«Там мало лежати зо 200 тисяч мін». Що розповів генерал Наєв про початок великої війни та оборону Півдня

Про початок повномасштабного вторгнення Росії

– Чи правильно ми розуміємо, що даних української розвідки у вас на той момент не було?

– Кожного дня я отримував відповідне розвідувальне донесення. В загальних умовах йшлося про те чи інше і засвідчувалося, що ударних угруповань навколо країни не було. Ми також пам'ятаємо, що міністр оборони України, якому підпорядковується один із розвідувальних органів нашої держави, зазначав, що на жодному напрямку ударних угруповань не створено. 

В чому головне завдання будь-якого органу розвідки? Не просто сказати, як буде відбуватися наступ, а назвати час і дату вторгнення коли буде ворог наступати. І таких відомостей не було. В українському документообігу стосовно будь-якого військового командування за підписом будь-якого керівника розвідки немає такого документа, де написано, що 24 лютого 2022 року о 4 ранку відбудеться пряма агресія РФ проти України.

– 23 лютого ви надали письмове розпорядження командувачам. Вже на той момент було очевидно, що буде якесь загострення. Крім того, Путін визнав ЛНР–ДНР. Що відбувалося у ЗСУ після вашого розпорядження?

– Після цього письмового розпорядження вони продовжили виконання завдань, тому що маємо розуміти, що переміщення загальновійськової бригади це не декілька годин, це тривалий час. Вони виходили в ті райони, де в подальшому мали б готуватися до виконання завдань. 

Але 23 числа на мій пункт управління командувачу Сил оборони України не заходила жодна інформація від будь-якої посадової особи, що завтра відбудеться війна.

– Ні від ГУР, ні від Міноборони, ні від кого?

– Ні від кого. Я – командувач Силами оборони України. Я не отримую письмову інформацію, що завтра буде війна. І на моєму пункті управління під вечір, десь 22 година, мій начальник розвідки, полковник, отримує інформацію від друзів неофіційним шляхом. 

Йому її пересилає друг на відповідний месенджер. Це розмова двох російських солдатів, і вони між собою обговорюють, що о 6 годині ранку 24 лютого їхній російський безпілотник буде над російською колоною на території Сумської області. 

Я запитую свого начальника розвідки: "Ви вірите цій інформації?". Він каже: "Не можу підтвердити чи спростувати". Я якимось внутрішнім переконанням, перебуваючи у вирі цих подій, спілкуюся зі своїми командувачами, живу тією ситуацією, яка є. Я знімаю слухавку і знову кажу 7 командувачам, що, на моє переконання, о 4 годині ранку 24 числа РФ розпочне широкомасштабне вторгнення. 

Я ще раз кажу: для того, щоб своєчасно розгорнути сили оборони, необхідний час в ретроспективі за декілька місяців до цього. А те, що відбувалося в ті стислі терміни, це було внаслідок, по-перше, ініціативи, самостійних рішень головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного, мене як командувача Силами оборони України, інших командувачів, які проявляли цю ініціативу. 

В ту ніч 23-го я прийняв рішення на постановку морських мін в акваторії Чорного моря вздовж узбережжя Миколаївської й Одеської областей. Без всяких рішень про застосування, без правового режиму воєнного стану. Українські військові кораблі в ніч з 23 на 24 вийшли в акваторію моря і поставили ці мінні поля.

Про оборону Півдня

– Давайте про те, що з самого початку найбільше боліло всім: що сталося на Півдні?

– У 2014 році, коли відбулася тимчасова окупація Криму, на різні напрямки – в Чернігівську, Сумську, Харківську області, і в тому числі на Кримський напрямок, висунулися війська, так українська армія вживала заходів щодо відсічі агресії. 

На Кримському напрямку наші військові нарили трохи окопів, там було декілька бригад, потім вони замінували п'ять мостів на перешийках: два на Арабатській стрілці, які підривалися способом накладного заряду. Безпосередньо на Чонгарі три мости – два автомобільні і один залізничний. Туди заклали вибухівку, трохи більше 1500 мін. Для того, щоб бути готовим для відсічі, там мало лежати зо 200 тисяч мін.

– Але на це не було правових підстав?

– Так. Мова йде про 2014 рік. В подальшому ці бригади з Кримського напрямку пішли на територію Донецької та Луганської областей, на півдні залишилися дрібні підрозділи. Керівництво Збройних сил зверталося, щоб на території Херсонської і Запорізької областей ввели хоча б режим антитерористичної операції, щоб можна було приблизно в правовому полі розмістити війська. 

Уявіть, приходить військовий командир до власника якогось майнового комплексу і каже: "Можна на вашому майновому комплексі розмістити артилерійську батарею?". А власник майнового комплексу каже: "На яких підставах?". 

Не було цих рішень хоча б, щоб розмістити ці сили. Було відмовлено, сказано, що на території Херсонської і Запорізької областей таких правових режимів не буде.

– Одне з найчастіших питань у суспільстві: хто розмінував Чонгар? Можете розказати, що сталося на Чонгарі, і чи є сенс у цьому запитанні загалом?

– У цьому запитанні немає сенсу. Цей напрямок підпорядковувався угрупованню військ "Південь", а на цьому перешийку стояв окремий батальйон. І в цьому батальйоні є військовослужбовці, які підривають ці мости. Відповідно, в ніч перед наступом, коли я доводив командувачам, що завтра можливий напад, то в тому числі я сказав командувачу угруповання на цьому напрямку, щоб привели готовність цих мостів до підриву. І коли відбувся наступ, ті солдати мали мости підірвати. 

Але ми маємо уявити, що підривали мости не роботи – звичайні люди, такі, як ви, такі, як я. І вони це мали робити, коли летіли бомби, ракети.

– Що можна було зробити інакше на півдні?

– Необхідно було ухвалити рішення про застосування Збройних сил, ввести правовий режим воєнного стану. Це щодо підготовки в ті попередні роки. 

До речі, є закон, який регламентує проведення Операції об'єднаних сил. Він відомий широкому загалу як закон про реінтеграцію Донбасу. У цьому законі написано, що в зонах безпеки, прилеглих до району бойових дій у Донецькій і Луганській областях, діє особливий порядок, який надає спеціальні повноваження органам державної влади й органам військового управління щодо відвернення збройної агресії РФ.

На території Херсонської й Запорізької областей необхідно було ухвалити рішення, яке було на території Донецької та Луганської областей. Тоді б військове командування копало б окопи, клало б міни – не півтори тисячі, а сотнями тисяч. 

Перед самою війною необхідно було б внаслідок мобілізації збільшити кількість військ. Тоді б там були ще додатково дві бригади територіальної оборони на території Херсонської і Запорізької областей, були б бригади з корпусу резерву, механізовані танкові, які б передав Генштаб ЗСУ. 

міни наєв оборона півдня початок війни