З якими проблемами найчастіше звертаються бійці до військового омбудсмена

За 20 днів на посаді Уповноваженої Президента України з питань захисту прав військовослужбовців та членів їхніх сімей до мене надійшло 3876 звернень. Вони надходять у різний спосіб, на опубліковані телефонний номер і пошту, повідомленнями в особисті месенджери, офіційними листами на Офіс Президента, через Міністерство оборони, під час зустрічей або відвідування шпиталів.

Частина цих звернень (точніше, 302) не стосуються захисту прав військовослужбовців. У них люди шукають справедливості і намагаються звертатися до всіх органів влади, щоб привернути увагу до своїх проблем. Такі звернення були скеровані за належністю до різних відомств.

Ще частина військовослужбовців або їхніх рідних потребували консультації або роз’яснення. У такому разі я надавала контакти юристок Ірина Савківі Elena Belyachkova з МІПЛ, яким я неймовірно вдячна за практично цілодобову роботу.

Решта звернень по суті. Хоч в кожному з них індивідуальна проблематика, загалом, звісно, уже можна побачити тенденції та окремі блоки проблемних питань. Написане нижче не є аналітикою, це попередня оцінка ситуації.

Рекордсмени за кількістю звернень — це ненаправлення на ВЛК і лікування та проблема переміщення між підрозділами

Отже, у нас є два рекордсмени за кількістю звернень — це ненаправлення на ВЛК і лікування та проблема переміщення між підрозділами.

Щодо першого. Забігаючи наперед, скажу, що так, я знаю, що деякі військовослужбовці зловживають можливістю проходження ВЛК, що командири в умовах катастрофічного дефіциту особового складу не можуть собі дозволити відправляти на лікування за найменшої скарги.

Але. Серед звернень, які отримала я, — ненаправлення на лікування після поранень, на термінові та планові операції, наслідки важких контузій, панічні атаки й гострі постравматичні розлади тощо. Не складно зрозуміти, що в такому стані ефективність виконання бойових завдань низька, а рівень смертності серед військовослужбовців у зв’язку із захворюваннями буде рости. Крім того, у випадку нелікованого психічного розладу військовослужбовець може становити небезпеку чи то для себе самого, чи то для побратимів.

Проте зі звернень видно, що не виконувати рекомендації медиків, навіть власного підрозділу — дуже часто є позицією командира. Жодного індивідуального підходу і розгляду. Військовослужбовці місяцями страждають від хвороб і зрештою дуже часто просто йдуть в СЗЧ, щоб отримати медичну допомогу.

Приклад буквально із вчорашнього звернення. Військовий був мобілізований з ВІЛ (добровільно, на початку війни). Зараз у нього загострилися проблеми зі здоров'ям: виразки з кровотечами, лор-загострення і ще цілий букет. Частина не відправляє на лікування і ВЛК. На 24 січня має направлення на операцію, а частина погрожує подати в СЗЧ. Навіщо? Чого добивається військова частина? Смерті цього військового? Ефективного виконання ним задач у такому стані?

Увага до стану здоров’я військовослужбовця має стати пріоритетом

Ми розбираємося у кожному окремому випадку, іноді мені доводиться в ручному режимі особисто телефонувати командирам, пояснювати ситуацію і просити, щоб підписали рапорт. Але так не має бути. Увага до стану здоров’я військовослужбовця має стати пріоритетом як військових медиків, командирів підрозділів, так і всієї системи загалом.

Переведення між військовими частинами

Думаю, тут ви й самі все знаєте. У листопаді військовослужбовцям було обіцяно швидке і зрозуміле переміщення через Армію+. Але дуже часто командири не виконують наказ про переведення або спеціально переводять військовослужбовців всупереч їхній волі на інші посади, що ускладнює виконання наказу. Вчора мені один офіцер прямим текстом сказав: “Ми не дозволимо красти у нас людей”. Але військовослужбовці — не товар. Вони йдуть служити туди, де відчувають повагу до себе. Тож укомплектованість підрозділу — це найперший показник лідерських якостей командира.

Військовослужбовці — не товар. Вони йдуть служити туди, де відчувають повагу до себе

До речі, щодо якостей командира. Яскравий приклад з одного звернення. У військовослужбовця на фронті загинули брат і батько. Він має повне право звільнитися з війська. Але він не хоче звільнятися, єдине, про що він просить — перевести його в тилову частину, щоб було спокійніше мамі. Командир не погоджує, тягне час. Зрештою затверджує план переміщення його в піхотний підрозділ. Як охарактеризувати такого командира?

Зараз ці питання теж вирішуємо в ручному режимі, де встигаємо. Але очевидно, що треба шукати системне рішення. Знаю, що Центральне управління захисту прав військовослужбовців МО готує комплексну перевірку інформації про низьку виконавську дисципліну командирів щодо виконання наказів (по особовому складу) Головнокомандувача ЗСУ, а також наказів та розпоряджень (по особовому складу) начальника Генерального штабу ЗСУ. З нетерпінням чекаю на результати перевірки.

Окремо мій дуже лаконічний коментар про переміщення особового складу Повітряних сил до сухопутних військ, бо до мене багато питань з цього приводу. Це рішення зі сфери управління військами, що не є моєю компетенцією. Єдине, що я можу в цьому випадку — попередити командування про наслідки такого рішення, зокрема з точки зору забезпечення прав військовослужбовців, що я вже частково зробила і буду робити.

Непоновлення після СЗЧ

Почну з того, що проблема СЗЧ — комплексна, вона до певної міри є наслідком незабезпечення прав військовослужбовців, постійної ситуації невизначеності для особового складу, виснаження, а в окремих випадках — страху смерті, що цілком природно для живої людини.

Для більшості підрозділів нашого війська слова “довіра” і “братерство” звучать як пафосне ніщо

Моя послідовна позиція: коли йдеться по такі емоційні стани, ніякий страх кримінальної відповідальності їх не пересилить. І вирішення цієї проблеми треба шукати в іншій площині, де йдеться про мотивацію, довіру до командира і страх його підвести, братерство і моральну відповідальність за зраду побратимів. Я вже бачу, як частина військових, прочитавши ці слова, скептично всміхнулись. Бо, на жаль, для більшості підрозділів нашого війська слова “довіра” і “братерство” звучать як пафосне ніщо. Але є й інші приклади, які доводять, що там, де командири, головні сержанти — справжні лідери, де працює психологічна підтримка і ЦВС, проблема СЗЧ практично вирішена.

Але повернімося до питання поновлення. Є звернення від військовослужбовців, які вже понад чотири місяці, повернувшись після СЗЧ, перебувають у підрозділах, але досі не поновлені на службі, досі не мають грошового забезпечення і фактично перебувають у рабському становищі у своїх частинах. Річ у тому, що Державне бюро розслідувань зволікає з розглядом клопотань військовослужбовців про повернення на військову службу, отриманням необхідних документів, оформленням та подальшою передачею до суду клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності.

ДБР зволікає з розглядом клопотань військовослужбовців про повернення на військову службу

У подальшому, навіть після постановлення судом ухвали про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності, військовослужбовцям військову службу не поновлюють, оскільки відсутній механізм такого поновлення. Для розв'язання цієї проблеми необхідні зміни до Положення про проходження військової служби. Наскільки мені відомо, вони вже розробляються у Збройних силах. Щодо змін до положень інших військових формувань — поки що питання відкрите, будемо з’ясовувати.

Військовополонені та зниклі безвісти

Ця проблема на третьому місці за кількістю звернень. Треба сказати, що в державі існує ціла “інфраструктура” по роботі з родинами зниклих безвісти — Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, Ірина Верещук координує цю роботу від Офісу Президента, Уповноважений ВР з прав людини, Уповноважений з питань зниклих безвісти, Цивільно-військове співробітництво ЗСУ. Втім, у рідних залишаються запитання, зокрема щодо комунікації з військовими частинами, щодо призначення службового розслідування, надання актів службових розслідувань тощо. На мій черговий запит по акту офіцер однієї з частин запитав мене: “Яка їм різниця, де він зник?” Для мене це про нерозуміння деякими командирами двох очевидних істин:

- точно і чітко встановлені обставини та координати місця зникнення безпосередньо впливають на подальші пошуки;
- рідні зниклих безвісти і загиблих військовослужбовців мають право знати правду про те, що сталося.

Це не обговорюється. І ми привчимо до цього розуміння всі військові частини. Наразі плануємо серію зустрічей рідних зниклих безвісти і військовополонених з представниками частин.

Окрема історія зі зниклими безвісти військовослужбовцями зі 155 бригади. Через управлінський хаос і неякісний облік особового складу дуже складно встановити обставини зникнення кожного військовослужбовця. Але ми над цим працюємо і, я сподіваюся, найближчим часом зможемо надати відповіді рідним на всі їхні питання.

І насамкінець про найскладніше і найстрашніше — про катування, побиття і жорстоке поводження.

Наразі я отримала 6 звернень з такими скаргами.

По одному з них, де заявники надали відео, ми оперативно встановили особу людини, яка перед строєм катувала електрошокером військовослужбовця. Ним виявився командир батальйону. З’ясувалося, що знущання і побиття, дуже часто взагалі без причини, — систематична практика в цьому батальйоні. За моєю заявою ДБР відкрило кримінальне провадження, триває також службове розслідування, командира відсторонено від виконання посадових обов’язків. Дякую всім, хто оперативно відреагував.

Комбат перед строєм катував електрошокером військовослужбовця

Але в мене залишаються питання. Про ситуацію в цьому батальйоні орієнтовно з вересня знали всі. Побиті військовослужбовці писали скарги до ВСП і на вище командування, ситуацію фіксувала контррозвідка. Але ніхто не вжив жодних заходів. І це заслуговує на окрему перевірку, результатом якої має бути сигнал усім відповідним службам і органам — за бездіяльність теж доведеться відповідати.

Решту звернень опрацьовуємо і з’ясовуємо обставини. Якщо катування і побиття будуть підтверджені — буде написана заява в ДБР та скерований лист до командування з проханням ініціювати службові розслідування.

Передбачаючи коментарі, що, мовляв, це, мабуть, аватарів виховували і вони скаржаться. У вище згаданому випадку з командиром батальйону — так, спочатку з його боку це було привселюдне покарання “аватара”. Потім він почав катувати інших “порушників”. А потім, відчувши безкарність і необмежену владу, він почав застосовувати насильство “під настрій”, до будь-кого з військовослужбовців. І це дуже показова історія. Сьогодні ви виправдовуєте насилля до когось, а потім це насилля може повернутися до вас. Не робіть так. Яка б ситуація не була, завжди чиніть по закону, не толеруйте насилля. Це не лише про правове поле, в якому зобовʼязані діяти Сили оборони, це про гідність і повагу до себе кожного військовослужбовця.

При цьому я розумію глибину проблеми алкоголізму і вживання наркотиків у війську. Навіть в момент, коли пишу цей пост, доводиться посеред ночі піднімати ВСП через повідомлення, що кількох людей посадили “на яму”. Виїжджає група і забирає 6 п’яних військовослужбовців.
…Я поки не знаю, як вирішити цю проблему і як допомогти командирам, на чиї голови це падає. Але ми над цим думаємо. Як і над десятками інших задач.

проблеми в ЗСУ права військових звернення реформи зсу