155-мм снаряди для ЗСУ: чому Україна не задовольнила потреби війська, маючи потужності?
З 2024 року Україна намагається сама запустити виробництво 155-мм снарядів всередині країни. У серпні-вересні минулого року Україна уклала перші контракти із держпідприємствами на випуск 155-ки. Щоправда, одне виробництво до кінця року так і не запустилось. А на іншому заводі в кінці осені 2024-го святкували випуск перших 10 тисяч снарядів 155 мм.
Крім державних виробників, є кілька приватних компаній, які теж отримали контракти на випуск 155-мм снарядів. Утім, за підсумками минулого року задовольнити потреби ЗСУ у 155-мм снарядах Міноборони, м’яко кажучи, не вдалося. Багато снарядів залишаються незаконтрактованими, хоча для них є спроможності виробництва, йдеться у розлогому матеріалі "Оборонки".
Зокрема, як "Українська бронетехніка" у жовтні 2024 року отримала можливість локалізованого виробництва боєприпасів за ліцензією від Czechoslovak Group. Вона передбачала випуск 155-мм артилерійських снарядів М107, L15 та ER-BT VMK/MKM (підвищеної дальності), 105-мм артилерійського та 120-мм танкового снаряда.
Частину снарядів за цим спільним проєктом мали імпортувати, але переважну більшість – виготовляти в Україні на потужностях "Української бронетехніки".
Рівень української частки у виробництві на перших етапах вже мав скласти 55%, включно із наповненням вибухівкою. При цьому виробниче обладнання вартістю у десятки мільйонів євро чекали понад рік. Згодом, за рахунок локалізації виробництва підривачів та капсулів вона мала становити 70%. А через те, що в Україні немає власного порохового заводу, Czechoslovak Group взяла постачання порохів на себе.
У жовтні сторони офіційно підписали угоду, а в грудні 2024 року військові представники підтвердили спроможність виготовляти ці боєприпаси. "Укрбронетехніка" заявила про готовність виготовити 100 тис. снарядів уже у 2025-му році та 300 тис. – у 2026-му.
Але масове виробництво так і не почалось, йдеться у матеріалі. Держава законтрактувала лише ту частину проєкту, яка стосується імпорту з Чехії, а на власне українське виробництво грошей не дала.
Директор "Укрбронетехніки" Владислав Бельбас пояснює, що кількість 100 тис. снарядів у 2025-му році, яку він свого часу озвучив журналістам "Мілітарного", прив’язана до постачання порохів. Для виготовлення такого обсягу потрібно було законтрактувати порохові заводи партнерів ще на початку року, щоб вчасно отримати компоненти та почати роботу. Зараз це буде зробити складніше, оскільки вже пройшло понад 6 місяців.
"Україна має розуміти, що це не швидкий ринок. І не можна сьогодні на завтра купити снаряди. Навіть якщо у вас є гроші", – пояснював "Оборонці" один із топменеджерів Czechoslovak Group.
У підсумку проєкт, який претендував на сотні тисяч вироблених в Україні снарядів НАТОвських калібрів та завантаження заводів на роки вперед, поки що обмежується десятками тисяч замовлених снарядів. І те – не українських, а імпортних.
"Цього року ми не очікуємо виробництва українських боєприпасів за цим проєктом", – сказав у коментарі виданню голова Агенції оборонних закупівель Арсен Жумаділов.
За його словами, проблема лежить у площині регуляторки. Система закупівель не дає жодного інструменту для надання преференцій вітчизняному виробнику, а в гіршому випадку – ще й може покарати за це держслужбовця, який укладає контракт.
"На рівні правил ніяк не врегульовано, щоб ми віддавали перевагу нашим виробникам у закупівлях. Якщо наш виробник пропонує щось по 1000 євро за одиницю, а потім приходить якийсь імпортер і пропонує те саме за 950 євро за одиницю – ми будемо змушені контрактувати імпорт, навіть якщо локальний виробник принесе податки в бюджет", – зазначив Жумаділов.
Він підкреслює, що ключовим критерієм вибору постачальника з боку АОЗ залишається запропонована ціна. Навіть якщо компанія, що пропонує нижчу ціну, є іноземною фірмою-посередником з сумнівним власником та історією – їй скоріше відмовлять в авансі та запропонують умови постоплати. Але закон не надає підстав, які б дозволили АОЗ взагалі відкинути цю пропозицію та обрати замість неї більш надійного вітчизняного виробника за трохи вищою ціною.
"Якщо ми законтрактуємо пропозицію дорожче, то до нас прийдуть правоохоронці, порахують різницю, помножать на кількість продукції та нарахують мені завдання збитків бюджету", – сказав Жумаділов.
Як зазначається в статті, у грудні минулого року з’явилась обнадійлива постанова №1504 "Зброя перемоги", ідея якої – сформувати список зразків озброєння з високим відсотком локалізації в Україні. Цей список державні замовники мали б "враховувати" під час закупівель озброєнь.
Але на практиці за останні 6 місяців не було укладено жодного контракту за цією постановою. За словами Жумаділова, станом на зараз "Зброя перемоги" не дає чітку інструкцію органам закупівлі, яким саме чином надати перевагу українському виробнику. Чи то має бути цінова перевага або пріоритетне контрактування компаній зі списку – не зрозуміло, а відповідно державні закупівельники просто не беруть на себе ризики та працюють за звичними правилами.
