Закордонна «імперія» Путіна руйнується на очах. Потрібен останній нокаут від США — The Hill
Економіст та експерт з безпекових питань Марк Тот і колишній військовий розвідник Джонатан Світ у публікації у виданні The Hill переконують, що вся "імперія" Путіна захиталася, тож треба не дати йому встояти. Texty.org.ua публікують незначно скорочений переклад колонки.
Це був ще один невдалий тиждень для президента Росії Володимира Путіна і Кремля.
Уряд президента Сирії Башара Асада розвалився швидше, ніж уряд Афганістану в серпні 2021 року. Сирійські повстанці застали збройні сили Путіна зненацька і прорвалися в Алеппо, змусивши росіян залишити кілька військових баз.
Російський командувач [у Сирії], генерал-лейтенант Сергій Кисель, раніше командував 1-ю гвардійською танковою армією Росії в Харківській області України, звідки вони були відкинуті в результаті контрнаступу ЗСУ наприкінці 2022 року. Тепер, коли він двічі зазнав поразки на полі бою, йому краще уникати відкритих вікон, коли його відкликають назад до Кремля.
Бої тривають, і їхньою метою є Дамаск. І оскільки режим Асада, ймовірно, добігає кінця, російський вплив у регіоні також може припинитися.
У зоні ризику зараз опинилися два ключові військові об'єкти: авіабаза Хмеймім, з якої російські літаки здійснюють атаки на сирійських повстанців і цивільне населення, і Тартус, де розташована єдина військово-морська база Сирії. Без цих двох баз російські операції на Близькому Сході, в Сахельському регіоні Африки і Судані, швидше за все, також зупиняться.
Тактика Росії залишається незмінною. Замість того, щоб атакувати сирійських повстанців, вони націлені на цивільне населення у «звільнених» населених пунктах. Але ця тактика має мінімальний вплив на іноземних повстанців, які ведуть наступ — підтримуване Туреччиною об'єднання ісламістських бойових угруповань «Гаят Тахрір аш-Шам». Ця коаліція, визнана Радою Безпеки ООН терористичною групою, має прямі зв'язки з Аль-Каїдою.
Читайте також: Хто такий Абу Мохаммед аль-Джулані, лідер антиасадівців у Сирії?
Озираючись назад, можна сказати, що це результат непродуманої терористичної атаки ХАМАСу проти Ізраїлю 7 жовтня, яку, ймовірно, спрямував Іран за підтримки Росії. Вже заклопотані власними проблемами, ні Росія, ні Іран, ні Хезболла не в тому становищі, щоб прийти на допомогу Асаду. Війна Путіна з Україною виснажила російські ресурси, а Ізраїль послабив Іран і його маріонеток. Регіональний калейдоскоп зараз змінюється, і дозріли умови для «ширшого регіонального конфлікту», якого боялася адміністрація Байдена.
Для Москви під загрозою не лише сирійський середземноморський порт. Путін також стикається з можливою втратою Очамчирського району в грузинській самопроголошеній республіці Абхазія — морського порту, куди він хоче перевести свій Чорноморський флот, оскільки успішні атаки України змусили його покинути Севастополь.
Російський колоніалізм руйнується і на Кавказі. У середині листопада протестувальники штурмували парламент Абхазії, вимагаючи відставки Аслана Бжанії через непопулярну інвестиційну угоду з Москвою, «яка, як побоюються критики, розчистить шлях заможним російським громадянам і компаніям для скуповування власності в багатому чорноморському регіоні, витіснивши звідти місцевих жителів».
Грузини досі не можуть прийти до тями від результатів жовтневих виборів, які, за словами президентки Саломе Зурабішвілі, були вкрадені в рамках «російської спецоперації». 28 листопада вони вийшли на вулиці столиці Грузії Тбілісі, коли прем'єр-міністр від партії «Грузинська мрія» Іраклі Кобахідзе оголосив, що призупиняє переговори про вступ до Європейського Союзу.
З того часу тривають протести. Демонстрації відбулися щонайменше у восьми містах, коли «десятки тисяч грузинів знову вийшли на вулиці».
Росія перенапружена. Якщо проросійський уряд на чолі з партією «Грузинська мрія» зазнає краху, Абхазія і Південна Осетія можуть повернутися в гру для Грузії. Значно ослаблені звичайні російські збройні сили можуть бути не в змозі утримати ці окуповані Росією території. Втрата порту в Абхазії завдала б шкоди російському впливу в Чорному морі.
До цих проблем додалося ще одне публічне приниження на адресу Путіна. Під час свого візиту до Астани на саміт Організації Договору про колективну безпеку Путін назвав Казахстан «російськомовною країною». Але коли президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв звернувся до учасників саміту, він зробив це своєю рідною казахською мовою.
Це вже друга країна в Договорі про безпеку, де домінує Росія, яка публічно ображає Росію. У липні прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підтвердив, що Вірменія планує вийти з нього.
Тим часом в Україні російські втрати продовжують зростати приголомшливими темпами. Лише в листопаді, попри успіхи на Донецькому напрямку, Росія втратила понад 45 720 осіб, 307 танків, 899 бойових броньованих машин і 884 артилерійські установки. У листопаді також було встановлено новий одноденний рекорд втрат — 2030 російських військовослужбовців. Для порівняння, з 1979 по 1989 рік в Афганістані загинуло лише 14 500 російських солдатів.
Читайте також: Як просунувся ворог у листопаді і як збільшилися його втрати. Карта бойових дій
Проте, всупереч всьому цьому, Путін залишається непохитним у своїй рішучості виграти війну за будь-яку ціну. Попри економічні негаразди, він продовжує подвоювати зусилля щодо України. 1 грудня він затвердив бюджетний план на 2025 рік, який збільшує військові витрати з 28,3% до 32,5% — 13,5 трильйонів рублів (наразі це 145 мільярдів доларів). Це не схоже на людину, відкриту до переговорів.
Путін, очевидно, вірить, що зможе пережити Україну і Захід. Те, чого у нього немає — навчених солдатів і зброї — він може придбати у Північної Кореї та Ірану, своїх «арсеналів зла».
Путінська вежа Дженга хитається. Ні адміністрація Байдена, ні адміністрація Трампа не повинні розглядати нічого, окрім повного виведення російських військ з України та відновлення її кордонів 1991 року. Усі інструменти національної влади — дипломатія, інформація, військові та економічні важелі — повинні бути використані для завершення війни на найкращих умовах для України.
Щоб посадити Путіна за стіл переговорів, потрібен удар в обличчя на кшталт нокауту Майка Тайсона. Необмежене використання високоточної зброї глибокого ураження — це частина рішення. Так само як і дозвіл Україні перехоплювати російські і північнокорейські війська, техніку і боєприпаси в морських портах, аеродромах, на залізничних станціях і в місцях збору в Росії до того, як вони прибудуть на поле бою в Україні. Ці можливості створюють простір для маневру українських військ на лінії фронту, щоб зрештою витіснити російські війська зі своєї країни.
США мають використати воїнський дух генералів Паттона і Гранта і допомогти Україні вибити останню фігуру Дженги.
