Чи варто непокоїтися через мікропластик? Що відомо про його вплив на людину
Мікропластик виявляють в крові, легенях, нирках, печінці, серці та навіть у мозку. Його також зафіксували в плаценті та грудному молоці. Наскільки це небезпечно для людини, аналізує The Economist. Texty.org.ua публікують скорочений переклад статті.
Не є таємницею, як ці крихітні частинки, розмір яких може коливатися від 5 мм в поперечнику до менш ніж 2 мкм, потрапляють в організм людини. Вони всюдисущі в повітрі, їжі та воді. Вони накопичуються в пластикових відходах, що розкладаються, і в результаті зносу повсякденних речей, таких як автомобільні шини, фарби та синтетичні тканини.
Чи шкідливі вони, досі неясно. Ці «вічні частинки» можуть бути причиною різних проблем зі здоров'ям, від безпліддя до серцевих нападів і раку. Вони можуть завдавати фізичної шкоди, блокуючи протоки або дряпаючи тканини. Або ж вони можуть спричиняти хімічні пошкодження клітин. Вони також можуть діяти як мікроскопічні троянські коні для різних важких металів, алергенів і бактерій, які чіпляються за них.
У дослідженні, опублікованому в 2024 році в журналі New England Journal of Medicine, вчені досліджували бляшки, зіскоблені з артерій 257 пацієнтів, які пройшли процедуру їх видалення (для зменшення закупорки). У більш ніж половині випадків було виявлено мікропластик.
Протягом наступних трьох років ці пацієнти мали в чотири рази більшу ймовірність серцевого нападу чи інсульту або смерті з будь-якої причини, ніж пацієнти, у яких не було виявлено мікропластик у бляшці. Однак незрозуміло, чи винні в цьому частинки. Їхня присутність в артеріях могла бути побічним продуктом біологічних змін, які спричиняють ці проблеми зі здоров'ям.
Деякі лабораторні дослідження виявили, що мікропластик може спричиняти пошкодження клітин, тканин і ДНК та сприяти розвитку раку. Але проблема лабораторних експериментів полягає в тому, що частинки, які використовуються в них, не відображають ті, які люди насправді ковтають або вдихають. У людських тканинах виявлено більше десятка видів пластику всіх форм і розмірів, від цяток із зазубреними краями до ниток волокон. Найбільше занепокоєння викликають нанопластики (ті, що менші за 1 мкм). Вони достатньо малі, щоб потрапляти в кров через слизову оболонку кишечника та легені. Частинки розміром понад 10 мкм навряд чи потраплять в клітини людини. При вдиханні вони, як правило, викидаються «слизовим ескалатором» організму, який підіймає їх із легенів для проковтування та виведення.
Уникнути мікропластику неможливо. У 2019 році команда з Королівського коледжу Лондона виявила, що щоденні відкладення з повітря в центрі британської столиці сягають 1 000 мікропластиків на квадратний метр. І це лише частинки, більші за 20 мкм.
Зменшити вплив мікропластику можливо, якщо уникати їжі та напоїв, упакованих у пластик, використовувати менше синтетичних тканин і прибирати домашній пил. Нагрівання пластикової тари призводить до вимивання великої кількості мікропластику, тому відмова від розігрівання готових страв у мікрохвильовій печі та пластикових чайників також має допомогти.
Європейський дослідницький консорціум, до якого входять понад 70 організацій, намагається з'ясувати, яку саме шкоду мікропластик завдає здоров'ю людини і яке регулювання може бути виправданим для її запобігання. Поки що питань більше, ніж відповідей.
