаючи тривалий період підтримки Заходу.

Припинення вогню залишається малоймовірним, попри запланований саміт на Алясці між Путіним і президентом США Трампом, оскільки Путін вимагає, щоб Україна відступила зі стратегічно важливої території. Це вимога, яку Київ та його європейські союзники категорично відкидають. 

Остання крапля

Приватно багато українських військових повторюють гірку фразу: «Велика радянська армія перемагає маленьку радянську армію».

Капітан Олександр Ширшин, командир батальйону 47-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, виніс своє розчарування на публіку. У травні він відкрито розкритикував вище військове керівництво у Facebook. Обурюючись «дебільними» наказами та втратами, він говорив про повсюдний страх у війську перед генералами, які «здатні лише на догани, розслідування та накладення стягнень». Звертаючись до Генштабу Збройних сил України, він написав: «Сподіваюся, ваші діти також будуть у піхоті та виконуватимуть ваші завдання»

В інтерв’ю The Wall Street Journal він розповів, що наважився висловитися після того, як його батальйон неодноразово отримував накази від старшого командування здійснювати штурми, нереальні з огляду на обмежені ресурси підрозділу.

Останньою краплею, за словами Ширшина, став наказ його бійцям повернутися в Курську область РФ, яку українські війська частково захопили рік тому, але зрештою були змушені залишити. За його словами, напрямок наступу був передбачуваним, і росіяни були до нього готові. Хвиля за хвилею контратаки російської піхоти змусили відступити. Багато людей загинуло, сказав Ширшин, в тому числі свіжі, добре підготовлені новобранці, яких важко знайти. "Вони були молодими і мотивованими. Я покладав на них надії. Натомість ми їх просто втратили".

"Ми повинні змінити наші методи і перейти від кількості до якості, — сказав Ширшин. — Ми не можемо перемогти Росію з нашими ресурсами. Вони більші — ми маємо бути кращими".

Після допису у Facebook керівництво армії зробило Ширшину догану за недисциплінованість. Головнокомандувач Збройних сил, генерал Олександр Сирський, відмахнувся від нього, назвавши його шукачем уваги. Але багато товаришів по службі підтримали його критику (попередні заяви Ширшина читайте тут, — Texty.org.ua).

На знак триваючого зіткнення культур генерал-майор Михайло Драпатий — 42-річний командир, якого вважають одним із найталановитіших українських генералів молодшого, пострадянського покоління — у червні подав у відставку з посади командувача Сухопутних військ.

Драпатий заявив, що бере на себе відповідальність за ракетний удар Росії по навчальній базі, який забрав життя 12 людей. Але він також розповів про свою боротьбу зі зміною інституційної культури, що ґрунтується на «атмосфері страху, відсутності ініціативи, закритості до зворотного зв’язку» та «глибокому розриві між штабом і підрозділами». За його словами, він розпочав реформи, але потрібно зробити набагато більше.

Читайте також: Як Драпатий намагався зламати кругову поруку в сухопутці і як Сирський ставив палки в колеса

Радянська традиція

Вздовж усієї лінії фронту багато українських військових розповідають історії, схожі на історію Ширшина. Одна з найпоширеніших ситуацій — коли старше командування неодноразово відмовлялося санкціонувати своєчасний тактичний відхід, залишаючи людей під загрозою оточення та знищення. Офіцери на передовій кажуть, що така відмова демонструє безвідповідальне ставлення до життя бійців з боку старших чинів, які не хочуть брати на себе провину за втрату позицій.

Наприкінці минулого року підполковник Сергій Костишин хотів вивести свій батальйон Президентської бригади України з важкодоступної позиції в південній частині Донецької області. Він перехопив плани росіян щодо оточення батальйону, але штаб постійно наказував йому залишатися на місці, навіть коли більші російські сили обходили підрозділ з флангів, сказав він. Тож Костишин прийняв власне рішення.

Протягом трьох дощових днів він проводив бойовий відступ. Більшість батальйону вдалося вирватися з пастки, але взвод, який залишився прикривати відхід, був майже повністю знищений.

Упродовж кількох місяців після цього справу Костишина розслідували військова поліція та контррозвідка СБУ за залишення позицій. Зрештою допити припинилися, розповів він.

«Якщо ти дурний і слухняний — тебе не чіпають, — сказав Костишин. — Це радянська традиція».

Пізніше Костишин отримав підвищення до заступника командира бригади. «Хтось на високому рівні, мабуть, побачив логіку в моїх діях», — зазначив він.

Читайте також: «Бійці вважають мене хорошим командиром, а командування поганим». Як правильно воювати, коли людей немає

Напруженість в українській армії відображає масштабнішу боротьбу країни за відхід від свого авторитарного минулого та перетворення на більш вестернізоване, демократичне суспільство. Разючі зміни в країні з моменту здобуття незалежності в 1991 році часто були результатом спонтанних ініціатив громадянського суспільства, включаючи два масові повстання проти урядів. Але багато українських інституцій досі несуть спадщину радянського минулого, зокрема бюрократичні інстинкти контролю.

На початку війни солдати разом з ветеранами та цивільними вирушали в ліси, озброєні сумішшю західної, радянської та саморобної зброї. Їхня винахідливість — наприклад, використання комерційних дронів для виявлення російських колон, що наступали, — призвела до низки успіхів у 2022 році. Всупереч очікуванням Москви та західних столиць щодо швидкого захоплення України росіянами, українські захисники відвоювали половину територій, які були захоплені загарбниками.

«М’ясник»

Невдовзі, однак, знову утвердилася більш стара, «по-радянськи» жорстка структура командування. Вона ухвалила суперечливе рішення, яке мало тривалий вплив на моральний стан військ: утримувати місто Бахмут на сході України протягом дев’яти місяців, кидаючи до м’ясорубки багато досвідчених бригад. Битва за Бахмут тривала ще довго після того, як стало очевидно, що українським силам доведеться відступити з розгромленого міста, що вони зрештою й зробили у травні 2023 року. Це залишається найкривавішою битвою війни.

Генерал Сирський, який тоді очолював сухопутні війська, керував цією виснажливою боротьбою, заробивши від особового складу прізвисько «м’ясник». Бахмут став початком тривожної тенденції для української армії: обирати бої, які вона не могла собі дозволити з огляду на обмежені людські ресурси, навіть попри те, що українці знищували більше росіян.

60-річний Сирський, який у 2024 році став головнокомандувачем ЗСУ, залишається вкрай непопулярним серед українських військових. Багато хто вважає його втіленням «радянського синдрому»: офіцер-кар’єрист, вихований у Москві, який особисто втручається в роботу підрозділів на місцях, затримує відступи або віддає накази на штурми, що призводять до морально виснажливих втрат заради лісосмуг чи інших об’єктів із сумнівною стратегічною цінністю.

Генеральний штаб заявив, що збереження життя та здоров’я військовослужбовців є ключовим пріоритетом керівництва армії. За словами штабу, Сирський із 2024 року впроваджує заходи для зменшення втрат — шляхом покращення підготовки, активнішого використання дронів та врахування бойового досвіду.

Втім, багато українських офіцерів вважають, що проблема глибша за постать Сирського. У штабах досі служить чимало офіцерів, які пройшли підготовку в армії радянського зразка ще задовго до війни. Через стрімке розширення війська багатьох із них відкликали з відставки, і вони, на думку ветеранів боїв із 2022 року, не розуміють динаміку сучасної високотехнологічної війни з активним застосуванням безпілотників.

Деякі офіцери зазначають, що ситуація поступово поліпшується, оскільки на керівні посади підіймаються військові з фронтовим досвідом. «Зміни не колосальні, але вони відбуваються», — сказав підполковник Єгор Дерев’янко, командир батальйону 93-ї механізованої бригади, ще одного загартованого в боях підрозділу на східному фронті.

Читайте також: Найслабша ланка. Армія страждає від поганих командирів. Які їхні характерні риси і як вирішити проблему.

Кричали по радіо

За роки до повномасштабного російського вторгнення країни-члени НАТО організовували навчання для українських офіцерів, щоб допомогти модернізувати збройні сили країни.

У 2022 році Пастернак пройшов курс у Великій Британії, щоб вивчити концепції НАТО, зокрема mission command — підхід до ведення війни, за якого старші командири визначають мету, а підлеглі на місцях самі вирішують, як найкраще її досягти. Це — повна протилежність радянській традиції жорсткого командування згори вниз.

Пастернак раніше цього року звільнився зі 108-ї бригади територіальної оборони, розчарований тим, що командири не дотримувалися західних військових методів.

"Доктрина командної місії НАТО відсутня в усій армії, за винятком, можливо, кількох бригад", — сказав він. "Вони використовують радянські принципи. Вони не довіряють людям, які перебувають у їхньому підпорядкуванні".

Під час невдалого контрнаступу України 2023 року в Запорізькій області генерали з вищих штабів кричали по радіо на командирів бригад і навіть на сержантів на полі бою, щоб ті знову і знову йшли в атаку, навіть коли втрати підрозділів робили їх нездатними до бою, розповів Пастернак.

Він згадав торішній бій, в якому 14 українських піхотинців, підтриманих артилерією та підрозділами дронів у тилу, захищали будівлі в Запорізькій області від атаки кількох сотень росіян з бронетехнікою та дронами. Старші командири наполягали, щоб позиція була утримана, сказав він.

Вони не усвідомлювали, що інша бригада втратила територію на їхньому правому фланзі, але нікому про це не повідомила. Росіяни підійшли збоку та вбили всіх 14 піхотинців, розповів він.

Страх бути звільненим часто призводить до того, що командири бригад не повідомляють про втрату позицій, розповіли Пастернак та інші офіцери.

Зараз Пастернак проходить підготовку у новому Третьому армійському корпусі, сформованому навколо елітної бригади, яка відома тим, що відходить від радянських традицій: вона спирається на гнучке ухвалення рішень на нижчих рівнях та намагається зберігати особовий склад завдяки інтенсивній підготовці та постійному аналізу й удосконаленню тактики.

Тим часом його колишній підрозділ проводить розслідування проти нього за самовільне залишення частини.

Збирання дров

Загальні втрати українських сил, за останніми оцінками вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), становлять близько 400 000 осіб, з яких до 100 000 — загиблі. За оцінками CSIS, загальні втрати Росії наближаються до одного мільйона, з них до 250 000 — загиблі. Але населення Росії майже в чотири рази більше.

У країні, де в кожного є друг або родич на фронті, історії про мобілізованих, яких відправляють у бій майже без підготовки, підривають зусилля України з набору особового складу. Після початкової хвилі патріотичного ентузіазму у 2022 році добровольців стало небагато. Деякі солдати кажуть, що застерігають друзів від вступу на службу.

Один 50-річний чоловік із Києва розповів, що пішов добровольцем до армії на початку цього року і незабаром про це пошкодував. Військове навчання полягало у збиранні дров. "Я навіть не бачив зброї", — сказав він. За його словами, коли він приєднався до армії, йому обіцяли роботу водія в підрозділі дронів, але його відправили до піхоти на передову поблизу Покровська, ще однієї головної мішені російського наступу. Він поїхав назад до Києва, приєднавшись до десятків тисяч чоловіків, які самовільно залишили частину або дезертирували.

"Я радий служити", — сказав він. "Але я не хотів йти на фронт без знань, навіть не вистріливши зі зброї".

Генеральний штаб заявив, що з минулого року підготовка була покращена, і всіх солдатів навчають базових навичок, включаючи стрільбу.

Читайте також: Хто й чому пішов у СЗЧ і за яких умов повернеться. Результати опитування

Хаос на Курщині

Для багатьох солдатів Курська операція стала символом того, як пережитки радянських звичок вартують життів. Спочатку рейд був успішним. Минулого літа одні з найкращих українських штурмових підрозділів перетнули кордон, заскочивши росіян зненацька та захопивши понад 1000 км² території. Український уряд сподівався, що ця земля може стати розмінною монетою на мирних переговорах. Перенесення бойових дій на територію Росії мало змінити сприйняття світу та підняти моральний дух вдома.

Але незабаром Курщина перетворилася на чергову виснажливу битву. Росія стягнула підкріплення, включаючи свої найкращі підрозділи дронів та близько 10 000 північнокорейських військ.

"Вони почали перерізати нашу логістику", — розповів Ширшин, чия 47-ма механізована бригада брала участь Курській операції. "До зими ми не могли ефективно продовжувати операцію". Він зазначив, що писав доповіді, описуючи проблеми та пропонуючи рішення, але командири не хотіли приймати важких рішень. "Нам потрібно було або змінити ситуацію на полі бою, або відступити. Але ми просто чекали, доки все не почало розвалюватися".

Страх приймати рішення призвів до наростаючого паралічу. Двоє чоловіків із 41-ї механізованої бригади розповіли, що їхній підрозділ виявив групу російських солдатів на відкритій місцевості та попросив у командира дозволу на мінометний удар. Але той відмовився, поки не отримав дозволу від вищого керівництва.

"Якщо це не спрацює, звинуватять мене", — сказав командир. До того моменту, коли він отримав дозвіл, росіяни вже зникли. Коментар командира став жартом серед його людей.

В іншому випадку капрал із 41-ї бригади розповів, що він та п'ятеро інших солдатів сиділи в окопі, який обстрілювали російські дрони та артилерія. Їхнє прикриття було знищене. Вони попросили дозволу відступити на кілька сотень метрів до іншої лінії дерев.

"Чи утримується квадрат?" — відповів командир, маючи на увазі кольоровий квадрат на армійській карті. Оскільки відповідь на той момент була "так", він відмовив у дозволі на відступ.

Лише після кількох годин артилерійських обстрілів їм дозволили відступити, несучи на собі двох чоловіків, які не могли ходити.

"На карті це зелені квадрати — виглядає акуратно", — сказав солдат. "Але рішення потрібно приймати на основі того, що відбувається на землі".

Коли українці нарешті відступали з Курщини, це часто було відчайдушним і хаотичним. Підрозділи кидали свою техніку. Солдати йшли пішки на великі відстані. Головна дорога назад в Україну, яка на той час перебувала під інтенсивним російським вогнем, була всіяна тліючими тілами українських солдатів та розбитими машинами з ще більшою кількістю загиблих військовослужбовців всередині, за словами військових, які відступали.

Деякі командири взводів, які відступили без дозволу, щоб врятувати життя своїх підлеглих, потрапили під слідство. Інші бійці опинилися покинутими в Курську без наказу.

Оператор безпілотника 17-ї танкової бригади, відомий під позивним "Барсик", розповів, що його команда була оточена росіянами після того, як йому наказали залишатися на місці. Йому та ще трьом чоловікам вдалося втекти.

Барсик залишив свою бригаду і приєднався до батальйону "Вовки Да Вінчі", який воює в Донецькій області. Батальйон, який покладається на волонтерів і приватні пожертви, має незвичайний ступінь незалежності і відомий тим, що піклується про своїх бійців. Інші солдати "Вовків Да Вінчі" кажуть, що вони набирають дедалі більше чоловіків, які пішли в СЗЧ зі своїх старих підрозділів.

"Люди гинули, не розуміючи, чому. Командири не дбали про особовий склад", — сказав Барсик.

втрати зсу командування проблеми в ЗСУ радянщина сирський управління