Що не так з Другим польсько-українським Комюніке від істориків і що читати на тему Волині
Група істориків з Польщі (14) і з України (10) опублікували Друге польсько-українське Комюніке, яке наразилося на критику багатьох українських істориків, бо його зміст вийшов суперечливим і неповним. Ініціатива — ідейне продовження Першого Комюніке, яке підписали 22 історики з Польщі та України в 1994 році.
Журналіст, історик і головний редактор «Історичної правди» Вахтанг Кіпіані написав:
«З приводу польського комюніке, яке підписали й деякі українські історики. Це ж наскільки треба або не розуміти, або свідомо зневажити борців за Україну, щоб звинуватити творців Листопадового чину і УГА. Які завинили перед поляками, що не питаючи дозволу у 1918 році проголосили свою державу і «самовільно» (чесно, так і написано!) визначили її кордони. Тобто, коли поляки включали у кордони своєї держави Вільнюс, Гродно і Львів, то вони це робили не «самовільно», треба розуміти, а начебто після консультацій з литовцями, білорусами та українцями чи відповідно до міжнародного права? Угу. Одним словом, хто хоче розібратися, чого поляки поводять себе саме так – читайте. Книга є».
Історик, редактор «Історичної правди», керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак, який нині боронить Україну, висловився з приводу комюніке так:
"Допоки одні історики воюють, інші вирішили писати комюніке.
Задум нібито благородний: "Перед лицем повномасштабної російської агресії проти України, ми розуміємо, що будь-які потенційно спірні теми між поляками та українцями можуть і будуть використані нашим спільним ворогом для розсіювання розбрату. Отже, обов'язком обох суспільств є максимально зменшити можливості для таких дій — шукати порозуміння та компромісів між собою."
А далі понеслося...
- жодного слова про окупацію Східної Галичини поляками після Першої світової війни. Ніби от і підводять до цього, але потім викручуються, що "...ось якось так, і тут сюди, а там туди...короче, ми вже у складі ІІ Речі Посполитої..."
- жодного, жодного (!) навіть слівця про польські диверсії та злочини у Карпатській Україні. От забулися, ціла низка істориків - взяли і забулися.
- Друга світова війна та польсько-український конфлікт - це вершина апофеозу.
Дивіться, що було "насправді":
"Тому ОУН-Б, випереджаючи фактичний стан речей, вирішила на зламі 1942/1943 рр. створити військові частини і підняти на Волині всенародне повстання проти всіх ворогів — головним чином поляків та радянських партизанів, меншою мірою — німців."
Як Вам? Тобто ОУН (СД), а також УПА виявляється писали усі свої Маніфести, програми, відозви про всенародне повстання проти нацистської окупації і підіймала це повстання просто так? Правда?
Вбито 12—18 тис. нацистів, їх союзників та колаборантів. Втрати визвольного руху — понад 7 тис. повстанців, підпільників та симпатиків ОУН, загиблих у боях та до 10 тис. страчених й арештованих. Це все "таке"..."воювали із німцями, коли був вільний час".
Підрахунки українських жертв Другої польсько-української війни, то окрема розмова. Тут цитата:
"Внаслідок антиукраїнських дій польського підпілля до весни 1945 року загинуло не менше ніж близько десятка тисяч українців, з них двох-трьох тисяч на Волині, однієї-двох тисяч у Східній Галичині, а більшість — шість тисяч — на землях нинішньої Польщі, з них до чотирьох тисяч на Люблінщині і двох тисяч на Жешувщині."
Трошки, "панове", ви помиляєтесь. Мені зрозуміло, чому серед підписантів немає істориків, котрі скурпульозно досліджували (і продовжують це робити) українські втрати цієї війни, бо вам би не вийшло комюніке. А до слова, лише в першій половині 1945 року в перемиському повіті загинуло до 900–1000 осіб української національності.
Наостанок фрагмент, який просто не хочеться коментувати, але все ж. Українські підписанти цього листа прийняли рішення, що могили, могили (!) українців, які були знищені у Польщі - це не могили, а (увага!!!) - пам'ятні знаки...
"відновлення первісної форми пам'ятних знаків за згодою обидвох сторін, та остаточне вирішення питань щодо проведення пам'ятних заходів по обидва боки кордону;"
Можна ще довго розбирати це комюніке, але немає часу, бо далі служба.
Крайнє, що хочу сказати.
Проф. Ігор Гирич (Київ), проф. Ярослав Грицак (Львів), проф. Олександр Зайцев (Львів), проф. Леонід Зашкільняк (Львів), проф. Ігор Ільюшин (Київ), проф. Станіслав Кульчицький (Київ), проф. Микола Кучерепа (Луцьк), проф. Олександр Лисенко (Київ), проф. Володимир Трофимович (Острог), проф. Юрій Шаповал (Київ). Від сьогодні ви перейшли у категорію тих людей, котрим я не подаю руки. Ймовірно для вас це немає жодного значення, але хай це буде моєю декларацією".
Історик Олександр Зінченко наголошує, що текст українсько-польського комюніке — глевкий, велика кількість формулювань вразливі для критики, а кількість українських жертв — занижена.
"Кількість польських жертв не ґрунтується на історичних джерелах і потребує суттєвого уточнення (не питайте, чому польські дослідники за вісімдесят років виявилися неспроможними створити поіменного списку цього конфлікту, українці ще пʼятнадцять років тому створили Книгу памʼяті Голодомору, у якій поіменно згадані більше 800 тисяч вбитих голодом).
Але один з найбільших «ляпів» Комюніке — це звинувачення українців у «самовільному» визначення кордонів УНР та ЗУНР із Польщею Пілсудського. Пілсудський окупував українські Галичину та Волинь, не маючи на то жодного міжнародного мандату. І це призвело для багатьох бід для українців та поляків", — пише Зінченко.
Історик радить, що читати на цю тему (далі його пряма мова)
Вахтанг Кіпіані пише: "У нас на "Історична Правда" важливий новий текст! Юрист і військовослужбовець ЗСУ Сергій Рябенко написав аналітичну статтю про те, яким був статус Східної Галичини у 1918-1939 роках. Спойлер — це була окупація, а згодом анексія. При цьому польська влада не виконала взяті на себе зобов'язання перед українським населенням краю і "світовою спільнотою". І тому всі дискусії про те, чи мали право українці, зокрема й зі зброєю в руках боротися проти окупантів — риторичні. Мали, бо Львів, Луцьк, Тернопіль, Ковель, Рівне, Бережани тощо — це не Польща. І тому боротьба українських патріотів за визволення з-під влади чужої держави - законна і справедлива. Читайте!" https://www.istpravda.com.ua/articles/2024/12/14/164567/
Мій текст "Ціною української Незалежності. Чи окуповувала Польща Україну?" — за посиланням, там пряма мова Пілсудського із роз'ясненням наказів своїм генералам "здійснити військову окупацію": https://www.istpravda.com.ua/columns/2018/11/8/153235/
Ще два моїх тексти:
"Чи Ващиковський зробив би Пілсудського персоною non-grata?" https://www.istpravda.com.ua/columns/2017/11/26/151485/
та програмний — "Найкращий час для примирення минув. Що далі?" https://www.istpravda.com.ua/articles/2017/12/10/151794/
Більше — у нас на сторінці "Волинь 1943" https://www.istpravda.com.ua/themes/volyn1943/
та в книжці "Війна двох правд" https://vivat.com.ua/product/viina-dvokh-pravd-poliaky-ta-ukraintsi-u-kryvavomu-khkh-stolitti/?gad_source=1&gclid=CjwKCAiAmfq6BhAsEiwAX1jsZ8pIYU_Qd8kC8ZmThmgXV1GSvb5qhBUmdZKQXe1brtFFKEmheyOtkRoCbPkQAvD_BwE
Що дивитися?
Випуск "Розсекреченої історії" "Чи окуповувала Польща Україну?" за участі Сергій Рябенко, Andrii Rukkas та Івана Гоменюка: https://youtu.be/XaJJKUbgzQM?si=0PU_KIH8R_klkg3L
"У цих публікаціях — частина фактів, які спричинили рішення багатьох українських і деяких польських істориків НЕ підписувати згадане Комюніке як таке, що однобоко описує цей складний період нашої спільної історії", — зазначає Зінченко.