Скролити ногами бруківку площі, читаючи пости на картоні
Увечері 22 липня Верховна Рада 263 голосами підтримала законопроєкт №12414, що обмежує незалежність НАБУ і САП. Того ж дня документ підписав президент Володимир Зеленський. У відповідь у Києві, Львові, Дніпрі та інших містах почалися стихійні протести, які тривають вже другий день. Їхня рушійна сила — молодь.
Більшість людей тримають в руках саморобні плакати з короткими емоційними фразами.
Плакати на протестах — не новина. І соцмережі з нами вже давно: Майдан 2013 року теж почався з допису у Facebook. Але цього разу щось інакше. Два дні я вдивлялась у ці написи — і зрозуміла: це жива соцмережа. Цей протест нагадує стрічку соцмереж, яка вийшла за межі екранів і набрала фізичної форми.
Маршалл Маклуен, медіатеоретик, у своїй праці «Розуміння медіа: Зовнішні розширення людини» (1964) писав, що не зміст повідомлення, а сама форма медіа, яка його передає, найбільш глибоко впливає на суспільство («media is a message»).
Ми звикли скролити екрани — пальцями. А тут ти скролиш ногами бруківку площі, переходячи від плаката до плаката. Повз тебе проходять люди-повідомлення.
Переді мною дівчина, років 20. На її плакаті: «Ви забули 2013 рік? Ми вам нагадаємо». У 2013-му вона була дитиною. І все ж пам’ятає. А от дорослі дяді і тьоті, схоже, дозволили собі забути. Молодь пам’ятає. Покоління 30+ теж пам’ятає — як у часи Майдану Квартал 95 жартував про ебонітові палички.
Тим, хто питає в соцмережах «за що ми воюємо, якщо влада тягне нас назад у часи Януковича», варто просто прийти на протест. Подивитись. Ця молодь — відповідь. За десять років виросло ще одне покоління, яке цінує свободу й готове її захищати. Вони чесні, відкриті, сміливі. Вони не виїхали — вони тут. І вірять у майбутнє України та ЗСУ. Ця довіра і ця рішучість — результат боротьби: тих, хто стояв на Майдані, хто загинув тоді, хто з 2014 року боронить країну на фронті.
У 2013-му влада не почула студентів. Проігнорувала молодь. Поламала надії на європейське майбутнє. Десять років потому проти корупційних рішень знову виходять молоді — тепер уже діти Майдану.
– Я б ще залишилась, але мене постійно знімали на камеру. Якщо мамка побачить — мені п*ізда. Вона думає, що це все проплачене, скаже, що я гроші собі забрала, — каже одна з трьох дівчат років 15-17, які йдуть з площі Франка в бік Хрещатика.
– Ага, проплачена, «Зеліной тищею», — сміється інша.
