Що розповів у своїй книжці Залужний про військо та відносини з Офісом президента
Наприкінці 2024 року вийшов друком перший том майбутньої трилогії Валерія Залужного під назвою "Моя війна". Автор зазначає, що перший том призначив передовсім для молоді. УП описує, що цікавого розповів ексголовком про українську армію, війну та взаємини головнокомандувача та Офісу президента. Texty.org.ua публікують ключові фрагменти статті.
Про знищення ЗСУ
Найбільший розпал деструктивних процесів, спрямованих на повне знищення ЗСУ, Залужний спостерігав у 2011 році, за президентства Віктора Януковича. За два роки його командування 51-ю ОМБ, її штат зменшився майже вдвічі. Людей вистачало виключно для несення служби в наряді та підтримання порядку на території. Дизпалива видавали 20 літрів на місяць – це при тому, що бригада розміщувалася у двох містах та мала бригадний полігон.
За рік до вторгнення, у 2013-му, вже навчаючись у Національному університеті оборони, Залужний проїжджав повз штаб рідної бригади та завітав у гості. На столі, за котрим він колись працював, лежала стройова записка. З дозволу нинішнього командира Залужний її проглянув і його волосся стало дибки. Штат бригади зменшували втричі.
З початком війни з Росією Збройні сили почали потроху виходити з пострадянського мороку, пише Залужний. Навчання з бойовою стрільбою стали повсякденністю. Щорічно проходили ефективні навчання органів управління – це допомагало війську рухатися в одному напрямку.
Але це був лише початок армійської перебудови. Шалена бюрократія з армії нікуди не ділася. Залишилося вельми актуальним ще одне слово з радянського минулого: показуха.
Про стан ЗСУ перед великою війною
Вже в перший місяць свого перебування в статусі головнокомандувача, у серпні 2021-го, Залужний був вражений неготовністю системи управління ЗСУ до керування операціями і всією збройною боротьбою, якщо ворог вдереться в Україну з кількох напрямків (як в результаті й відбулося).
Навчання восени 2021 року лише підтвердили його висновки. Залужний із сумом зізнається, що й сам доклав руку й розум до створення системи, що була ефективна максимум для ведення операцій одночасно на двох напрямках. Зрештою цю неготовність довели й перші дні повномасштабної війни.
Напередодні російського вторгнення не вистачало і бойових частин для протидії ворогу, і озброєння, і техніки. Але головна трагедія, на думку генерала, була в слабкості протиракетної оборони, "що прямувала до абсолютного нуля".
Читайте також: “Усе на три літери”. Фрагменти майбутньої книжки бійця ЗСУ і журналіста Дмитра Крапивенка
Про контрнаступ
Колишній головком зізнається, що наступальна операція на трьох основних напрямках, яку спланував Генеральний штаб, ледь не спричинила глибоку кризу у відносинах із партнерами. Забезпечення армії на той момент він оцінює на рівні 50–60%, а інженерними засобами – на 10–15%.
"Наполегливе підштовхування нас вперед і концентрація зусиль на одному напрямку – це загибель воїнів, втрата техніки і невиконання оперативного завдання. Слід було, хоч чого б вартувало, вгамувати запал наших партнерів та переконати власне керівництво у правильності наших дій. Водночас парадокс полягав у тому, що і партнери в особі генерала Міллі, і наше керівництво, на жаль, в особистих бесідах слухати нас не хотіли", – пише Залужний.
Під загрозою, наголошує він, було проведення операції на півдні, тому що гарячі голови в Міноборони підштовхували Зеленського до перекидання боєздатних частин на схід, та й сам президент хотів швидких перемог.
Допоміг у ситуації випадок. От що про нього розповідає у своїй книзі Залужний.
В один із вечорів наприкінці червня йому зателефонував міністр оборони Олексій Резніков і попередив, що щойно поговорив із президентом, а тепер терміново має побачити головкома. Залужний чекав на погані новини і важку розмову: найбільше він боявся наказу про перекидання українського угруповання з південного напрямку на схід. Проте коли Резніков з'явився, "випромінюючи неймовірну енергію й світло", виявилося, що справа в іншому.
До The Washington Post потрапила інформація про українські частини й підрозділи, що проходили підготовку на натовських полігонах. В результаті, можна було зробити висновки про кількісний і якісний склад всього українського угруповання. Необхідно було запобігти публікації матеріалу. І Резніков сподівався, що калібр Залужного допоможе вмовити газетярів відмовитися від нього.
А сам Залужний раптово зрозумів, що йому випадає неабиякий шанс прорвати інформаційний вакуум, що склався навколо нього. Він був упевнений: в обмін на поступки WP попросять його про інтерв'ю. Те, що треба! Один із помічників головкома зв'язався з керівницею українського бюро газети Ізабель Хуршудян.
"Питання розв'язано, але в редакції є зустрічна пропозиція, пане Резніков, – передає Залужний вимоги журналістки, які вона оголосила після консультації з редакцією. – Ви повинні дозволити генералові Залужному дати інтерв'ю нашому виданню".
Читайте також: "Це не шоу, кожен метр дається кров'ю". Інтерв'ю Залужного The Washington Post
Так 30 червня 2023 року The Washington Post вийшла з ексклюзивним інтерв'ю Залужного. В ньому він нагадав, що контрнаступ – це не шоу, і підкреслив, що наступати без F-16 − все одно, що йти вперед з луками і стрілами.
"Інтерв'ю, яке вгамувало запал одних і повернуло на землю інших", – пише про нього Залужний.
Читайте також: Замість прориву "війна поступових здобутків". Чому контрнаступ України вийшов не таким, як очікували — WP
Про відносини з Офісом президента
Залужний пише, що в серпні 2023 року зустрічався з сімома дітлахами і їхніми наставниками з Національної бібліотеки України. Вони чекали на зустріч ще з травня, щоб подарувати генералові зроблену власноруч вишиванку. Мимохідь Залужний додає, що працівники Офісу президента неодноразово дорікали йому за часте спілкування з дітьми.
У книжці є й інший цікавий з цього погляду епізод. В ньому керівник однієї зі структур ЗСУ доповідає головкому, що група не повернулася із завдання. Залужний часто не називає прізвищ та обходиться напівнатяками, але ймовірно, йдеться про командувача ССО в 2022–2023 роках Віктора Хоренка.
У передмові до цієї історії Залужний зауважує, що коли його співрозмовника призначали на посаду, то сам генерал був у напруженому стані – і не лише через події на фронті.
"Мої особисті стосунки з керівництвом країни загострювалися з кожним днем, – пояснює він причину цього. – Якраз його призначення без врахування моєї думки і моя та Генерального штабу, м'яко кажучи, опозиція до нашого керівництва нічого доброго не віщували".
Докладно зі статтю про книжку Залужного можна прочитати за посиланням.