Що сталося у 1945 році в селі Пужники? Історія польсько-українських взаємин з архівних документів
Заступник директора Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини Сергій Волянюк у грунтовній статті на Історичній правді розповідає про події, що сталися у селі Пужники на Тернопільщині у 1945 році. Історик опирається на документи, які зберігаються в українських архівах, наголошуючи, що довкола історії польсько-українських взаємин є багато маніпуляцій та емоційних перекручувань, тож у цій чутливій темі слід передовсім спиратися на факти.
Волянюк зауважує, що говорячи про події в Пужниках, потрібно розуміти, що за німецьким переписом 1943 р. цей населений пункт нараховував 1102 жителі, більшість яких була польської національності та римо-католицького віросповідання. За підрахунками Володимира Кубійовича, на початок 1939 р. в Пужниках проживало 1040 осіб, серед яких 1020 поляків і 20 українців.
Під час радянської, німецької і, знову повторної радянської окупації частина населення, очевидно, симпатизувала діяльності польського національного руху опору, а якась – активно підтримувала та брала безпосередню участь в мережі підпілля та збройних підрозділах.
"Прагнення польського підпілля відновити Річ Посполиту в кордонах до вересня 1939 р. із Західноукраїнськими територіями включно, а українського – до відновлення власної держави в етнічних межах, стали основною причиною взаємних випадів, які привели до другого масштабного польсько-українського протистояння у ХХ ст.
Керівництво польського підпілля на Тернопільщині у 1943 р. активно формувало так званий Чортківський, або Південний інспекторат Армії Крайової (АК), який очолив Станіслав Чарнецький ("Вієнцлав", "Жар")", – йдеться у статті.
Історик пише, що на початку осені 1943 р. Чортківський інспекторат АК мав у підпорядкуванні п'ять компаній (український відповідник – сотня, російський – рота) та два окремих плютони (український відповідник – чота, російський – взвод), а на початок 1944 р. планував розгорнутися до десяти компаній. Таким чином існування та діяльність польського підпілля з його збройними формуваннями стимулювало та було однією з причин утворення вишкільних груп ОУН, підрозділів УНС, а згодом і відділів УПА.
Звіт українських підпільників від 10 вересня 1943 р. про ситуацію у Галичині подає ряд польських політичних організацій та їх збройних відділів, які діяли, зокрема, на території півдня Тернопільської області.
Керівництво мережі ОУН з Бучаччини у звіті від 14 жовтня 1943 р. зазначало, що із 24 на 25 вересня "незнані люди підпалили вже вдруге польське село Пужники. З причин браку вітру згоріло лише 7 господарств. З села були стріли, а в огні вибухали гранати і крісові набої. Пужники чистять тепер німці тому, що коли вони приїздили стягати контингент поляки до них стріляли. Багато залапали німці на роботу до Німеччини (коло 60 осіб) і 4 арештували. Пужняни порозбігалися по селах, а німці ловлять їх як жидів. В Пужниках була централя польської банди".
Польські дослідники у своїх працях часто звертають увагу на діяльність підрозділу АК з Пужників, зокрема: на початку лютого 1944 р. біля цього села вели бій боївки ОУН та патруль АК, внаслідок чого були вбиті три українських повстанці і один аківець; цього ж місяця партизанський загін АК із Пужників, нібито, змусив відступити відділ УПА від с. Коростятин (тепер – с. Криниця) і т.д.
У статті зазначається, що на початку 1944 р. польське підпілля ув'язалося в боротьбу з українцями настільки, що його головне завдання – боротьба проти окупаційної німецької влади, відійшло на інший план.
"У першій половині 1944 р. німецько-радянський фронт кілька разів прокотився територією і цими населеними пунктами відповідно. У березні 1944 р. Червона армія з боями вступила на територію Бучачини, а через два тижні їх вибили німецькі збройні сили. У липні 1944 р. радянські війська з боями знову зайняли ці терени, після чого в краю почала утверджуватися совєтська влада.
Після повної радянської окупації Тернопільської області польське підпілля, що діяло на цих теренах, виступило разом із новою владою проти відділів УПА та ОУН, офіційно записуючись у створені НКВС винищувальні батальйони (ВБ) та групи самоохорони (членів цих підрозділів населення називало "стрибками", "істребками" чи "ястребками"). Польські підрозділи, що були створені керівництвом АК та діяли по селах, з приходом радянської влади цілим складом переходили у склад винищувальних батальйонів, свідомо нехтуючи тим, що СРСР у вересні 1939 р. допоміг ІІІ Райхові знищити польську державність, а в 1940 р. почав арешти і депортації польської еліти, зокрема і військових у глиб Радянського Союзу.
Дії поляків у ВБ були настільки широкі та відчутні, що українські повстанці ототожнювали усе польське населення з цими військовими формуваннями. Станом на 1 січня 1945 р. у винищувальних загонах Тернопільської області нараховувалося 4232 особи, з яких 2910 – поляки. Це – 54,4 % від загальної кількості бійців ВБ. Значна частина з них належала до структур польського підпілля, яке вимагало від своїх членів "демонструвати присутність" аби після закінчення Другої світової війни мати козир у вигляді військово-політичної сили у майбутніх переговорах про кордони відновленої Польщі.
Не був винятком і польський загін із Пужників та околиць. Значна кількість жителів цього населеного пункту служила в таких мілітарних підрозділах радянської влади та брала участь в чекістсько-військових операціях проти підпілля ОУН і підрозділів УПА", – пише Сергій Волянюк.
Як розгорталися події далі, читайте за посиланням.
