Як ми втрачаємо технологічну перевагу в дронах — і як у цьому допомогли деякі військові (ПОГЛЯД)
Засновник компанії TАF Drones Олександр Яковенко на своїй сторінці у соцмережах пояснює, чому Україна почала поступатися Росії у сфері безпілотників і що з цим робити. Нижче пряма мова виробника FPV-дронів.
Україна мала всі шанси стати глобальним лідером у сфері військових безпілотних систем. Практичний досвід, тисячі бойових застосувань, інтенсивне навчання, шалений запит на інновації з фронту — здавалося б, це середовище мало породити національну оборонну індустрію нового типу. Але цього не сталося. Ба більше — сьогодні ми поступаємося РФ і в темпах впровадження, і в рівні інтеграції, і в ефективності.
І причина не тільки в нестачі ресурсів чи західної підтримки. Причина — у хибних рішеннях всередині самої системи. І, на жаль, частина провини лежить на тих, хто мав би бути рушієм прогресу — командуванні бригад, штабах і фронтових «ентузіастах».
У кожній другій бригаді з’явились свої «внутрішні мілтек-компанії»: майстерні — окремі ТОВки
У кожній другій бригаді з’явились свої «внутрішні мілтек-компанії»: майстерні — окремі ТОВки, які отримували бюджети з волонтерки або з бригадних фондів не на базі конкуренції, а за аргументом — «ми самі воюємо, ми й знаємо, що треба». Ідея логічна, навіть правильна на першому етапі. Але далі вона перетворилась на модель феодальної технократії — де командир РУБАКа формував свою «вотчину», у якій приймав технологічні рішення не на основі системності чи ефективності, а на основі доступу до ресурсу та бажання «заробити».
Окрема проблема — це система закупівель. Формально вона вже «приватна», держава не все централізує. Але механізм залишився радянським: «подавай потребу». А потреби подає та ж сама «феодальна» структура в бригаді. У підсумку держава замовляє не те, що треба для перемоги, а те, що вміє озвучити і пролобіювати конкретний майор на конкретному планшеті.
У росіян нема креативності, але є структура. Ми ж досі не навчилися грати в довгу
Поки в нас ішла епоха польових 3D-принтерів і підпаленої епоксидки, РФ будувала заводи. Масштаб, повторюваність, контроль якості. В них нема креативності, але є структура. У нас — навпаки.
Але ми так «накреативили», що у підсумку маємо ситуацію, коли один “Шахед” за своїм економічним і бойовим ефектом часто ефективніший за десятки наших DeepStrike-операцій. І ні, справа не в їхній ППО. Річ у тому, що ми досі не навчилися грати в довгу.
Я пишу це не як підприємець, який не отримав контракт, а як керівник мілтек-компанії, яка вижила у цьому зоопарку, довела свою ефективність і сьогодні займає лідерські позиції на ринку.
Виграти війну — це не про вміння паяти. Це про вміння будувати системи
Ми звикли до самозакоханого наративу про власну винахідливість і про «нашу технологічну мілтек-індустрію», але ні — розчарую, це не так.
Бо виграти війну — це не про вміння паяти. Це про вміння будувати системи. А ми, поки що, країна з чудовими паяльниками — і відсутністю індустріального мислення.
Що реально потрібно для побудови мілтек-індустрії:
- Закупівля не "по потребах", а по ТТХ
• Формування державного запиту має базуватись на технічних характеристиках і бойових задачах, а не на суб’єктивних «потребах» конкретних командирів.
• Стандартизовані вимоги до класів систем: дальність, корисне навантаження, сумісність, стійкість до РЕБ тощо. - Жодних прямих закупівель частинами
• Тільки відкриті тендери, доступні для будь-яких виробників, які відповідають техвимогам.
• Допуск до тендерів — лише для кодифікованих виробів, які пройшли валідацію, мають облік і документовану якість. - Локалізація компонентної бази
• Надання податкових, регуляторних та митних преференцій для компаній, які локалізують виробництво ключових компонентів.
• Пріоритет у контрактах — для виробників, які зменшують залежність від імпорту. - Довгострокові прогнозовані контракти
• Запуск державної програми багаторічних контрактів.
Ці кроки допоможуть швидше рухатися вперед.
Від рекдакції. З іншого боку, така мережа дрібних виробників і майстерень в ЗСУ дозволяє реагувати швидко: "Потреби кожен день змінюються і поки виробник розчехлиться, то дійсно простіше зробити самому. Виробники хай би більше йшли на контакт із військовими. А то щось напридумують, а воно в реальному житті нахєр не потрібне і не боєздатне. Я загалом проти цього колгоспно-гаражного вайбу, багато хто з ним дійсно перегинає палку. Але часто іншого виходу просто немає. В мене немає часу чекати три місяці, люди гинуть вже от наступної ночі", - говорить фахівець щ РЕБу в коментарі Texty.org.ua
