Як внутрішні чвари загрожують Україні. The Economist про хаос й інтриги в уряді та вплив Єрмака

Виклики сиплються один за одним. Без жодного перемир’я на горизонті, Україна готується до затяжної війни. Новини з фронту невтішні. Російські війська на межі того, щоб перетворити Суми — місто з довоєнним населенням у 250 тисяч — на «сіру зону». На Донбасі триває кривава бійня, поки Росія просувається вперед. Рекордна кількість російських дронів і ракет сиплеться на великі міста України — подекуди понад 500 за ніч.

У ніч з 30 червня на 1 липня американська військова допомога, що поступово зменшувалась із моменту, як Дональд Трамп став президентом, раптово припинилася: усі поставки зброї були зупинені, деякі літаки навіть розвернулися в повітрі. Ніхто не знає, чи це тимчасова пауза (як у березні), чи вже остаточна. Одні джерела наполягають, що сам Трамп не знав про зупинку; інші — що це частина плану змусити Україну піти на поступки Росії, щоб досягти мирної угоди за будь-яку ціну — навіть найгіршу — для президента Зеленського.

Політичні чистки та чвари можуть розхитати країну зсередини набагато небезпечніше, ніж будь-які дії Росії на фронті

Але військова драма — лише один бік ситуації. Не менш тривожним є внутрішній фон — політичні потрясіння, чистки та чвари, які можуть розхитати країну зсередини набагато небезпечніше, ніж будь-які дії Росії на фронті.

Тон подіям задали три ключові епізоди у червні. 23 червня віцепрем’єр Олексій Чернишов — якого свого часу називали ймовірним майбутнім прем’єром — став найвищим українським посадовцем, якому коли-небудь висували звинувачення в корупції. Перебуваючи у відрядженні в Європі, він спершу відклав повернення, створивши абсурдний образ міністра з репатріації українців, який сам планує еміграцію. Приблизно тоді ж Кабмін отримав попередження про майбутню ротацію уряду і можливе призначення нової очільниці — 39-річної Юлії Свириденко. Також було зроблено чергову (невдалу, принаймні наразі) спробу усунути керівника Головного управління розвідки МОУ Кирила Буданова, відомого своєю незалежною позицією. За даними численних джерел, за всіма трьома подіями стоїть тіньова постать — Андрій Єрмак, голова Офісу президента, який де-факто виконує роль “головного міністра” без офіційного статусу.

Надмірна роль пана Єрмака в управлінні державою породжує чутки й підозри

Надмірна роль Єрмака в управлінні державою породжує чутки й підозри. При зрості 1,85 м його фізична присутність стала ще помітнішою під час війни, ніби підживлюючись від зменшених фігур суперників. До появи у ролі помічника Володимира Зеленського у 2019 році, він був відомий як теле- та кінопродюсер, юрист, людина з модної індустрії та «рішала» в дрібному бізнесі. Його політичний зліт був стрімким і несподіваним, але багатьох він не вражає. У нещодавніх статтях Politico описано двопартійне розчарування в США стилем «викладання» пана Єрмака під час дипломатичних контактів. Деякі вважають цього колючого помічника просто громовідводом для загальної втоми Америки від України, але ці повідомлення відображають реальне відчуття того, що двері для нього у Вашингтоні зачиняються. Це змусило багатьох повірити, що Єрмак боротиметься за своє політичне виживання. Три червневі події свідчать про протилежне: всередині країни він сильніший, ніж будь-коли.

Справжній проступок Чернишова полягав у тому, що він заважав Єрмаку

Прямих доказів того, що саме Єрмак ініціював справу проти Чернишова — немає. Слідство тривало понад рік: розслідувались твердження, що оточення віцепрем’єра придбало квартири за заниженими цінами в проєкті, який він сам затвердив. Але троє чиновників, що говорили анонімно, стверджують, що Єрмак використав свій вплив, свідомо дозволивши цій справі просуватися, заморозивши при цьому інші. Справжній проступок Чернишова, як вони заявляють, полягав у тому, що він заважав Єрмаку. По-перше, він намагався запропонувати себе як альтернативний канал для американських відносин. По-друге — його усунення розчистило шлях для просування Свириденко, близької до Єрмака урядовиці.

Ідея того, що протеже Єрмака замінить чинного прем'єр-міністра Дениса Шмигаля — скромного, поступливого адміністратора — не нова. Рік тому Зеленський заблокував цю зміну. Але відтоді Єрмак став сильнішим, а його суперники — слабшими. Парламентське голосування щодо цієї зміни очікується протягом наступних кількох тижнів. Окрім нового прем'єр-міністра, очікуються зміни в освіті, охороні здоров'я, культурі, соціальній політиці та, можливо, фінансах. Один високопоставлений чиновник каже, що "Андрій завершує те, що він вважає незавершеною справою. Переважна більшість людей — це його люди".

Тривалий конфлікт між Єрмаком і генералом Будановим ледь не завершився звільненням останнього

Протягом червня в українській розвідці назрівала ще більш драматична чистка. Тривалий конфлікт між Єрмаком і генералом Будановим ледь не завершився звільненням останнього. Джерела, близькі до Єрмака, називають генерала непостійним революціонером, який будує власну політичну машину. "Дев'яносто відсотків [президентського] офісу вважають його божевільним, — каже один інсайдер, — а десять відсотків — генієм". Союзники голови розвідки, навпаки, називають його відданим державником і одним з небагатьох, хто ще здатен говорити президенту неприємну правду. Але до середини червня багато хто з них побоювався, що "дев'ята спроба" Єрмака усунути його буде успішною. Та цього не сталося. За допомогою звичної комбінації тиску і хитрості генерал Буданов зберіг посаду. За інформацією The Economist, цьому могли сприяти неодноразові попередження з боку Білого дому не чіпати його — принаймні наразі.

Єрмак монополізував вухо президента

Генерал Буданов досі на посаді — це свідчення того, що президент Зеленський зберігає остаточне слово, хай якою б була роль Єрмака в його системі. Єрмак, схоже, не має абсолютної влади, а черпає її з дивної взаємозалежності з президентом, яку жодне джерело не може чітко пояснити. Часом упертий Єрмак є просто дзеркалом упертого Зеленського. Але посадовці наполягають, що ступінь контролю Єрмака над інформаційними потоками до президента — цілком реальний: за однією оцінкою, він становить 85%. Це створює небезпечну атмосферу натяків і підозр у центрі владної машини. «Андрій монополізував вухо президента, — каже один з чиновників. — Шість років в одному кабінеті, підсовуючи йому “правильні” думки. По суті, це вже одна людина».

Жорстка боротьба за вплив — не новина і не несподіванка для країни, яку випробовує війна четвертий рік поспіль. Було б дивно, якби виснажене керівництво України не централізувало ухвалення рішень. Але масштаби нинішньої кризи — зі щоденним погіршенням стратегічної ситуації — роблять концентровану й неефективну модель управління небезпечною. Викликає занепокоєння і те, як виконавча влада використовує санкції для усунення опонентів і конкурентів з публічного життя. Одним із рішень могло б бути відкритість, але цього ніхто не очікує. «Росіяни смажать нас на повільному вогні, — з розпачем каже один високопосадовець, — а ми граємося в ідіотизм із дуже серйозними наслідками».

буданов державне управління зеленський проблема тиск влади уряд єрмак