Міноборони є повільним, величезним, кволим і безвідповідальним, — Гудименко

Юрій Гудименко наголошує, що нинішня конструкція не відповідає жодній з вимог, які перед міністерством ставлять і армія, і влада, і народ України в цілому.

Основні проблеми оборонного відомства, на думку Гудименка, такі:

1. Міністерство оборони величезне. Неймовірно роздуте. Кількість людей, які так чи інакше працюють у міністерстві, майже дорівнює складу армійського корпуса. Не батальйону, не полку, не бригади – корпуса.
2. Значний відсоток робочих процесів всередині міністерства свідомо і несвідомо задвоєні, функції дублюються між різними департаментами та управліннями, значна кількість працівників робить просто непотрібну роботу. Це створює управлінський хаос і не дозволяє сигналу (чи команді) згори швидко і якісно доходити до тих, хто має цю команду виконувати. 
3. Робоча культура у міністерстві побудована на безвідповідальності. Відсутність відповідальності за свої дії, небажання брати відповідальність на себе і бажання перекласти відповідальність на когось іншого – ось три кити, на яких тримається внутрішня логіка процесів у міністерстві. Для переважної більшості працівників міністерства слово "відповідальність" є найстрашнішим у житті.
4. У міністерства, як у самурая, немає мети – є лише шлях. Ніхто з тих, з ким я розмовляв про це, не зміг зрозуміло пояснити цілі міністерства. Всі вони називали процеси – забезпечення армії, покращення логістики, продовження цифровізації – але ніхто не зміг сказати, куди саме міністерство рухається. Не маючи мети, неможливо дійти до неї. І мети у міністерства немає. 
5. Занадто багато функцій міністерства є банально зайвими. Міністерство здійснює закупівлі до армії, опікується культурою, курує лісгоспи, провадить інновації, будує житло, утримує земельні ділянки і дома культури, мобілізує людей, контролює (насправді ні) Збройні сили України, ліцензує, навчає, лікує, нагороджує, пропагандує, бронює і цифровізує. Цими процесами, настільки різними, настільки протилежними, просто неможливо керувати нормально. І ними нормально не керують.
6. Повністю відсутня система зворотного зв’язку. Система внутрішнього аудиту не працює, самоконтроль системи відсутній. Після останнього внутрішнього аудиту, який серед іншого рекомендував різко скоротити чисельність працівників міністерства оборони, ця сама чисельність де-факто зросла ще на кілька сотень людей. Ідея зовнішнього функціонального аудиту, про яку багато говорили при останніх перестановках у міністерстві, померла в муках одразу ж після завершення цих перестановок.
7. Корупційні схеми у Міністерстві змінилися, або скоріше мутували за останні роки. Створення окремих агенцій для закупівель суттєво зменшило класичну пряму корупцію, перетворивши її скоріше на лобізм з елементами тиску "згори". Одночасно класична корупція з хабарями і відкатами нікуди не поділася з величезних периферійних сфер Міністерства оборони, наприклад зі сфери військового навчання, лісгоспів або нерухомості. 

Отже, якщо коротко, то Міністерство оборони України є повільним, величезним, кволим і безвідповідальним, і продовжує ставати повільнішим, більшим, кволішим і безвідповідальнішим.

Читайте також: Армійські корпуси: можливості та ризики вкрай потрібної реформи

Одним з найважливіших і найпроблемніших факторів є те, що робота побудована абсолютно без урахування справжніх стимулів працівників. У одного працівника головним стимулом є отримати нове звання, в іншого – дотягнути до пенсії, у третього створити щось справді інноваційне для країни, у четвертого – просто пересидіти війну в тилу, а не на фронті.

У міністерстві оборони найчастіше виходить так, що людина з амбіціями, з візією і внутрішнім ресурсом потрапляє в оточення полковників похилого віку, втрачає ініціативу, потім бажання, потім волю до змін, а потім сама стає полковником.

Ще одним важливим фактором, який неможливо оминути в розмові про стимули, є фактор зовнішнього тиску, який особливо помітний у сфері закупівель. Якщо формулювати максимально грубо і примітивно, то кадри, які працюють у закупівлях для армії, дуже чітко розуміють, що навряд чи матимуть проблеми через затримки у постачанні, погану якість товарів для армії або просто через відсутність цих постачань. Втім гарантовано матимуть проблеми, якщо закуплять якийсь товар – хоч швабру, хоч снаряд – за ціною, яка хоча б на копійку перевищує іншу пропозицію, навіть якщо дорожчий товар має значну кращу якість, більший функціонал або менший термін поставки.

Читайте також: Координацію мобілізації має взяти на себе вище керівництво держави, — Луценко

Цей загальний дисбаланс стимулів працівників призводить до примітивізації прийняття рішень на всіх рівнях, подальшому роздутті штату, зростання ролі кабінетних інтриг, і як наслідок – до все меншої і меншої ефективності і все більшої і більшої безвідповідальності. Армія з її проблемами і потребами стає надзвичайно далекою і якоюсь нереальною, війна – просто словом, а процес заради результату – процесом заради процесу.

Читайте також: Українська армія просякнута каргокультом. Люди імітують форму без змісту. Але це можна змінити, — Маркус (ВІДЕО)

міноборони неефективність реформи